КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

2. Об’єктивна сторона злочину характеризується трьома ознаками:

1) діянням; 2) тяжкими наслідками; 3) причинним зв’язком між ними.

3. Розголошення лікарської таємниці виражається в незаконному повідомленні іншій особі (особам) цієї інформації. Вона може передаватися в розмові, в тому числі телефонній, в листі, доповідях, виступах, лекціях, по телебаченню, радіо або в періодичній пресі.

4. Тяжкі наслідки є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони. Ними можуть визнаватися; самогубство або спричинення собі тяжких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень, психічна хвороба тощо.

5. Між тяжкими наслідками і розголошенням лікарської таємниці повинен бути встановлений причинний зв’язок.

6. Суб’єктивна сторона злочину виявляється в умислі. Особа усвідомлює, що інформація, яку вона розголошує, є лікарською таємницею, і не має права її розголошувати, розуміє протиправність свого діяння і бажає або свідомо допускає її розголошення. Якщо особа в розмові повідомляє іншій особі лікарську таємницю, то вона це робить з прямим умислом. Якщо ж два лікарі в розмові між собою обговорюють відомості, які становлять лікарську таємницю, в присутності сторонніх осіб, яким цю інформацію не можна передавати (на вулиці, в громадському транспорті тощо), то вони розголошують лікарську таємницю з непрямим умислом.

До тяжких наслідків може призвести лише необережна вина (злочинна самовпевненість або злочинна недбалість).

7. Суб’єктом злочину є особа, якій ці відомості стали відомі у зв’язку з виконанням професійних (лікар, фармацевт, медична сестра, фельдшер та ін.) або службових обов’язків (головний лікар, завідуючий відділенням та ін.). Інші громадяни, яким ці відомості стали відомі не у зв’язку з виконанням ними професійних чи службових обов’язків, а з інших джерел, не можуть бути суб’єктом цього злочину.

8. Цей злочин слід відрізняти від розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 132 КК). Ця стаття є спеціальною нормою щодо ст. 145 КК, в якій ідеться про широке коло питань, що можуть бути лікарською таємницею. У статті 132 КК говориться лише про зараження СНІД або іншою невиліковною інфекційною хворобою.

Розділ III

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВОЛІ,

ЧЕСТІ ТА ГІДНОСТІ ОСОБИ

Конституція України у розділі II закріпила достатньо широкий та різний за своїм змістом перелік природних та невідчужуваних прав людини. До їх числа, зокрема, належать право на повагу до гідності людини (ст. 28), право кожної людини на свободу та особисту недоторканність (ч. 1 ст. 29). Норми розділу III КК України спрямовані на охорону цих прав. Родовим об’єктом злочинів, відповідальність за які встановлена цим розділом, є суспільні відносини, що забезпечують особисту волю, честь та гідність людини.

Стаття 146. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини

1. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини — караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі діяння, вчинені щодо малолітнього або з корисливих мотивів, щодо двох чи більше осіб або за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або таке, що супроводжувалося заподіянням йому фізичних страждань, або із застосуванням зброї, або здійснюване протягом тривалого часу, —

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою, або такі, що спричинили тяжкі наслідки, — караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

1. Суспільна небезпечність незаконного позбавлення волі або викрадення людини полягає в тому, що таке діяння посягає саме на недоторканість людини, яка охороняється і гарантується Конституцією, а якщо воно вчиняється за обтяжуючих обставин, то додатково ставить у небезпеку життя або здоров’я нотетут-пото. їїе.’аюс.е.>е.там&. о^’єлку у>отс> -атюта™^ — особ-чсто. воля, під якою розуміється свобода вибору людиною місця свого перебування чи свобода переміщення. Потерпілим від злочину може бути будь-яка фізична особа. Виняток становлять певні потерпілі, позбавлення волі або викрадення яких потребує кваліфікації за спеціальними нормами кримінального закону (див., наприклад, ст. 444 КК).

2. Об’єктивна сторона злочину передбачає: незаконне позбавлення волі (1) або викрадення людини (2). Вчинення одного із зазначених діянь є достатнім для встановлення об’єктивної сторони злочину.

Незаконне позбавлення волі полягає в протиправному перешкоджанні людині вибирати за своєю волею місце перебування. Воно може виявитися у затриманні потерпілого в тому місці, де він знаходитися не бажає, або поміщення його в таке місце, яке він не має змоги вільно залишити. Це діяння може бути здійснене шляхом застосування фізичного насильства (наприклад, потерпілого зв’язують і замикають у підвалі, помішують у заздалегідь підготовлене місце тощо), а також шляхом психічного насильства (наприклад, під загрозою зброї потерпілого примушують залишатися у приміщенні). Воно може бути вчинене і шляхом обману (наприклад, людину заманюють у будь-яке місце і замикають з метою позбавлення волі).

За статтею 146 КК карається лише незаконне позбавлення волі, тому відповідальність виключається, якщо особу було позбавлено волі внаслідок акту необхідної оборони (ст. 36 КК), правомірного затримання особи, що вчинила злочин (ст. 38 КК), або крайньої необхідності (ст. 39 КК). Виключається відповідальність у випадках, коли батьки застосовують примусово-виховні заходи щодо своїх неповнолітніх дітей. Питання законного позбавлення волі регулюються Конституцією та іншими законами України.

Найнебезпечнішим видом незаконного позбавлення волі є викрадення людини, тобто протиправне таємне або відкрите захоплення і утримання потерпілого викрадачем. Викрадення майже завжди супроводжується фізичним або психічним (погрози) насильством.

Незаконне позбавлення волі та викрадення людини припускають дії, що скоюються проти волі потерпілої особи. Тому згода останньої на вчинення щодо неї таких дій виключає відповідальність за ст. 146 КК, за винятком випадків згоди на такі дії малолітнього (див. коментар до ч. 2 цієї статті). Не може також йти мова про згоду потерпілої особи, якщо остання визнана судом недієздатною внаслідок психічної хвороби або недоумства.

Якщо спосіб застосування незаконного позбавлення волі або викрадення людини містить також ознаки іншого складу злочину, вчинені дії підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів (наприклад, потерпілому були спричинені тілесні ушкодження). :

3. Діяння як у виді незаконного позбавлення волі, так і у виді викрадення людини вважаються закінченими з моменту фактичного обмеження свободи переміщення потерпілого. При цьому необхідно враховувати, що і незаконне позбавлення волі, і викрадення людини відносяться до триваючих злочинів, тому зазначені діяння вважаються вчинюваними аж до часу фактичного звільнення потерпілого. Виходячи з цього, дії -особи, яка приєднується до утримування потерпілого у стані позбавлення волі, можуть бути кваліфіковані як співвиконавство або інша співучасть у виконанні цього злочину.

4. З суб’єктивної сторони цей злочин вчиняється лише з прямим умислом і може характеризуватися різними мотивами (користь, помста та ін.). Обов’язковим є усвідомлення особою незаконності діяння, що нею вчиняється.

5. Суб’єктом незаконного позбавлення волі або викрадення людини, передбачених ст. 146 КК, є лише приватна особа, що досягла 16-ти років. Службові особи за подібного роду дії несуть відповідальність за перевищення влади, тобто за ст. 365 або статтями 371, 375, 424 КК.

6. Згідно з ч. 2 ст. 146 обставинами, що обтяжують відповідальність за цей злочин, є дії, вчинені щодо малолітнього або з корисливих мотивів, щодо двох чи більше осіб, за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або такі, що супроводжувалися заподіянням йому фізичних страждань, або із застосуванням зброї, або здійснювані протягом тривалого часу.

Малолітньою вважається особа, якій на час вчинення щодо неї дій, зазначених у ч. 1 ст. 146 КК, не виповнилося 14 років. Згода малолітнього на його викрадення не звільняє викрадача від кримінальної відповідальності.

Вчинення злочину з корисливих мотивів (про зміст таких мотивів див. коментар до п. 6 ч. 2 ст. 115 КК).

Вчинення зазначених у ч. 1 ст. 146 КК діянь щодо двох чи більше осіб передбачає випадки вчинення одиночного злочину, коли кількість потерпілих складає дві чи більше особи.

Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб (див. коментар до ч. 2 ст. 28 КК).