Мільйон на трьох - Сергій Радкевич

– Гаразд, проїхали. – Каратаєв зупинив Гарника. – Давай переходимо до наступного етапу. Крім автомобіля що нам іще треба?

– Для того щоб роззброїти офіцера і налякати решту солдатів, нам потрібна зброя. – заявив Степан.

– Пістолет у тебе є. – Лесик кивнув на барсетку, відчуваючи, що там окрім аркушів паперу з кресленнями, ще десь в якійсь комірці мала б бути і стрілялка.

– Так, одне дуло є. – Гарник поплескав рукою по барсетці. Очевидно, там і справді знаходився пістолет. – Але цього замало. Потрібно ще два. Причому для солідності і для створення ефекту грізності нам треба мати у своєму розпорядженні хоча б один автомат. Може згодитися і мисливський карабін. У кого які пропозиції?

– На рахунок автомату, то це складно. – Лесик поступово почав втрачати свою ранкову впевненість. Якось це вже надто серйозно – викрадення автомобіля, пошуки зброї. І не якої-небудь хлопавки, а справжнього автомата.

– Це складно. Але роздобути реально. – а ось Каратаєв оптимізму не втрачав. – Треба поміркувати. Думаю, за два-три дні ми це питання вирішимо.

– Гаразд. – Гарник відкрив записник і занотував. – Зброя – поки що ставимо знаки запитання. Тепер що далі?

– Тепер переходимо до основної суті роботи. Розкажи як ти плануєш здійснити пограбування. – попросив Каратаєв. – Виклади усе в найменших деталях. Можливо дещо потрібно буле підкорегувати, а може твій план взагалі не годиться?

– Ну це вже вам вирішувати. Слухайте уважно. – Гарник нарешті відкрив свої папери з кресленнями. – Щодо місця, в якому можна здійснювати наліт на інкасаторів, у мене є дві пропозиції – хороша і дуже хороша.

– Давай викладуй дуже хорошу. – попросив Каратаєв, плюючи на асфальт соняшникове лушпиння. У своїх кишенях він знайшов трішки насіння, тож зараз його лузав. Розмові таке по стороннє заняття не шкодить.

– Усе пізнається в порівнянні. Тому пропоную вислухати спочатку хорошу пропозицію. – схитрував Гарник. – А потім вже буде дуже хороша.

Вибір місця нальоту на інкасаторв це, мабуть, один з найскладніших елементів плану. Адже від цього відповідно залежатиме і весь перебіг подальших подій. Тому, щоб уникнути сумнівів з боку товаришів та зайвих заперечень, Гарник спеціально підготував два варіанти. Розрахунок у нього був такий – один варіант, який складніший для успішного виконання, товариші в ході бурхливої дискусії розбивають в пух і прах. Відповідно інший варіант, на фоні попереднього, їм здається уже майже ідеальним і хлопці не звертають уваги на деякі можливі проколи. Відтак, для Гарника було важливо розпочати пояснення саме з хорошого, як він виразився, плану. А дуже хороший варто було відкласти на потім.

– Значить так, – перевівши подих, Степан продовжив. – Перший варіант – це наліт на інкасаторів поблизу банку.

– І як ти собі це уявляєш? – з боку Лесика відразу ж посипалися запитання.

– Дуже просто. Офіцер у супроводі двох солдатів виходить з банку. Третій солдат увесь цей час сидить за кермом автомобіля. Ось план розташування банку.

Гарник показав малюнок, на якому була зображена якась будівля п-подібної форми, якісь перетини (це напевно дороги) та ще якісь маленькі коробочки на цих перетинах та на подвір’ї банку (це напевно автомобілі).

Лесик і Каратаєв відразу ж втупилися у малюнок, намагаючись спочатку зробити розумний вираз обличчя, так начебто вони щось розуміють у Степанових каракулях, а потім вже старалися і справді второпати суть того, що там зображено.

– Тут банк. – Гарник вказав на будівлю п-подібної форми. – А ось автомобіль інкасаторів. – він тицьнув олівцем на один з маленьких квадратиків. – Для нальоту достатньо двох людей. Наприклад, я і Лесик, цілком можемо справитися. Вадим залишається в автомобілі, який ми паркуємо з другої сторони від будівлі банку. – усі свої пояснення Гарник супроводжував наочними показами на карті. Лесик і Каратаєв уважно слухали, затамувавши подих, Степан продовжував. – І ось коли вони наближаються до автомобіля, ми з Лесиком вистрибуємо з-за рогу будівлі. Я важким предметом, наприклад бітою, наношу удар по голові офіцера і вирубую його. Лесик наводить на двох солдатів автомата… Тут для ефекту грізності нам справді потрібно мати автомат.

Гарник поглянув на Лесика, в якому він був не дуже впевнений. Обличчя Петра виглядало напруженим, але жодних заперечень чи зауважень з його уст поки що не поступило. Степан продовжив:

– Отож перелякані солдати кидають на землю свою незаряджену зброю. Лесик тримає їх під прицілом, а я підхоплюю пістолет офіцера і мішок з грішми. У цей час Вадим має підкотитися автомобілем, ми сідаємо у салон і змиваємось.

– Я так розумію, ми будемо працювати в масках? – вирішив уточнити Лесик.

– Ти правильно розумієш. – підтвердив Степан. – Особливо враховуючи твою побиту фізію, у нас нема іншого вибору.

– Усе ідеально. – Каратаєв виніс свій вердикт, задоволено потираючи руки. – І це, я так підозрюю, був хороший варіант?

– А який же тоді дуже хороший? – поцікавився Лесик.

Схоже Вадим і Петро обоє попалися на хитринку Гарника:

– А далі слухаємо дуже хороший варіант. – тепер настала його черга потирати руки від задоволення. Степан сховав попередній аркуш паперу і дістав інший, заповнений якимсь геть уже незрозумілими кресленнями.

– А це у нас що? – Каратаєв тицьнув пальцем на якісь незрозумілі штрихи, якими було заповнено майже третину аркуша.

– Це у нас ліс.

– Ого, як цікаво. – Каратаєв захитав головою. – Ну давай, гони свій план.

Гарник теж у своїй кишені знайшов соняшникову насінину. Розчистив лушпиння, кинув зернятко до рота і, пережовуючи його, продовжив:

– Моя друга пропозиція заключається у нападі на інкасаторів не біля банку, а по дорозі від банку до військової частини. Від банку до частини – десь близько двадцяти п’яти кілометрів. Єдине зручне місце для нападу на дорозі – це залізничний переїзд. Ось він на карті. – як і попереднього разу, Степан усі свої слова супроводжував демонстрацією об’єктів на кресленнях. – Знаходиться цей залізничний переїзд за містом, десь на відстані десяти кілометрів від банку, і на відстані чотирнадцяти-п’ятнадцяти кілометрів від військової частини. На переїзді є шлагбаум. Там цілодобово чергує якийсь дядько, який за необхідності при наближенні потяга опускає шлагбаум, а потім його підіймає. І ось що нам необхідно зробити. Ми повинні напасти на цього дядька та зв’язати його. Один з нас має залишитися у будці і коли автомобіль з інкасаторами буде наближатися до залізничного переїзду, повинен опустити шлагбаум. Потяги цієї колією свищуть не часто, але буває. У військових це не викличе подиву. Вони, нічого не підозрюючи, зупиняються. А далі справа техніки – ми робимо наскок і залишаємо їх без грошей. Відходимо у ліс, де на нас чекає залишений нами автомобіль. Сідаємо в авто, за хвилин п’ять вибираємося з лісу на трасу, дороги усі я там знаю, і далі спокійно собі мчимо додому.

– Теж непогано. – задоволено закивав головою Каратаєв.

– Але не хочеться руки марати об цього чергового на колії. – Лесику наліт біля залізничного переїзду чомусь здавався менш привабливим.

– У кожного з цих варіантів є свої переваги і недоліки. Давайте обсудимо і зупинимось на одному з них. – Гарник сховав обидва аркуші з кресленнями у свою барсетку, оскільки вони уже були непотрібні. Натомість він відкрив маленький записничок.

– Які там ще недоліки? – Вадим висловив свій подив. – Мені здається, що й справді усе добре продумано. Так і хочеться почистити інкасаторів два рази: спочатку біля банку, а потім, через місяць, на залізничному переїзді.

Відсутність зауважень і запитань з боку Каратаєва і Лесика свідчила про те, що мізки у них або взагалі не працюють, або якщо й трішки працюють, то дуже повільно. З таким рівнем інтелекту, більшої ролі аніж виконавців їм довірити не можна. Але чогось більшого від них власне і не вимагалося.

Сподівання Гарника перевершились. Публіка успішно проковтнула обидві пропозиції. Але, на думку Степана, брати інкасаторів зручніше на залізничному переїзді. Тож зараз потрібно було переконати товаришів у тому, що другий варіант усе ж таки кращий. Зробити це було нескладно, оскільки у Степана були серйозні аргументи.

– Перший варіант сам по собі хороший, – Гарник здалеку почав підходити до суті справи. – Але тут є один суттєвий недолік.

Не знайшовши більше у своїх кишенях жодної соняшникової насінини, Степан попросив у Каратаєву цигарку. Поки він запалював, Лесик поцікавився:

– Який же недолік?

– Недолік – це обмаль часу на втечу з банку. – Гарник випустив з рота два кільця сивого диму. – Навіть якщо працівники банку не помітять, що у них відбувається на подвір’ї, через дві-три хвилини після нашої втечі один з солдатів забіжить туди у приміщення і про все повідомить. Далі вони зателефонують у міліцію. Хвилин через п’ять менти прибудуть на місце події. Ще п’ять хвилин їм потрібно буде для того щоб увійти у курс справи – солдати їм звісно ж розкажуть якою машиною змилися грабіжники. За цей час ми вже встигнемо виїхати за місто. Але менти введуть план перехват і нам потрібно бути обачними і або з’їхати з траси та добиратися далі кам’яними сільськими дорогами, або ж залишити автівку і далі повертатися у Тернопіль або автостопом або громадським транспортом.