Мільйон на трьох - Сергій Радкевич

– Золотце, а чи не могла б ти нам трішки допомогти в одній справі?

– Ще щось будете замовляти? – золотце ніби не почуло про що говорив Гарник.

– Звичайно, будемо. – запевнив Степан. – Але для початку нам треба поговорити з Олексієм Сєдаковим. Чи не підкажеш де його можна знайти?

– А що ви з ним не знайомі? – офіціантка здивовано закліпала своїми довжелезними накладними віями.

– Поки що ні. Але хотіли би познайомитися. Нам сказали, що його тут можна побачити.

– Ось він. – дівчина вказала рукою на столик у кутку залу, за яким сиділи двоє чоловіків і щось жваво обговорювали. – Той, що у джинсовій куртці – це і є Сєдаков. – повідомила офіціантка, вказуючи на міцного чоловіка спортивної статури, якому було десь біля тридцяти років. Співрозмовник Сєдакова був суттєво старшим про що свідчило не тільки його сиве волосся на голові, але й пом’яте глибокими зморшками обличчя.

Гарник подякував дівчині за допомогу і підморгнув їй на прощання. Коли вона, звабливо похитуючи стегнами, попрямувала до іншого столика, хлопець пригубив трішки пива. Згодом зробив ще один невеличкий ковток. Хотів почекати коли Сєдаков завершить теревені зі своїм співрозмовником, але схоже, що їхня бесіда затягнулася до безкінечності. Можливо іншим разом Гарник був би більш терпеливим, але тільки не сьогодні. Степан підвівся коли бокал у нього спорожнів більше, ніж на половину.

– Ти тут посиди, а я змотаюся у розвідку. – поінформував Каратаєва про свої плани і, тримаючи у правій руці бокал, впевненим кроком попрямував до столика, за яким сидів Сєдаков.

Кривдник Лесика так захопився розмовою, що навіть не помітив як до них підійшла стороння людина. Щоб привернути до себе увагу, Гарник використав найпримітивніший спосіб. Двічі кашлянув. Але це не допомогло. Не спрацювало. Тоді хлопець голосно привітався:

– Добрий вечір, панове! – зустрівши у відповідь дві пари здивованих очей, Степан продовжив. – Перепрошую, але мені потрібен Олексій Сєдаков.

Одна пара сірих очей враз стала байдужою, а інша – іще більш здивованою. Заглядаючи саме у здивовану пару очей, Гарник пояснив:

– Я хотів би з вами поспілкуватися. Чи не могли б ви мені приділити кілька хвилин уваги?

Сєдаков відразу ж наморщив свого лоба. Якусь мить уважним поглядом він вивчав Гарника, а потім зверхнім тоном запитав:

– Хто ти такий і чого тобі треба?

На більш тактовну поведінку Степан і не очікував. Хлопець був до цього готовий. А як відомо, клин клином вибивають. Ввічливість Гарника немовби кудись випарувалася. Він відреагував не менше нахабно. Для початку Степан зробив кілька неглибоких ковтків пива. І це при тому що Сєдаков з нетерпінням очікував відповіді на своє запитання. Але це ще не все. У супроводі роззявленого від подиву рота Сєдакова, Гарник поклав перед ним спорожнілий бокал.

– Поки що відповім на першу частину вашого запитання. – заявив хлопець. – Я товариш Петра Лесика. Що мені потрібно, зможу розповісти під час розмови.

– Кажеш друг Лесика? – зацікавився Сєдаков. – І що тобі треба?

– Можна говорити у присутності вашого знайомого чи краще тет-а-тет?

– Давай, викладуй.

– Гаразд, тоді слухайте уважно. – попередив Степан. – Мене цікавлять два питання. Перше, це я хочу, щоб ви повернули пістолет, який сьогодні відібрали у Петра.

– Не зрозумів. – пронизливим поглядом Сєдаков зміряв знахабнілого пацана з голови до ніг. Зморшки на лобі бізнесмена враз стали глибокими, немов борозни.

– Це моя стрілялка і я хочу щоб ви мені її віддали. – пояснив Гарник і продовжив, поки Сєдаков не прийшов до тями від нечуваного нахабства. – Друге про що я хотів з вами поговорити, це з приводу боргів Лесика.

– Пішов геть звідси. – Сєдаков підвівся з-за столика і наблизившись впритул до Гарника, повторив. – Пішов геть, якщо не хочеш щоб я тебе викинув на вулицю.

– Ну що ж, геть так геть. – Гарник знизав плечима. – Але майте на увазі – усі питання я хотів вирішити по доброму. Боюсь, щоб ви потім не пошкодували про те, що не оцінили моєї дипломатичності.

Сєдаков зирнув злим оком на столик у пошуках підручних засобів, якими можна було б запустити у знахабнілого молодика, але окрім порожнього бокалу, там нічого не було, а бити посуд у власному барі не хотілося – він же гроші коштує. Тоді Олексій засунув руку за пояс і дістав звідти пістолет – той самий трофейний пістолет, який сьогодні вилучив у безтолкового Лесика. Однак, повторити свої погрози, розмахуючи зброєю, Сєдакову не вдалося – уже не було в цьому потреби, бо Гарник, як тільки-но виговорився, відразу ж обернувся і пішов до столика, за яким на нього чекав Каратаєв.

Кинувши гроші на стіл, Степан попрямував до дверей. Вадим подався за ним.

– Ну що? – цікавився Каратаєв. – Я так бачу розмови не вийшло.

– Клієнт видався гордим. – заявив Гарник. – доведеться змінити тактику.

– І що ти плануєш робити?

– Зараз побачиш.

Хлопці вийшли на вулицю. За рогом будівлі на них чекав Лесик, який від нетерплячки переминався з ноги на ногу. Петро зустрів друзів запитанням:

– Ну що, пістолет забрали?

Поки Гарник над чимось міркував, паузою вирішив скористатися Каратаєв:

– Сєдаков не захотів говорити з Степаном. Можна сказати, навіть виставив його за двері.

Така тріскотня у виконанні Вадима, Гарника трішки роздратувала. Ще більше його нерви лоскотала крива скептична посмішка, яка з’явилася на побитих губах Лесика.

– Сєдаков не такий лох як наш Лесик. – сердито повідомив Степан і далі звернувся до винуватця усієї цієї катавасії. – Ти знаєш на якому автомобілі він їздить?

– Хто він? Сєдаков? – Лесик вирішив уточнити про кого йдеться.

– Ну, не папа римський. – огризнувся Гарник. – Так ти знаєш на якому кориті ця гнида повзає по Тернополю?

– У нього не корито. Він має круту «беху» зеленого кольору.

– Ходи глянеш біля «Трьох валетів» і покажеш його БМВ.

– Що ти задумав? – вибухнув Лесик. – Тільки не кажи що ти хочеш взятися за старе і вкрасти його машину?

– Покажи його «беху» і зараз усе побачиш. – Гарник уже поглядом сам шукав зелений БМВ.

Автомобіль Сєдакова хлопці знайшли неподалік від бару. Троє осіб, які тусуються біля легкової машини, відразу ж привертають надмірну увагу перехожих.

– Постійте на атасі. – попросив Гарник у своїх друзів лише задля того, аби вони не створювали ілюзію натовпу. – А я піду зроблю йому невеличкий сюрприз.

Лесик і Каратаєв залишилися осторонь на тротуарі. Гарник трохи покрутився біля машини Сєдакова і дочекавшись слушного моменту зайнявся переднім лівим колесом. Степан був спеціалістом в автомобільних справах. Для здійснення задуманого йому довго вовтузитись не довелося. Спочатку швидко і вправно відкрутив ковпачок, потім так же вправно трішки попустив золотник. Почувши, як тихенько шипить повітря, Степан повернувся до своїх друзів. Усю цю справу він виконав, хоч і швидко, але обережно, щоб не спрацювала сигналізація.

Колесо повільно почало спускати. Гарник не відкрутив повністю золотника, бо шипіння повітря могло б привернути увагу перехожих чи навіть того ж Сєдакова, якби він зараз вийшов з бару. А так, тихенько, але впевнено колесо присідало.

– Що ти задумав? – в один голос поцікавилися Лесик і Каратаєв.

– Зараз усе побачите.

Хвилин через десять колесо було повністю спущене. Гарник повернувся до автомобіля, дотягнув золотник, потім закрутив ковпачок і після цього із задоволенням витер руки.

– І що далі? – поцікавився Каратаєв, коли Степан знову повернувся до своїх друзів. – Ми ж не можемо читати твої думки?

– А це погано що ви не можете читати мої думки. – дорікнув Гарник. – Сєдаков вийде з бару і зараз усе побачите.

«Зараз» настало десь аж за дві години. Захмелілий Сєдаков, злегка похитуючись з боку на бік, вийшов з «Трьох валетів» коли вокзальний годинник давно уже почав відлік нової доби.

Гарник спеціально спустив переднє ліве колесо, щоб водій гарантовано помітив несправність. Сідаючи в авто, саме переднє ліве колесо найбільше кидається в вічі. Однак, Сєдаков напевно дуже гарно провів вечір, бо на стан коліс своєї автівки не звернув уваги. Не помітивши несправності, він сів за кермо, поцілив ключем у замок запалювання і запустив двигун. З притаманним для крутих людей шиком, Сєдаков рушив з місця, але, проїхавши кілька метрів, змушений був зупинитися.

Не вимикаючи двигуна, чоловік вийшов з салону. Глянув на переднє ліве колесо і голосно матюкнувся. Потім так же голосно сплюнув на асфальт. З нецензурщиною на устах Сєдаков відчинив багажник і нахилився туди щоб дістати запаску та домкрат.

У цю мить Гарник кількома легкими, немов котячими, кроками підкрався до автомобіля і з усієї сили гримнув кришкою багажника, притиснувши товсту шию Сєдакова.

Власник «бумера» зойкнув від болю, матюкнувся від обурення і спробував звільнитися з пастки, в якій опинився. Однак Степан знав свою справу. Лівою рукою він міцно тримав кришку багажника, не даючи Сєдакову можливості звільнитися, а правою швиденько за поясом у бандюковича намацав пістолет. Заволодівши зброєю, Гарник однією рукою спустив запобіжник і приклав дуло до спини бізнесмена.