КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

17. Поняття про те, що слід розуміти під іншими тяжкими наслідками (ч. 2 ст. 270 КК) має вирішуватися судом у кожному конкретному випадку щодо конкретних обставин справи. Це, зокрема, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній або кільком особам, середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом та більше особам, залишення людей без житла або засобів до існування, тривале припинення або дезорганізація роботи підприємства, установи, організації та ін. (абз. З п. 8 зазначеної Постанови ПВСУ (Постанови (1963-2000)… - С. 252).

Відповідно до примітки до ст. 270 КК майнова шкода вважається заподіяною в особливо великих розмірах (ч. 2 ст. 270 КК), якщо прямі збитки складають суму, яка в тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (див. примітку до ст. 270 КК).

Розділ Х

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ БЕЗПЕКИ ВИРОБНИЦТВА

Стаття 271. Порушення вимог законодавства про охорону праці

1. Порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці службовою особою підприємства, установи, організації або громадянином — суб’єктом підприємницької діяльності, якщо це порушення заподіяло шкоду здоров’ю потерпілого, —

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, —

карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до семи років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до двох років або без такого.

1. Відповідно до ч. 4 ст. 43 Конституції України кожний працівник «має право на належні, безпечні і здорові умови праці». У частині 1 ст. 6 Закону України «Про охорону праці» (в редакції від 21 листопада 2002 р.) від 14 жовтня 1992 р. сказано, що «умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства» (Урядовий кур’єр. — 2002. — 18 грудня. — № 236).

Охорона праці — це система правових, соціальних-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини в процесі трудової діяльності (див. ст. 1 Закону України «Про охорону праці»).

2. Статтею 271 КК охороняється безпека праці від порушень, що вчиняються на виробництві. Виробництво — це складна соціально-економічна і технічна відносно замкнута система, в основі функціонування якої лежить праця людини, спрямована на одержання суспільно-корисного результату. Складовим елементом такої системи є технічні і правові норми. Виробництво поділяється на матеріальне і нематеріальне. Галузями матеріального виробництва є: промисловість, сільське, лісове і водне господарства, транспорт вантажний, зв’язок (по обслуговуванню підприємств виробничої сфери), будівництво, торгівля і громадське харчування, матеріально-технічне постачання і збут, заготівля, інші види виробничої діяльності, спрямовані на одержання матеріальних благ, їх обмін, розподіл і споживання. У галузях нематеріального виробництва створюються особливі нематеріальні блага (духовні цінності), а також надаються нематеріальні послуги. Це послуги з охорони здоров’я, освіти, наукове консультування та ін. Для організації і забезпечення охорони праці на виробництві використовуються закони і підза-конні акти, що належать до різноманітних галузей права (трудового, природоохоронного, цивільного, господарського, адміністративного, кримінального тощо), а також технічні норми. У цій системі норми кримінального права охороняють безпеку праці від найбільш небезпечних посягань.

Поза системою спеціального нормативного регулювання й охорони безпеки праці на виробництві знаходяться: трудова діяльність людини в межах домашнього господарства; так звані неорганізовані промисли населення (збирання лісових плодів, вторинної сировини, заготівля дров, полювання, ? рибальство та ін.); робота окремих осіб за договором найму; незареєстрова-на підприємницька діяльність. Безпека виконання такої діяльності забезпечується статтями КК, що безпосередньо охороняють життя і здоров’я особи.

3. Потерпілими від злочину можуть бути тільки особи, що мають постійний або тимчасовий зв’язок із виробництвом, де стався нещасний випадок, — безпосередньо працюють, прибули у відрядження, на практику або стажування та інші особи, діяльність яких пов’язана з даним виробництвом (див. п. 9 постанови ПВСУ «Про судову практику в справах, пов’язаних із порушеннями вимог законодавства про охорону праці» від 10 жовтня 1982 р. № 6 (Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах. — X.: Одіссей, 2001. — С. 173—174). Порушення вимог законодавства про охорону праці, що заподіяло шкоду життю або здоров’ю інших громадян, тягне відповідальність за статтями про злочини у сфері службової діяльності або злочини проти життя і здоров’я особи.

4. Об’єктивна сторона злочину включає: 1) порушення вимог законодавчих і інших нормативно-правових актів про охорону праці; 2) заподіяння шкоди здоров’ю потерпілого (ч. 1 ст. 271 КК) або загибель людей (ч. 2 ст. 271 КК), або настання інших тяжких наслідків (ч. 2 ст. 271 КК); 3) причинний зв’язок між порушенням вказаних вимог і наслідками.

5. Диспозиція ст. 271 КК є бланкетною. Для з’ясування змісту порушення потрібно звертатися до законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці, посилатися на «відповідні статті Закону України «Про охорону праці», статті, пункти (параграфи) законодавчих і інших нормативних актів, що порушені, і розкривати суть допущених порушень» (абз. 2 п. 6 постанови ПВСУ від 10 жовтня 1982 р. № 6). Застосоване в диспозиції ст. 271 КК поняття «акти» наведено в загальній формі й охоплює різні джерела. В основному, це — закони, укази, постанови, інструкції, положення, норми, вказівки, стандарти. Ці акти встановлюють правила, що містять різноманітні вимоги до охорони праці. За характером вимог та їх галузевою спрямованістю розрізняють загальні і спеціальні правила охорони праці. До загальних належать правила, що регулюють питання охорони праці у всіх галузях виробництва. Це Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р., а також окремі правила державних міжгалузевих і галузевих актів, що містять вимоги безпеки для всіх галузей виробничої діяльності (наприклад, вимога про проведення первинного інструктажу з техніки безпеки на робочому місці). Спеціальні правила містять вимоги безпеки для однієї галузі або для певної роботи.

Статтею 271 КК не охоплюються порушення спеціальних правил безпеки при виконанні робіт із підвищеною небезпекою (гірничих, будівельних, інших), правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах (цехах), правил ядерної або радіаційної безпеки на виробництві. Порушення таких правил кваліфікуються за статтями 272—274 КК (див. абз. 2 п. З постанови ПВСУ «Про практику застосування судами України законодавства і виконання Постанови Пленуму Верховного Суду України в справах, пов’язаних із порушенням вимог законодавства про охорону праці» від 3 жовтня 1986 р. № 9 (Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах. — X.: Одіссей, 2001. — С. 178).

6. Порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів з охорони праці звичайно становить не одиничну дію (бездіяльність), а є сукупністю діянь (системою), де порушується не одне, а різноманітні вимоги щодо охорони праці. Під порушенням варто розуміти недотримання або неналежне дотримання вимог про охорону праці, передбачених правилами, або вчинення в процесі виробничої діяльності дій, прямо заборонених правилами.

Порушення вимог про охорону праці найчастіше полягають у відсутності необхідного інструктажу або у поверховому інструктажі з техніки безпеки, недостатньому нагляді за дотриманням правил охорони праці, неогород-женні рухомих частин механізмів, незадовільному санітарно-гігієнічному стані виробничих приміщень і робочих місць, несправності робочого устаткування, інструментів та ін.

7. Поняття «шкода здоров’ю потерпілого» (ч. 1 ст. 271 КК) охоплює нещасні випадки на виробництві, пов’язані із заподіянням одній особі середньої тяжкості тілесного ушкодження або заподіянням одній чи кільком особам легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності (див. п. 11 постанови ПВСУ від 10 жовтня 1982 р. № 6).

«Загибель людей» (ч. 2 ст. 271 КК) — це випадки смерті однієї або кількох осіб.

Під «іншими тяжкими наслідками» (ч. 2 ст. 271 КК) слід розуміти випадки заподіяння тяжких тілесних ушкоджень хоча б одній людині або середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом і більше особам.