Мільйон на трьох - Сергій Радкевич

Коли пальці Лесика вже ось-ось торкнулися холодного руків’я пістолета, Сєдаков з усієї сили запустив кулак у його живіт. В очах відразу ж зарябіло, замиготіло, а потім усе попливло. Удар був сильним. Гострий біль пронизав усе тіло. Здавалося, що нирки, печінка та інші внутрішні органи просто розірвалися. Лесик голосно зойкнув, відпустив зброю, якою остаточно так і не заволодів, та, інстинктивно схопившись руками за живіт, скрутився колобком для того, щоб стати менш вразливим під час наступних ударів.

Сєдаков, який до цього сидів над своїм суперником, підвівся і витер з чола піт. Видно під час такого бліцкригу він затратив немало енергії. Особливо старався, вкладаючи усю свою силу в останній удар.

Поки Лесик на підлозі корчився від болю, Олексій спокійно зігнувся і підібрав пістолет. Першим ділом перевірив чи стрілялка заряджена. Діставши з руків’я повну обойму патронів, Сєдаков ще більше розізлився і вдарив ногою у тіло лежачого суперника. Від люті очі його враз налилися кров’ю і стали червоними як у зайця.

– Ах ти сука! На тобі! На!.. – рекетир продовжував копати ногами лежачого хлопця, супроводжуючи цю розправу брутальною лайкою.

Кілька ударів прийшлися на хребет та плечі Лесика. А одного разу Сєдаков зафутболив ногою навіть у голову хлопця.

Від болю Лесик так голосно кричав, що матюків, якими бандюкович озвучував своє побоїще, навіть і не було чути.

Доки усе це могло тривати невідомо, але раптом у себе за спиною Сєдаков почув обурений жіночий голос:

– Що тут відбувається? – скрипнули вхідні двері, а потім знову почувся все той же голос. – Припиніть негайно, а то я викличу міліцію.

Сєдаков озирнувся. На порозі стояла доволі симпатична білявка, пишне тіло якої було недбало закутане у довгий махровий халат. За відсутності пояса білявка руками намагалася притримувати халат в районі живота, надійно прикриваючи свої ноги. Натомість пишні груди виглядали з-під одягу так, наче теж хотіли стати свідками того, що тут відбувається. Був у білявки і один недолік – обличчя її псував занадто довгий ніс. Власне, цей довгий ніс псував не тільки обличчя, але й увесь виховний процес над Лесиком.

З коридору почувши крики та стогін, жінка звісно ж не могла пройти осторонь, щоб не подивитися що тут відбувається. А побачивши свого сусіда на підлозі, обуренню Тетяни (так звали цю молоду жінку) не було меж. Вона готова була навіть кинутися на незнайомця і вчепитися своїми довжелезними відманікюреними нігтями в його товсту м’язисту шию. Нігті це сильна зброя на жіночих руках, і Сєдакову було б непереливки. Втім, коли він розвернувся, Тетяна помітила у його руках пістолет.

Зброя зупинила войовничий запал цієї небайдужої сусідки і навіть суттєво її налякала. Вона голосно ахнула, склавши руки на своїх напівоголених грудях. Якщо у незнайомця пістолет, то це вже не хлоп’ячі розбірки, а надто серйозна справа. Жахнувшись, Тетяна відкрила рота і оскільки після переляку він не закривався, то через кілька секунд прикрила його долонею. За халатом, з під якого тепер виглядали ще і її ноги, вона вже не слідкувала.

Сєдаков спочатку почував себе досить розгубленим. Зайві очевидці, які при такому погромі застали його зі зброєю у руках, – це не надто добре. Але, побачивши, як страх охоплює оцього свідка, він швидко опанував себе. Глянув спочатку на лежачого Лесика, потім на жінку, що нерухомо стояла на порозі. Тут Олексій зауважив, що перелякані жіночі очі націлені на його праву руку. Він теж перевів погляд на свою правицю і зрозумів, що саме наявність стрілялки швидко заспокоїла сусідку.

– У нас тут суто чоловіча розмова. – почав пояснювати Сєдаков, оскільки цю жіночу статую, в якої від переляку груди тряслися 120 разів у хвилину, треба було якось спровадити за двері.

Почувши більш-менш спокійний голос незнайомця, Тетяна трішечки посміливішала, прибрала долоню з рота і запитала:

– З Петриком усе в порядку?

– Петрусику, з тобою усе гаразд? – іронічно поцікавився Сєдаков, легенько поштовхуючи Лесика ногою для того, щоб той почав підводитися. Або хоча б озвався і відповів щось заспокійливе для своєї турботливої сусідки.

Хлопець заворушився, застогнав, потім ледь чутно сказав:

– Так. Усе в порядку.

– Ну ось і чудово. – радісно підсумував Сєдаков. – Ідіть додому, відпочивайте.

Співчутливо поглядаючи на Лесика, Тетяна нарешті зрушила з місця. Вона відчинила двері і готова вже була випаруватися, але тут Олексій, націливши пістолет, зупинив її:

– І ще таку річ хотів би вам нагадати. – щоб жінка ще тут бува не впісялася, після того як вона зупинилася, бандюкович відразу ж підвів пістолет до стелі. – Ніякої міліції. І не думайте викликати ментів, бо наробиш шкоди лише оцьому «геркулесові». – Сєдаков кивнув головою на Лесика, який досі лежав на підлозі і помутнілими від болю очима споглядав звідти за тим що відбувається.

– Оця стрілялка належить йому. – Сєдаков ще раз кивнув на хлопця. – Він мені погрожував. Ото, щоб не викликати ментів, суто по чоловічому вирішив відівчити цього покидька від розмахування зброєю. Чи не правда? – звернувся він до Лесика щоб той підтвердив його слова.

Хлопець нарешті почав поволі підводитися.

– Таню, дякую за турботу. – мовив Лесик, у муках видавлюючи з себе кожне слово. – Я сам якось розберуся. Дякую.

Тетяна з жалем іще раз глянула на потерпілого сусіда, потім перевела погляд на Сєдакова і перед тим як покинути квартиру, звертаючись до нього сказала:

– Будьте акуратнішими у своїх «чоловічих розмовах». А то так людину можна калікою зробити.

– Ти чув що тобі люди кажуть? – сидячи на підлозі, перепитав Лесик після того як двері за сусідкою зачинилися.

– Стули пику. – проричав Сєдаков і ногою зацідив хлопцеві у обличчя.

За мить до удару Лесик заплющив очі. Як не дивно, але цього разу болю не було. Лише суцільна темрява. Він відчув як зуби посипались на підлогу. Перед очима усе попливло. Спочатку у розмитому зображенні підлога і стеля помінялися місцями. А потім картинка взагалі зникла.

Розділ 3

Гарник був впевнений у тому, що Лесик стане третім у тій «золотій справі», яку він задумав. Був впевнений у цьому майже на сто відсотків, однак аж ніяк не сподівався, що товариш, взявши на роздуми два дні, уже через три години зателефонує і погодиться на його пропозицію.

День добігав до свого завершення. Зустрічатися сьогодні уже не було сенсу. Гарник запропонував розмову відкласти на завтра. Тим паче, що усі деталі плану у нього іще не були готові. Він розраховував відшліфувати найдрібніші моменти за той час поки Лесик буде думати. А оскільки товариш уже прийняв таке потрібне рішення, тоді за сьогоднішню ніч потрібно буде продумати усі найменші нюанси свого плану ідеального пограбування, щоб завтра його представити перед товаришами.

Однак Лесик почав дивувати:

– Я завтра не можу. Давай сьогодні.

Гарник запідозрив щось неладне, але погодився – сьогодні так сьогодні. Забили стрілку біля «Овочевого». Степан зателефонував до Каратаєва, попросив щоб той теж підкотився. А потім Гарник прихопив з собою деякі свої заготовки – записи та креслення, що стосувалися майбутнього пограбування, і рушив на місце зустрічі.

Цікаво, що першим на здибанку прийшов той, кого запросили останнім. Каратаєв стояв біля сходів магазину і травив свої легені цигаркою. Гарник був другим.

– Щось підозріло швидко зламався наш Лесик. – Вадим хитрувато примружив свої очі, звертаючись до ініціатора майбутнього пограбування. – Напевно не допомогла йому твоя стрілялка у розмові з Сєдаковим.

– Напевно. – Гарник знизав плечима. Він хотів іще кілька слів додати, але у цю мить з-за рогу будинку з’явилася постать Лесика.

Власне, поява компаньйона не мала б бути перешкодою для продовження розмови, але помітивши розбите обличчя у товариша, обоє враз замовкли, використовуючи мовчанку для того, щоб оцінити серйозність його ушкоджень.

– Чого витріщилися? – першим озвався Лесик, який цього вечора був ображеним на весь світ. – Не впізнаєте, чи що?

– Авжеж, загримувався як у театрі. – зіронізував Каратаєв.

– Я так розумію, що це Сєдаков навів таку красу на твоєму обличчі? – співчутливо допитувався Гарник.

– А яка вам різниця? Давайте краще перейдемо до суті справи.

– О, друже! – повільно протягнув Каратаєв. – Так ти не тільки загримувався, а ще й сьогодні до стоматолога ходив?

Під час розмови, коли Лесик почав відкривати рота, Вадим помітив, що у хлопця у деяких місцях відсутні передні зуби.

– Ви тут прийшли наді мною знущатися чи що? – огризнувся Петро. – Я прийняв вашу пропозицію і готовий взятися за справу. Якщо ж ні, тоді розвертаюся і йду додому.

– Спокійніше. Не гарячкуй. – Степан намагався втихомирити невдаху. – Давай відійдемо у сторону.

Біля магазину було не надто зручне місце для розмови. Постійно то хтось йшов за покупками, то уже повертався з ними.