Мільйон на трьох - Сергій Радкевич

– На порядку денному стоїть наступне – як будемо ділити гроші? У кого які пропозиції? – Гарник прекрасно знав, що чимало пограбувань зазнають краху тільки тому, що їх учасники не можуть між собою поділити здобич і починаються чвари, переділ та інші нехороші речі. Тому щоб зняти цю проблему, вирішив усе узгодити іще до початку пограбування.

– О, це й справді важливо. – Каратаєв стукнув себе у голову.

– А як ми можемо ділити, коли не знаємо точної суми, яку отримаємо? – здивувався Лесик. – Півмільйона – це я розумію так, лише наші припущення.

– У відсотках. Щоб потім не було непорозумінь, нам треба домовитися про поділ грошей у відсотках від загальної суми. – пояснив Степан.

– Вважаю, це правильно. – погодився Каратаєв. – Нам треба про все домовитися наперед. У тебе Степане, які будуть з цього приводу пропозиції?

– Мої пропозиції?… – задумався Гарник.

На думку хлопця, йому як організатору, натхненнику і по суті основному виконавцеві у цій справі було б справедливо вділити 50 % від загальної суми. А Лесику і Каратаєву – по 25 %. Однак, очевидно було те, що хлопці не погодяться на такі умови. Та й зрештою, йому не так легко вдалося намовити їх, а особливо Лесика, погодитися на цю справу. Отож, аби не злякати хлопців своїм апетитом, Степан вирішив відразу ж скинути 10 % своїх амбіцій:

– Думаю справедливим буде такий поділ, – після недовготривалих міркувань Гарник продовжив. – Мені, як організатору цього всього дійства, належиться 40 %, а вам обом – по 30.

По суті пропозиція Гарника була справедлива. Це його ідея. Це його план. Він тут у головній ролі. Тож цілком логічно, що саме Степан мав отримати більше за інших. І Вадим, і Петро все це прекрасно розуміли, але якось не хотілося отримувати менше, ніж дістанеться Гарнику. Особливо це не хотілося Лесику, адже у нього боргів по самі вуха. Віддасть усе те, що профукав на гральних автоматах, і залишиться йому все одно багато… Але не стільки, скільки б хотілося. Однак у Лесика аргументів для того, щоб заперечити Степанові не було. Петро і так відчував, що він у цій компанії лише для кворуму. Для здійснення пограбування потрібно не менше трьох чоловік. Двом це здійснити не під силу. Тому й Гарник вирішив залучити його до цієї справи.

Вадим теж особливих аргументів не знаходив, але, на відміну від Лесика, він вирішив все ж таки не мовчати:

– Думаю, це не зовсім справедливо. – Каратаєв глянув на Лесика, шукаючи у нього підтримки. – Це наша спільна справа і ми тут на рівних умовах. Тому і ділити потрібно порівну. Нас троє, значить кожен повинен отримати третину.

– Я погоджуюся з Вадимом. – Лесик першим підняти це питання не смів, але коли запротестував Каратаєв, то звісно ж його підтримав. – Вадим має рацію. Потрібно ділити усе порівну, тобто кожному по третині.

– Гаразд, я не жадібний. – Гарник якось підозріло дуже швидко вламався. Він вирішив не загострювати суперечки, але в свою чергу висунув свої вимоги. – Але якщо ділимо гроші порівну, тоді й усю роботу теж виконуємо порівну.

– Звичайно що так. – погодився Каратаєв. – По іншому й бути не може.

– От і чудово. – Степан переклав свою барсетку з лівої руки у праву. – Надіюсь, у вас не має заперечень, що поки що основну роботу виконую я.

– І що це ти виконуєш? – здивувався Вадим. – Ми ж іще нічого по суті не починали робити.

– Як це нічого? – злегка обурився Гарник. – Ви поки що і справді і палець об палець не вдарили. Але я… Я висунув ідею. Я підготував план пограбування, з яким ви уже погодилися. Чи розумова праця у вас не рахується?

– Та чого не рахується? – Каратаєв зрозумів, що був не правий.

– Ми надолужимо. – у суперечку вклинився Лесик. – Ти кажи що робити і ми все будемо виконувати.

– Оце вже інша справа. – гнів Гарника раптово розвіявся. – На порядку денному два питання – це зброя і автомобіль. Хочу щоб ви взяли активну участь у їх вирішенні. У кого які пропозиції, побажання?

– По автомобілю я уже говорив. – озвався Лесик. – Через крадіжку автівки можна провалити усю справу.

– Але нам по-любому потрібна машина. – наголосив Гарник.

– Я розумію. – не здавався Лесик і висловив свою пропозицію. – Можливо краще на базарі купити ходжений автомобіль. До речі, і автомат теж можна купити на чорному ринку.

– Степане, як не крути, а він тут правий. – Каратаєв кинув слівце на підтримку Петра.

– Можливо. – Гарник поки що не став заперечувати. – А гроші у вас є? За що ви збираєтеся купувати автомат і машину?

Лесик відразу ж принишк. А Каратаєв спробував відстоювати цю ідею:

– Так можна, наприклад, десь позичити. А потім провернемо усе діло і повернемо.

– Брати позику, розраховуючи на гроші, яких у нас іще немає – це несерйозна пропозиція. Такий підхід нікуди не годиться.

– А чого це не годиться? – не вгавав Каратаєв. – Ти що не впевнений в успіху справи.

– Впевнений. Я якраз то і впевнений. Але вважаю, що це нехороша прикмета – брати кредити під гроші, яких у нас ще немає.

– Відколи це ти почав у прикмети вірити? – на устах Вадима з’явилася іронічна посмішка.

– Не важливо. Але тут вся справа не тільки в прикметах. Взагалі ідея купівлі як автомобіля, так і автомата не годиться. Пояснюю чому. Наприклад, у лісі, якийсь чисто випадковий «грибник» нас побачить. Ми будемо у масках. Наші обличчя він описати не зможе. Але він опише автомобіль. Марка, колір. Усе як годиться. Якщо буде уважним, то ще й номер запам’ятає. По автомобілю менти відразу вийдуть на власника. Навіть якщо ми купимо, але ще не перепишемо на себе. Тоді менти вийдуть на старого власника. А той їм складе смачненькі фотороботи наших облич. От і усе це ідеальне пограбування коту під хвіст.

– У тебе справді голова не тільки для кашкета. Працює те що треба. – розумові здібності Гарника нарешті визнав Каратаєв.

– Дещо схожа ситуація з автоматом. – додав Степан. – На чорному ринку ми можемо купити якогось пістолета, обріза. Але з автоматом військова мафія нас так просто не пустить у світ. За нами будуть стежити і потім або здадуть ментам, або, якщо взнають який куш ми зірвали, вимагатимуть поділитися. А з таблицею ділення у нас, як відомо, проблеми.

– Значить ти наполягаєш на тому, що авто потрібно таки вкрасти? А як тоді з автоматом?

– У нашій країні 40 % простих громадян, не крадуть, а підбирають те, що погано лежить. От хто вміє добре підбирати, той і живе зараз добре. Тому і я пропоную не вкрасти, а підібрати. У нас по селах в людей є повно автомобілів без документів. Після зникнення таких транспортних засобів людина не надто поспішатиме звертатися у міліцію. На руках у людей, особливо у тих, що зараз новими українцями зовуться, є повно незареєстрованої зброї. Після її зникнення навіть найкрутіший перець не побіжить у міліцію. Ось такі варіанти нам потрібно опрацьовувати.

– Ти нас переконав. – Лесик визнав свою помилку. – Маєш щось на приміті?

– Звичайно, що маю. – запевнив Гарник. – Автомобілем займатися іще рано. Але зброя – це якраз. Пора братися до неї. Тільки так, друзяки. Раз порівну, значить порівну. Я кидаю ідею – ви виконуєте.

Вадим і Петро лише переглянулися.

Розділ 7

«Ну ось і все! – Лариса уважно розглядала свою заліковку. – Четвертий курс закінчено. Ще рік і диплом на руках».

Зайнятися дівчині було просто нічим. Читати художню літературу у вільний час вона не любила, тому за сьогоднішній день вже кілька разів діставала з сумочки свою заліковку і уважно вивчала підписи викладачів після слів «зараховано» або «задовільно».

До рівня відмінниці дівчині було так само далеко як і до її омріяної Америки. І хоча за чотири роки навчання у заліковій не було жодної п’ятірки, але студентка цим особливо не переймалася. Яка різниця яка оцінка. Головне, що здала, та й все. Он відмінниця Катька з паралельної групи досі ходить здавати залік з історії світової культури. А зате у Лариси – уже канікули.

До речі, за останніх два роки, Лариса вперше здала сесію без проблем – усе з першої спроби. І зараз вона просто пишалася тим, що у неї відсутні «хвости». Не те, що у деяких її однокурсниць.

Лариса поступила на факультет іноземних мов лише з однією метою – щоб полегшити здійснення своєї мрії про виїзд до Америки, адже без знання англійської у штатах робити нічого.

Однак уже на першому курсі дівчина зрозуміла, що вивчити англійську для вільного спілкування за кордоном – це одне, а мати хороші оцінки у заліковій – це зовсім інша справа. І оскільки навчальна програма завантажена купою нікому не потрібних предметів, то й виходило, що для того аби знати англійську, зовсім необов’язково бути відмінницею. Але раз вже Лариса вплуталася на цей факультет, значить потрібно його якось тягти до п‘ятого курсу. Ну, не на фізмат же тепер переводитися. Там, кажуть, взагалі торба.

Конец ознакомительного фрагмента.