КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

14. За багатьма ознаками цей злочин має схожість із службовою недбалістю (ст. 367 КК). Передусім потерпілими у злочині, який розглядається, можуть бути лише неповнолітні особи. Крім того, наслідками цього злочину є істотна шкода здоров’ю потерпілого, тілесні ушкодження або смерть, а наслідками службової недбалості може бути і майнова шкода.

Насамкінець, суб’єктом злочину, передбаченого ст. 137 КК, може бути не тільки службова особа, а й інша особа, яка не є службовою.

Стаття 138. Незаконна лікувальна діяльність

Заняття лікувальною діяльністю без спеціального дозволу, здійснюване особою, яка не має належної медичної освіти, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого, —

карається виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

1. Відповідно до ст. 74 «Основ законодавства України про охорону здоров’ям (ВВР. — 1993. — № 4. — Ст. 19) медичною та фармацевтичною діяльністю можуть займатися особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам. Особам, які не відповідають цим вимогам заборонено займатися цією діяльністю.

2. Об’єктивна сторона злочину полягає у занятті лікувальною діяльністю без спеціального дозволу, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого.

3. Заняття певними видами лікувальної діяльності — це є систематичне надання медичних послуг, яке поєднане з отриманням, як правило, винагороди за цю діяльність. Окремі випадки надання медичних послуг не можуть кваліфікуватися за цією статтею. У разі спричинення тілесних ушкоджень або смерті потерпілому при наданні медичної допомоги може ставитися питання про відповідальність за середньої тяжкості, тяжкі тілесні ушкодження або спричинення смерті через необережність.

4. Медичною діяльністю можуть займатися особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством охорони здоров’я України. Відповідно до ст. 74 «Основ законодавства України про охорону здоров’я», як виняток, за спеціальним дозволом Міністерства або уповноваженого ним органу охорони здоров’я особам без спеціальної освіти дозволяється діяльність у галузі народної та нетрадиційної медицини.

5. Держава підтримує і заохочує індивідуальну підприємницьку діяльність у галузі охорони здоров’я. Заняття лікувальною діяльністю може здійснюватися лише при отриманні дозволу (ліцензії), яку видають відповідні заклади охорони здоров’я, наділені таким правом. Зайняття лікувальною діяльністю без відповідної ліцензії є незаконним.

6. Крім діяння, об’єктивна сторона цього злочину включає тяжкі наслідки для хворого. Такими наслідками можуть бути настання смерті, тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження.

7. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є причинний зв’язок між незаконною лікувальною діяльністю і тяжкими наслідками. Для цього призначається судово-медична експертиза.

8. Суб’єктивна сторона злочину полягає у психічному ставленні винного до діяння і його наслідків. Незаконна лікувальна діяльність вчиняється з прямим умислом. Особа усвідомлює, що вона протиправне, без ліцензії, займається лікувальною діяльністю і бажає вчиняти такі дії. Що ж до тяжких наслідків, то вина особи щодо них може бути лише необережною (злочинна самовпевненість або злочинна недбалість).

9. Суб’єктом злочину є особа, яка досягла 16-ти років і зовсім не має медичної освіти, або має медичну освіту, яка не відповідає спеціальності та кваліфікації.

10. Якщо особа, яка займається незаконною лікувальною діяльністю, застосовує такі форми і методи лікування, які завідомо для неї не допомагають хворому і отримує за це платню, то вона повинна нести відповідальність за сукупністю злочинів (статті 138 і 190 КК — шахрайство).

Стаття 139. Ненадання допомоги хворому медичним працівником

1. Ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який зобов’язаний, згідно з установленими правилами, надати таку допомогу, якщо йому завідомо відомо, що це може мати тяжкі наслідки для хворого, —

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило смерть хворого або інші тяжкі наслідки, —

карається обмеженням волі на строк до чотирьох років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що медичний працівник не надає допомоги хворому, інваліду, потерпілому від нещасного випадку або при гострому захворюванні, що призводить часто до настання смерті або інших тяжких наслідків. Відповідно до ст. 78 «Основ законодав-.ства України про охорону здоров’я» медичні та фармацевтичні працівники зобов’язані безплатно надавати першу невідкладну медичну допомогу громадянам у разі нещасного випадку та в інших екстремальних ситуаціях.

2. З об’єктивної сторони злочин виявляється в бездіяльності медичного працівника — ненаданні допомоги хворому. Необхідність надання такої допомоги може виникнути на роботі, вдома, на вулиці чи в зоні відпочинку або медичному закладі.

3. Крім обов’язку медичного працівника надати допомогу, він повинен мати можливість виконати цей обов’язок. Поважними причинами, які не дали можливості надати допомогу, можуть визнаватися: дія нездоланної сили, поломка автомобіля, на якому медичний працівник добирався до хворого, знесений повністю міст через річку, дія інших стихійних сил природи. Поважною причиною може також визнаватися хвороба самого медичного працівника, відсутність у нього медикаментів чи інструментів або практичного досвіду тощо. Питання про визначення причини поважною вирішує суд. Посилання медичного працівника на інші обставини: неробочий час чи день, перебування у відпустці чи на відпочинку не повинне вважатися поважною причиною.

4. Можливість настання тяжких наслідків для хворого повинна бути реальною. Це такий стан хворого, за якого невтручання медичного працівника, тобто ненадання необхідної допомоги, може призвести до його смерті чи настання інших тяжких наслідків (тілесні ушкодження, ускладнення хвороби тощо).

5. Злочин є закінченим з моменту неиадання допомоги хворому, якщо медичний працівник мав можливість таку допомогу надати.

6. Суб’єктивна сторона злочину полягає у прямому умислі щодо факту ненадання допомоги хворому, якщо медичний працівник усвідомлює, що це може викликати тяжкі наслідки для хворого.

7. Суб’єктом злочину є медичний чи фармацевтичний працівник незалежно від його освітньо-кваліфікаційного рівня (лікар, медсестра, фельдшер, фармацевт) у тому числі й особи, яким надана ліцензія на зайняття індивідуальною підприємницькою діяльністю в галузі охорони здоров’я.

8. Частина 2 статті передбачає більш сувору відповідальність за ненадання допомоги, якщо воно спричинило смерть хворого або інші тяжкі наслідки. Це можуть бути тяжкі тілесні ушкодження або середньої тяжкості, або якщо це викликало важкі ускладнення хвороби.

9. Між ненаданням допомоги і зазначеними наслідками повинен бути встановлений причинний зв’язок. Якщо буде встановлено, що такі наслідки настали неминуче незалежно від того надавалася допомога, чи ні, то тяжкі наслідки не можуть інкримінуватися медичному працівнику через відсутність причинного зв’язку. Але це не виключає відповідальності за ч. 1 ст. 139 КК.

10. Якщо медичним працівником допомога хворому надавалася, але внаслідок недбалого чи несумлінного виконання своїх професійних обов’язків настала смерть чи інші тяжкі наслідки, то відповідальність повинна настати за ст. 140 КК — «Неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником».

Стаття 140. Неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником

1. Невиконання чи неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов’язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого, —

карається позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки неповнолітньому, —

карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.