КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

1. Неналежне виконання медичним, фармацевтичним або іншим працівником своїх професійних обов’язків внаслідок недбалого чи несумлінного ставлення до них, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, —

карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило зараження двох чи більше осіб, —

карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що внаслідок злочинно-недбалого ставлення працівників медичних установ, правоохоронних та інших органів до своїх обов’язків відбувається поширення ВІЛ-інфекції й інших невиліковних інфекційних хвороб від інфікованих осіб.

2. Об’єктивна сторона злочину характеризується: а) діянням; б) наслідками; в) причинним зв’язком між діянням і наслідками.

3. Діяння (дії або бездіяльність) полягає у неналежному виконанні особою своїх професійних обов’язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення.

4. Неналежним виконанням своїх обов’язків слід вважати таку діяльність медичного чи іншого працівника, яка не відповідає вимогам нормативних актів, правил, наказів і розпоряджень в галузі протидії СНІДу або іншим інфекційним невиліковним хворобам. Це може полягати у порушенні певних правил при переливанні крові, наданні медичної допомоги, взятті крові для аналізу, при вирішенні питання про розміщення в палатах чи відділеннях хворих або затриманих за правопорушення, наркоманів тощо.

Така діяльність працівника вчиняється внаслідок недбалого чи несумлінного ставлення до своїх обов’язків. Наприклад, медична сестра робить укол одним шприцом кільком хворим, чи надає медичну допомогу інструментом, який не пройшов необхідної обробки. При цьому особа повинна мати можливість виконати покладені на неї обов’язки належним чином.

5. Наслідками цього злочину є зараження іншої людини вірусом імунодефіциту чи іншою невиліковною інфекційною хворобою, що є небезпечною для життя людини.

6. Між неналежним виконанням своїх професійних обов’язків і зараженням вказаними хворобами повинен бути встановлений причинний зв’язок.

7. Суб’єктивна сторона злочину виявляється в психічному ставленні особи до факту неналежного виконання своїх обов’язків, а також до наслідків цього діяння. Порушення певних правил може вчинятися з прямим умислом або злочинною недбалістю. До наслідків призводить лише необережність (злочинні самовпевненість або недбалість). Якщо зараження вказаними хворобами буде вчинене умисно, то відповідальність настає за умисний злочин проти життя і здоров’я особи.

8. Суб’єктом злочину є особа, яка досягла 16-річного віку. Це можуть бути медичні та фармацевтичні працівники, які надають медичну допомогу, проводять діагностику захворювання, здійснюють профілактичні заходи проти поширення ВІЛ-інфекції та інших захворювань. Крім того, суб’єктом можуть бути працівники правоохоронних органів, місць позбавлення волі, які зобов’язані при виконанні своїх обов’язків запобігати поширенню ВІЛ-інфекції, або інших хвороб серед підслідних або засуджених до позбавлення волі.

9. Частина 2 статті передбачає більш сувору відповідальність за те саме діяння, якщо воно спричинило зараження двох чи більше осіб.

Стаття 132. Розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби

Розголошення службовою особою лікувального закладу, допоміжним працівником, який самочинно здобув інформацію, або медичним працівником відомостей про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, або захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та його результатів, що стали їм відомі у зв’язку з виконанням службових або професійних обов’язків, —

карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

1. Суспільна небезпека цього злочину полягає в тому, що повідомлення хоч би одній людині того, що та чи інша людина є ВІЛ-інфікована або хвора на СНІД спричиняє страждання останній, принижуючи її честь і гідність, завдаючи істотної шкоди доброму імені її та близьких їй осіб.

2. З об’єктивної сторони злочин виражається в розголошенні відомостей про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної хвороби, що є небезпечною для життя людини, або захворювання на СНІД.

3. Предметом цього злочину є інформація про виявлення зараження ВІЛ-інфекцією або захворювання на СНІД, або іншою невиліковною інфекційною хворобою, яка є небезпечною для життя людини.

Інформація про сам _факт проведення медичного огляду на виявлення зараження вказаними захворюваннями, а також інформація про те, що при медичному огляді таких захворювань не виявлено не є предметом цього злочину.

4. Медичний огляд на виявлення цих хвороб проводиться добровільно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1998 р., якою затверджені «Правила медичного огляду з метою виявлення ВІЛ-інфекції, обліку ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД та медичного нагляду за ними» (ОВУ. — 1998. — № 51. — С. 42). Ці правила визначають категорію громадян, які підлягають медичному оглядові, порядок та умови його проведення.

5. Дослідженню підлягає кров та її компоненти, інші біологічні рідини, клітини, тканини та органи людини.

6. Розголошення відомостей, які є предметом цього злочину — це протиправне ознайомлення з цією інформацією іншої особи, якій ці відомості не повинні бути передані. Способи передачі цих відомостей іншій особі можуть бути різними: під час бесіди, викладу її в публікаціях, виступах по радіо, телебаченню тощо. Розголошення може мати місце і при наданні можливостей стороннім особам ознайомитися з різними документами, висновками тощо, в яких є інформація про вказані захворювання певних осіб.

7. Злочин є закінченим з моменту, коли ці відомості стали відомі хоч би одній особі.

8. Медичні працівники, інші особи, яким ці відомості стали відомі по службі, не мають права розголошувати відомості про проведення медичного огляду на виявлення зараження ВІЛ-інфекцією чи іншою невиліковною інфекційною хворобою, яка є небезпечною для життя людини, а такаж результати цього огляду.

9. З суб’єктивної сторони розголошення цих відомостей може бути вчинене як умисно, так і через необережність. Умисне розголошення має місце тоді, коли особа усвідомлює, що вона розголошує відомості, які не повинна, не має права передавати цій особі і бажає вчинити такі дії. Розголосити ці відомості винна особа може і з непрямим умислом. Наприклад, коли дві особи, яким ці відомості стали відомі по службі, обговорюють це питання в присутності сторонніх осіб, яким не можна передавати ці відомості. Розголошення може мати місце при злочинній самовпевненості. Так, особа в письмовому повідомленні (листі) включає інформацію про виявлене захворювання певних осіб, передбачаючи можливість ознайомлення з цією інформацією сторонніх осіб. Вона розраховує, що ніхто не виявить інтересу до цієї інформації. Проте її розрахунки виявляються легковажними і стороннім особам стає відомо про ці відомості. Насамкінець, розголошення може мати місце через злочинну недбалість. Наприклад, коли особа забуває зачинити двері кабінету, в якому на столі знаходяться документи з такою інформацією. У цьому випадку особа не усвідомлювала, що може у такий спосіб розголосити ці відомості, хоча за обставинами справи повинна була і могла передбачити, що інші особи ознайомляться з ними. Форма вини не впливає на кваліфікацію і може враховуватися лише при індивідуалізації покарання.

10. Суб’єктом злочину є особа, яка досягла 16-річного віку. Це можуть бути особи медичного персоналу, працівники правоохоронних органів, місць позбавлення волі тощо, як службові, так і неслужбові особи.

Стаття 133. Зараження венеричною хворобою

1. Зараження іншої особи венеричною хворобою особою, яка знала про наявність у неї цієї хвороби, —

карається виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.