Мільйон на трьох - Сергій Радкевич

«А що коли біля будинку його зустріне кредитор?» – раптом виникло у недостатньо охмелілій голові хлопця.

Зазвичай, крутячи своїми мізками, Лесик так і нічого путнього вигадати не міг, але цього разу, як це не дивно, він все ж таки знайшов вихід із ситуації. Вказуючи рукою за пояс Гарника, він попросив:

– Послухай, Степане! А чи не міг би ти мені позичити своє заспокійливе для Сєдакова?

– Гадаєш воно тобі допоможе? – на устах Каратаєва заграла іронічна посмішка… – Борг все одно потрібно віддати.

– Це зрозуміло. Але ж треба якось приструнити Сєдакова, бо поки назбираю необхідну суму, то він з мене кишки випустить.

– Якби ти погодився на мою пропозицію, тоді б тобі вдалося вирішити свої проблеми і розрахуватися з боргами. – нагадав Гарник. У його голосі проскакували явні нотки докору.

– Але ж відмови не було. – спробував схитрувати хлопець. – Я взяв два дні на роздуми. Дай мені пістолет, щоб я спокійно міг все обміркувати. Бо інакше цей бандюкович мене може так пом’яти, що навіть при усьому моєму бажанні не зможу вам допомогти. А через два дні я скажу відповідь і поверну стрілялку.

– Ну, гаразд. – Гарник озирнувся довкола.

Витримавши коротеньку паузу і переконавшись у тому, що за ними ніхто не спостерігає, він передав пістолет у руки Лесику. Той відразу ж заховав зброю під своєю тонкою літньою курточкою.

– Але будь обережним, ствол заряджений. Дивись, щоб біди не наробив. – попереджуючи товариша, Степан два рази кивнув вказівним пальцем.

– Не тремти. Все буде окей. – хвацько запевнив Петро і ще раз вдарив по руках своїх друзів.

З пістолетом за спиною якось не так страшно було іти додому. Хлопець навіть наспівував собі якусь модняцьку пісеньку.

Однак біля будинку мелодія враз обірвалася. На лавочці біля під’їзду Лесик помітив знайому лисину. Бритоголовий морщив свого твердого лоба і палив дорогу цигарку. Лесик першим його побачив і міг звичайно накивати п’ятами. Але у хлопця склалося враження, що Олексій Сєдаков нікуди не поспішає і спеціально тут чекає на свого боржника.

Значить втікати нема сенсу, додому все одно потрібно якось потрапити, тож краще вирішити це питання зараз.

Петро зібрався з думками, перевірив чи пістолет на місці і рушив назустріч своєму кредитору.

Коли бритоголовий його помітив і звів густі брови, Лесик з вдаваною бадьорістю привітався:

– Здоров був, Олексо! Ти мабуть мене чекаєш?

Хлопець навіть спробував зобразити сяку-таку криву посмішку, але у нього це погано виходило. Сєдаков належав до числа тих неприємних типів, які тільки одним своїм пронизливим поглядом навівають страх на співрозмовника. Не потрібно бути хто-зна яким психологом, щоб дивлячись на Олексія, зробити безпомилковий висновок – бандит, та й годі.

Почувши голос Лесика, та ще й такий доволі оптимістичний, Сєдаков на лавочці аж підстрибнув від подиву.

– Ух, який ти здогадливий. – кредитор запустив цигарку на асфальт. – Щось ти підозріло щасливий сьогодні? Мабуть, десь зірвав добрий куш?

– Поки що ні. Але я близький до цього.

– Так, не зрозумів. То боржок погасити у тебе поки що немає чим? – Олексій відразу завернув поближче до суті справи.

Лесик озирнувся довкола. Біля будинку не було нікого, на дитячому майданчику – теж нікого, але розмахувати на вулиці пістолетом якось вже занадто.

– Тут втішити тебе не можу. Давай зайдемо у хату, вип’ємо чаю, там заодно і розрахуємось.

Сєдаков уже якось був у квартирі Лесика. Подібні проблеми у хлопця виникали не вперше. Тож одним візитом більше, одним менше – ролі не грає. Зате у помешканні буде можливість поставити цього знахабнілого кредитора на місце і попередити його, щоб не турбував до тих пір, поки не підвалять фінанси.

Нічого не підозрюючи, Сєдаков підняв з лавочки свою важку тушу, підтягнув джинси, які за відсутності ременя постійно сповзали з сідниць, і націлився поглядом на двері під’їзду. Схоже його такий варіант теж влаштовував. На випадок відсутності грошей, можна було пом’яти ногами свого боржника і на вулиці. Але у квартирі це робити зручніше. Спокійніше…

Олексій піднімався по сходах слідом за Лесиком. Поки хлопець шукав ключі і відчиняв вхідні двері, він за його спиною уже почав демонстративно розминати м’язи. Потім, коли двері відчинилися, переступив поріг і, недовго затримуючись у коридорі, зайшов у кімнату.

– Що пити будеш, чай чи каву? – по-господарськи поцікавився Петро.

– Спочатку давай гроші. – гаркнув Сєдаков, наганяючи страху на хлопця своїм грізним голосом.

З такими вокальними даними годиться на цвинтарі хіба що могили копати. Там вже точно його ніхто лякатись не буде.

Олексій був не надто високим на зріст. Десь такий як Лесик, а може навіть і на якихось 2–3 сантиметри нижчий. Але за рахунок заняття спортом і за рахунок своїх холодних синіх очей, в яких завжди віддзеркалювалися гроші, незалежно від того на що він дивився, «кредитор» виглядав потужно і грізно. Такого голими руками не візьмеш. Навіть і пробувати марно. Але коли у тебе є зброя? Тоді зовсім інша справа.

Лесик на якусь мить замешкався, витримав паузу, щоб оволодіти собою і десь з глибини душі почерпнути хоробрості.

– Гаразд, секундочку. – мовив хлопець, а потім запустив руку за пояс і дістав звідти пістолет.

– Е, е, ти що в сосну вдарився? – переляканий Сєдаков почав оглядатися по сторонах у пошуку шляхів для відступу.

Озброєний Лесик стояв на порозі і єдина можливість для втечі з однокімнатної квартири – це тільки через вікно. Але така перспектива була маловтішна, враховуючи, що помешкання боржника знаходилося на восьмому поверсі.

– Ану цить, мордо бандитська. – хлопець націлив пістолет на свого кредитора. – Руки вгору.

Сєдаков задер догори свої пружні біцепси, але пригрозив:

– За такі жарти тобі доведеться дорого заплатити.

– Будь-ласка, повернися до мене спиною. – ввічливо попросив Лесик, так ніби й не почув слів свого кредитора.

Сєдаков чемно виконав цей наказ і знову попередив:

– Тобі такі витівки дорого обійдуться. Ти геть чисто здурів. Ти хоч усвідомлюєш що ти робиш?

– Ану закрий пельку. Я тут в хаті господар. – заявив раптово змужнілий господар помешкання і після паузи додав. – Слухай мене уважно. За борг не хвилюйся – я тобі віддам усе до копієчки. Коли у мене з’являться гроші, тоді й віддам.

– Лічильник включений. Набіжать серйозні відсотки. – Сєдаков хоч і знаходився під прицілом, але невпинно продовжував рахувати свої прибутки. Злегка оглядаючись, він зміряв поглядом свого бунтівного боржника.

– Ти отримаєш дві тисячі доларів. Ні копійки більше, ні копійки менше. Будеш смикатися – запущу кулю у твою лису довбеньку. І прохання – мене не турбувати. Коли у мене з’являться гроші, я відразу ж дамся чути. А тепер забирайся геть звідси.

– Лесику, ти при своєму розумі?

– Тобі для прискорення кулю в задницю пустити чи ти сам виметешся з моєї хати?

– Ну добре, я піду. Але май на увазі…

– Це ти май на увазі – я тобі не хлопчик для биття. Пальцем тобі торкнутися до мене не вдасться. І спроб не роби виловлювати мене десь на вулиці. Бо пристрелю з ходу. А гроші – як тільки з’явиться можливість, поверну. Можливо за місяць поверну, а якщо будеш чемним і не надокучатимеш, тоді може й швидше. Ти все зрозумів?

– Зрозумів. І що далі, гангстер хреновий?

– А далі вимітайся звідси.

– Ну тоді все, до побачення. – Сєдаков повільно з піднятими вгору руками почав сунутися до виходу. Біля порогу озирнувся, блимнувши злими іскрами своїх очей, що ледь виднілися з поміж насуплених брів.

– Чого дивишся? Відкривай двері і вали чимдуж. – Лесик все ще тримав пістолет націленим на свого кредитора.

Сєдаков опустив одну руку, з недовірою поглядаючи на озброєного хлопця, намацав ручку дверей, обережно відчинив їх і переступив поріг.

Тільки аж тепер Лесик полегшено зітхнув. Розмовляти по-іншому з такими бандюковичами, мабуть, не можна.

Як тільки-но двері за Сєдаковим зачинилися, господар помешкання кинувся, щоб зачинити їх на замок. Не встиг Петро рукою доторкнутися до ключа, як у цю мить він отримав потужний удар.

Двері відчинялися не на зовні, а на внутрішню частину квартири. Цим, власне, Сєдаков і вирішив скористатися. Відчуваючи, що боржник підійшов до дверей, він різко з усієї сили як гепнув ними… В очах Лесика аж заіскрило. Але цього було мало. Олексій потягнув двері на себе, а потім ними здійснив іще один різкий удар. Лесик випустив зброю з рук, а сам похитнувся, втрачаючи рівновагу. Пістолет хлюпнувся на підлогу. Згодом слідом за «макаровим» туди ж повалився і Лесик.

Сєдаков тільки тепер зміг проявити усю свою лють. Наче хижий звір, він миттю стрибнув на жертву і, присівши, почав гамселити кулаками Лесика у живіт.

На кожен удар хлопець відповідав лише гучним стогоном. Спочатку він ще якось намагався дотягнутися до пістолета. У рукопашній сутичці Лесик навіть і не пробував чинити опір. Сили були очевидно нерівними. Тому спроба дотягнутися до втраченої зброї, це була для нього як останній шанс для порятунку. Однак і це намагання швидко зазнала краху.