КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

3. Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел, поєднаний з корисливою метою — отримання від праці потерпілого (потерпілих) прибутку. Ця мета є поряд з виною обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони цього злочину.

4. Суб’єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-ти років. Якщо зазначені в ст. 150 КК діяння вчинить службова особа, то її дії кваліфікуються за сукупністю ст. 150 та ст. 364 або ст. 365 КК, якщо діяння, передбачені останніми статтями, містять всі ознаки складу відповідного злочину.

5. У частині 2 ст. 150 КК зазначені такі обставини, що обтяжують відповідальність: вчинення злочину щодо кількох дітей або якщо була спричинена істотна шкода для здоров’я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини, або якщо дії, зазначені в ч. 1 ст. 150 КК, були поєднані з використанням дитячої праці в шкідливому виробництві.

Експлуатація кількох дітей означає, що винна особа використовує одночасно працю двох або більше підлітків, які не досягли віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування, для виконання спільної роботи.

Істотна шкода для здоров’я дитини. Це випадки спричинення з необережності потерпілому тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження під час або внаслідок експлуатації його праці. Умисне спричинення тілесних ушкоджень дитині, наприклад, з метою примусити працювати або як покарання за недоброякісно виконану роботу, потребує кваліфікації за сукупністю ч. 2 ст. 150 та відповідно за статтями 121, 122 або 125 КК.

Істотною шкодою для фізичного розвитку дитини визнаються випадки суттєвого гальмування або припинення взагалі її фізичного розвитку.

Істотною шкодою для освітнього рівня дитини слід визнавати випадки тривалого припинення навчання дитини у школі, що призвело до суттєвого відставання її освітнього рівня від ровесників.

Для з’ясування показників, що свідчать про настання зазначених видів шкоди, необхідно призначати відповідну судову експертизу.

Шкідливе виробництво — це певні роботи або види виробничої діяльності, які у фізичному або моральному відношенні є шкідливими для неповнолітніх. До таких належать не тільки безпосередньо шкідливі, а й важкі роботи або роботи з небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх (наприклад, «Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх», затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України від 31 березня 1994 р. № 46 (Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1999. — № 12; Охорона праці в Україні. — С. 258—325). Визнання виробництва шкідливим для дитини, праця якої використовується, встановлюється на підставі законодавства про працю.

Стаття 151. Незаконне поміщення в психіатричний заклад

1. Поміщення в психіатричний заклад завідомо психічно здорової особи —

карається арештом на строк від трьох до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, що спричинило тяжкі наслідки, — карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Незаконне поміщення в психіатричний заклад являє собою спеціальний вид незаконного позбавлення волі. Безпосереднім об’єктом злочину є воля особи, її гідність та недоторканність. Потерпілим від злочину є психічно здорова людина (ст. 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000 р. (ВВР. - 2000. - № 19. - Ст. 143).

2. З об’єктивної сторони цей злочин полягає в поміщенні в психіатричний заклад завідомо психічно здорової особи на стаціонарне обстеження або лікування. Місцем перебування потерпілого є стаціонарний психіатричний заклад. Це психоневрологічний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад, центр, відділення тощо всіх форм власності, діяльність яких пов’язана з наданням психіатричної допомоги (ст. 1 вищезазначеного Закону). Вид нагляду в закладі за хворим не має значення для визначення цієї ознаки складу злочину.

Злочин вважається закінченим з моменту поміщення потерпілого в психіатричний заклад на стаціонарне обстеження або лікування.

3. З суб’єктивної сторони цей злочин здійснюється з прямим умислом, за якого винний усвідомлює, що поміщує в психіатричний заклад завідомо психічно здорову людину і бажає цього. Мотиви цього злочину можуть бути різними (прагнення отримати матеріальну вигоду, заволодіти житлом потерпілого, бажання позбутися людини тощо) і на кваліфікацію злочину не впливають. Вони можуть ураховуватися при призначенні покарання.

4. Суб’єкт злочину спеціальний — лікар-психіатр, член комісії лікарів-психіатрів, головний психіатр. Якщо таким суб’єктом є службова особа (завідуючий відділенням, головний психіатр тощо), вчинене утворює сукупність злочинів і кваліфікується за статтями 151 і 365 КК (перевищення влади).

5. У частині 2 ст. 151 КК зазначена обставина, що обтяжує відповідальність — спричинення тяжких наслідків. Такими наслідками можуть бути визнані смерть потерпілого, його самогубство, тяжка хвороба тощо. Ставлення винної особи до тяжких наслідків може бути як умисним, так і необережним. Залежно від виду тяжких наслідків та ставлення винного до них скоєне може бути кваліфіковане і за сукупністю злочинів: ч. 2 ст. 151 і відповідно частини 1 або 2 ст. 115, частини 1 або 2 ст. 119, ч. З ст. 120, частини 1 або 2 ст. 121, ч. 2 ст. 122 КК.

Розділ IV

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ СТАТЕВОЇ СВОБОДИ ТА СТАТЕВОЇ НЕДОТОРКАНОСТІ ОСОБИ

Статеві злочини становлять собою велику суспільну небезпеку, характеризуються виключною аморальністю та цинічністю дій винних. Пов’язані у більшості випадків з посяганням на статеву свободу жінки або на її статеву недоторканість, такі злочини грубо принижують гідність потерпілої, заподіюють їй глибоку психічну травму, можуть завдати серйозної шкоди її здоров’ю. Надзвичайно небезпечні злочини проти неповнолітніх. Посягаючи на їх нормальний статевий розвиток, такі злочини розбещують підлітків, часто призводять до глибоких душевних травм, штовхають їх до аморального способу життя. Тому у більшості статей КК, які передбачають відповідальність за статеві злочини, встановлені суворі санкції.

Злочини, передбачені розділом IV, мають своїм об’єктом статеву свободу особи (зґвалтування, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, примушування до вступу в статевий зв’язок) або статеву недоторканість неповнолітніх (статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, розбещення неповнолітніх). Пленум Верховного Суду України в постанові «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини» від 27 березня 1992 р. № 4 зазначив, що зґвалтування є тяжким злочином, за вчинення якого законом передбачена сувора кримінальна відповідальність. Інші статеві злочини також становлять підвищену суспільну небезпеку. Тому забезпечення правильного застосування законодавства при розгляді справ цієї категорії є одним із важливих завдань судів.

Стаття 152. Зґвалтування

1. Зґвалтування, тобто статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, —

карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

2. Зґвалтування, вчинене повторно або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 153—155 цього Кодексу, — карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

3. Зґвалтування, вчинене групою осіб, або зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього —

карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.

4. Зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також зґвалтування малолітньої чи малолітнього —

карається позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.

1. Зґвалтування є найбільш тяжким і небезпечним статевим злочином. Воно може завдати серйозної шкоди здоров’ю людини і заподіяти їй глибоку моральну травму. Воно грубо принижує гідність особи, посягає на статеву свободу, а якщо потерпіла особа є малолітньою або не досягла статевої зрілості, — на її статеву недоторканість.

2. Об’єктом зґвалтування є статева свобода, а якщо потерпіла особа не досягла статевої зрілості — її статева недоторканість. Причому ні моральне обличчя потерпілої особи, ні ганебний спосіб життя, ні аморальна поведінка, ні характер відносин з тим, хто притягується до відповідальності за зґвалтування (подружні стосунки, наявність попереднього добровільного статевого зв’язку тощо) не виключають, за доведеності інших ознак складу цього злочину, відповідальності за ст. 152 КК.