Мільйон на трьох - Сергій Радкевич

– Ви тут прийшли наді мною знущатися чи що? – огризнувся Петро. – Я прийняв вашу пропозицію і готовий взятися за справу. Якщо ж ні, тоді розвертаюся і йду додому.

– Спокійніше. Не гарячкуй. – Степан намагався втихомирити невдаху. – Давай відійдемо у сторону.

Біля магазину було не надто зручне місце для розмови. Постійно то хтось йшов за покупками, то уже повертався з ними.

– Давайте взагалі десь підемо присядемо. – Лесик хотів якнайшвидше зістрибнути з теми своїх неприємностей. – Інкасатори, це ж вам не в колгоспі конюшину красти. Справа серйозна.

– Зараз присядемо. – пообіцяв Гарник. – Але спочатку стрілялку поверни.

Петро здригнувся так, ніби через його тіло 220 вольт пропустили.

– Ти ж мені дав її на два дні.

– Я тобі дав її на час твоїх роздумів. – уточнив Степан. – Але це не питання. Треба – тримай, захищайся. Тільки покажи мені пістолет.

– А тобі навіщо?

– Хочу бути впевненим, що з ним все гаразд.

– Я залишив його вдома.

– Ха-ха-ха! Вадиме, ти чуєш. – Гарник звернувся до Каратаєва. – Він боїться на вулицю вийти і при цьому пістолетик залишив удома.

– Лесику, ти нас не дури. – лагідно попросив Каратаєв. – Все що трапилося, у тебе ж на обличчі написано.

– Скажи чесно, Сєдаков забрав пістолет? – Гарник намагався заглянути в очі товаришеві, але той потупився поглядом у асфальт.

Лесик ще нижче опустив голову. Відповідати йому було нічого.

– Значить, таки відібрав. – Степан зробив висновок. З зовнішнього вигляду Лесика про це неважко було здогадатися.

– Стефку, – Каратаєв звернувся до Гарника. – Мені здається, що ти помилився у виборі компаньйона. Мав заряджений пістолет і у підсумку по писку нахапав, та ще й зброю втратив. З таким партнером шапки у перехожих небезпечно красти. А що там вже про інкасаторів казати?…

Лесик був впевнений у тому що друзі бити його не будуть. Але зараз могло трапитися щось гірше, аніж профілактичні ляпаси від товаришів. Якщо вони відмовляться від його послуг, якщо Лесик залишиться за бортом ідеального пограбування, то це ж неабияка халепа. Звідки ж він тоді візьме грошей, щоб борги погасити? Тож хлопець змушений був виправдовуватися:

– Сєдакову просто пощастило. – почав невпевнено белькотіти Петро.

Гарник і Каратаєв затамували подих, Помітивши, що вони готові уважно слухати, невдаха трохи підбадьорився і продовжив. – Спочатку пістолетиком я досить страху на нього нагнав. Він ледь в штани не наклав. Але йому пощастило. Удача підвернулась на його сторону. Це просто якесь моє фатальне невезіння…

– І я про теж. – Каратаєв вирішив вставити своє слівце і звернувся до Гарника. – Стефку, ти добре подумай, чи потрібен нам такий не фартовий компаньйон. Боюсь, щоб цей невдаха не накликав на нас біду.

– Тьху, ти! – сплюнув Гарник. – І ти вже цими прикметами заразився. – Давай краще вислухаємо Петра. А потім вирішимо як далі бути.

Лесик полегшено зітхнув. Раз надали йому можливість слово сказати, значить у нього є шанс.

Ще кілька хвилин тому хлопці відійшли в сторону аби не муляти очі перехожим. Розповідь Лесика вони слухали поміж березами у парку.

– Ну ти і плуг! – зробив висновок Каратаєв, коли Лесик закінчив свою оповідку. Щось придумати своє Петро одразу так і не встиг. Тож розповів усе як було, щоправда свій переказ прикрашав негативними епітетами, спрямованими проти Сєдакова. Втім, Каратаєв, схоже, умів факти відділяти від епітетів, про що й власне свідчила його репліка.

Гарника ще важче обвести довкола пальця, але він був менш категоричним. На його обличчі читалося невдоволення, однак Степан не став давати оцінки діям свого товариша.

– З тобою усе ясно. – сказав Гарник, звертаючись до Лесика. – А тепер скажи мені де можна знайти цього Сєдакова?

– А навіщо він тобі? – здивувався невдаха.

– Як це навіщо? – розізлився Гарник. – У нього мій пістолет. Зброя мені потрібна. Треба ж мені чимось налякати військових інкасаторів. Те, що у них автомати незаряджені, ще не означає, що їх можна взяти голими руками.

У ці хвилини пухкенькі щоки затійника пограбування ще більше заокруглилися. Було зрозуміло, що терпіння його не безмежне.

– Степане, а без цього пістолета ніяк не можна обійтися? – якомога делікатніше поцікавився Лесик.

– Ніяк. З вилами на інкасаторів не підемо. Нам усім потрібно мати в руках вогнепальну зброю. Тим паче, що офіцер у інкасаторів таки матиме заряджений пістолет. Так що кажи де можна знайти цього Сєдакова?

– Він біля залізничного у «Трьох валетах» постійно тусується. Це його гадюшник. Але якщо ти надумав і справді з ним поговорити, то це безнадійно.

– Це вже не твої проблеми. Покажи нам де ті «валети» і можеш бути вільним.

«Три валети» відкрилися лише рік тому. Гарник, який служив у війську ще не встиг наслухатися про цей заклад.

– Вадим знає. – Лесик кивнув на товариша.

– Знаю. – підтвердив Каратаєв. – Але тобі так легко зістрибнути не вдасться. – звернувся він до Петра. – Ходи покажеш.

– Але ж він мене приб’є. – заскиглів невдаха. – Я вже сьогодні один раз побував у його руках.

– Ходімо. – наказав Гарник. – Почекаєш десь на вулиці. А ми з цим Сєдаковим удвох з Вадимом і розберемось. Сьогодні заберемо у нього пістолет, а завтра накинемо план пограбування.

Діватися було нікуди. Тим паче, що в компанію ніби беруть. Лесик погодився. Щоправда, вже біля самих «Трьох валетів» спробував переконати друзів:

– А може не варто? Сєдаков не такий простий як вам це здається.

– Не тряси штанками. – порадив безстрашний Гарник. – Не мине і року, і усе це місто буде у наших руках. От згадаєш колись мої слова. Зараз головне тільки інкасаторів успішно взяти для того, щоб мати стартовий капітал.

– Твоїми устами та й мед пити. – зітхнув Лесик перед тим як залишитися наодинці.

Розділ 4

Олексій Сєдаков був бандитом широкого профілю. Він дуже любив гроші. Для нього щастя і гроші – слова синоніми. Чим він тільки не займався для того, щоб роздобути побільше зелених купюр і стати щасливим. Починав свою кримінальну кар’єру на базарі – ще вісімнадцятирічним юнаком ходив у бригаді Нестора і збирав данину з торговців польськими шмотками. Через якийсь час пішов на підвищення – неподалік від кордону у складі бригади того ж Нестора зупиняв тих, що з заходу гонять в Україну іномарки, і збирав з них данину. Але і цей «бізнес» був невічний. Бригада автомобільних нальотчиків розлетілася: когось посадили, когось закопали в землю. А Сєдаков не тільки залишився неушкодженим, але й навіть накопичив трохи грошенят для того, щоб розпочати свою справу.

Зараз під його опікунським крилом працювало з десяток проституток, які щомісяця за безпеку своєї діяльності сплачували йому непогану суму. Кілька таксистів-нелегалів, які за те, щоб стояти у грибних місцях теж платили Сєдакову.

Але це так, – дрібнота, з якої Олексій починав свій бізнес. Зараз доходи з проституток і таксистів він використовував на кишенькові витрати. Основне джерело його прибутків – це гральні автомати. Сєдаков не міг собі уявити, що від установки одного «однорукого бандита», йому у кишеню капатиме більше грошей, ніж від десяти дорогих проституток, що працюють у місті мало не цілодобово. Вдарився він у цей бізнес тільки тому, що любив збирати усе по крупинці. Частинка до частинки і так з часом можна і мільйон назбирати. Але як виявилося, від ігрового бізнесу гроші не капали, а просто текли у кишені Сєдакова.

Люди грали до нестями і програвали усе – одяг, коштовності, автомобілі, квартири. Один дивак навіть поставив у заставу свою дружину, щоб отримати мізерну суму, для того щоб відігратися. З ігровими автоматами було багато клопоту, але, як кажуть, гра варта свіч.

Усе це дозволило Сєдакову зайнятися чимось серйознішим і рік тому назад він на правах співвласника відкрив бар «Три валети». Назву для закладу Олексій придумав особисто. Останнім часом він був просто зациклений на іграх, тому й назвав своє дітище по-картярськи.

На перший погляд «Три валети» скидалися на цілком пристойний заклад, де можна гарно провести вільний час. І Сєдакова це радувало. Він давно мріяв бути схожим на справжнього бізнесмена і навіть для цього уже купив собі галстук. Тепер діло залишилось лише за хорошим чорним костюмом. Але це діло завжди відкладалося у довгий ящик.

Наразі ж Олексій, як ходив у потертих джинсах десять років тому, так і продовжував у них ходити. Одна відмінність тільки в тому, що раніше він гульбанив у чужих барах, а тепер – завжди у своєму.

Як Гарник, так і Каратаєв про грізного Сєдакова чули лише з розповідей не фартового товариша. В обличчя вони цього афериста не знали. А значить для того, щоб поспілкуватися з ним – без сторонньої допомоги не обійтися ніяк.

Для початку хлопці присіли за вільний столик. Не встигли як слід розміститися, як над їхніми головами уже стояла пишногруда офіціантка. Великими розпусними голубими очима вона дивилася на них. Мабуть, вивчала матеріальну спроможність нових клієнтів. Хлопці замовили по бокалу пива. Коли дівчина, похитуючи своїми широкими стегнами, принесла замовлення, Гарник для початку підморгнув їй, а потім попросив: