КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

5. Якщо переривання вагітності сталося внаслідок завдання жінці ударів, побоїв або інших насильницьких дій, то скоєне має кваліфікуватися як умисне або необережне спричинення тяжкого тілесного ушкодження (статті 121 або 128 КК).

6. З суб’єктивної сторони незаконне проведення аборту вчинюється з прямим умислом, за якого особа усвідомлює, що за згодою жінки вона проводить операцію для штучного переривання вагітності, передбачає, що внаслідок вчинення цих дій вагітність буде перервана і бажає настання цього наслідку. Мотиви вчинення аборту можуть бути різними. Вони на кваліфікацію не впливають, але враховуються при призначенні покарання.

7. Суб’єктом злочину може бути особа, яка не має спеціальної медичної освіти і досягла 16-річного віку. Це можуть бути і лікарі, які не мають права на оперативні втручання (стоматологи, терапевти), особи середнього медичного персоналу (акушерки, фельдшери тощо) та інші особи, які не мають відношення до медичної професії. Вказані особи можуть не притягатися до кримінальної відповідальності, якщо вони діяли в стані крайньої необхідності, тобто для того, щоб врятувати життя вагітної жінки, змушені були негайно зробити операцію для переривання вагітності.

8. Вагітна жінка, яка сама викликала штучне переривання вагітності, не підлягає кримінальній відповідальності.

9. У частині 2 статті передбачена відповідальність за незаконне проведення аборту, якщо воно спричинило тривалий розлад здоров’я, безплідність або смерть потерпілої.

10. Тривалий розлад здоров’я може мати місце при тяжкому і середньої тяжкості тілесному ушкодженні. Безплідність є ознакою тяжкого тілесного ушкодження, яка виділена в самостійну кваліфікуючу обставину.

11. При притягненні до відповідальності за ч. 2 цієї статті важливе значення має правильне визначення форми вини щодо тяжких наслідків.

12. Вчиняючи аборт з прямим умислом, винна особа повинна ставитися до тяжких наслідків лише необережно (злочинна самовпевненість або злочинна недбалість). У першому випадку особа передбачає можливість настання тяжких наслідків, проте легковажно розраховує на їх відвернення (розраховуючи, наприклад, на свій великий досвід проведення подібних операцій таким способом). У другому випадку особа не передбачає настання цих наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити. Наприклад, при злочинно-недбалому проведенні операції особа пошкодила стінку матки, що викликало кровотечу і смерть потерпілої.

13. Якщо при незаконному проведенні аборту буде доведено прямий або непрямий умисел до смерті, то відповідальність повинна наставати за умисне вбивство. .

14. Якщо проведення законного аборту призвело до тяжких наслідків, то відповідальність може настати не за цією статтею, а за вбивство чи спричинення тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень через необережність (статті 119 або 128 КК).

Стаття 135. Залишення в небезпеці

1. Завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов’язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, —

карається обмеженням волі на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, вчинені матір’ю стосовно новонародженої дитини, якщо матір не перебувала в обумовленому пологами стані,—

караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили смерть особи або інші тяжкі наслідки, —

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає у тому, що людина, яка має можливість надати допомогу іншій людині і тим самим врятувати її від смерті або настання інших тяжких наслідків, не робить цього, що свідчить про низькі моральні якості цієї особи. Небезпека такої бездіяльності підвищується, якщо особа сама поставила іншу особу в небезпечний для життя стан, або причетна до події, через яку особа опинилася у такому стані.

2. Об’єктивна сторона цього злочину полягає у бездіяльності. Людина може опинитися в небезпечному для життя стані через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану — сп’яніння, приступ хвороби, дії стихійних сил природи, перевтома тощо. Не має значення внаслідок чого людина опинилася у небезпечному для життя стані, тобто коли вона сама, без допомоги іншої людини, не може вийти з нього.

3. Обов’язок піклуватися про цю особу може випливати: 1) із закону або інших нормативних актів. Так, батьки зобов’язані піклуватися про дітей, а діти — про батьків; 2) зі шлюбно-сімейних відносин, коли чоловік повинен піклуватися про дружину і навпаки; 3) з характеру професії (пожежники, працівники міліції, рятівники на воді тощо); 4) з договору (керівник туристичної групи, тренер); 5) коли особа своїми діями поставила іншу особу в небезпечний для життя стан.

4. Крім обов’язку, особа повинна мати можливість надати допомогу. Якщо особа через фізичну неспроможність (наприклад, не може врятувати людину, яка тоне на воді, тому що не вміє плавати), або тому, що сама перебуває у безпорадному стані чи з інших причин не може надати допомогу, то кримінальна відповідальність не настає.

5. Злочин вважається закінченим з моменту ненадання допомоги (залишення в небезпеці) незалежно від того, чи настали тяжкі наслідки, чи ні. Значення не має, що хтось інший надав допомогу залишеному в небезпеці.

6. Суб’єктивна сторона цього злочину полягає у прямому умислі. «Завідомість», про яку йдеться у диспозиції статті, означає, що винний усвідомлює, що інша особа перебуває у небезпечному для життя стані, а він зобов’язаний і має можливість надати їй допомогу, але відмовляє в цьому. Якщо особа не усвідомлює, що інша особа опинилася у небезпечному для життя стані, то відповідальність не настає. Так, водій автомобіля, який збив пішохода, та переконавшись у тому, що той мертвий, залишив його на дорозі, не відповідатиме за цей злочин.

7. Суб’єктом злочину є особа, яка досягла 16-річного віку і зобов’язана піклуватися про особу, що перебуває в небезпечному стані або особа, яка своїми діями поставила потерпілого в небезпечне для життя становище.

8. Частина 2 статті встановлює відповідальність матері, яка залишила без допомоги новонароджену дитину, якщо мати не перебувала в обумовленому пологами стані.

9. Частина третя статті передбачає особливо кваліфікуючі обставини, якщо залишення в небезпеці спричинило смерть особи або інші тяжкі наслідки. Під інші тяжкі наслідки підпадають тяжкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження. Між залишенням у небезпеці і тяжкими наслідками повинен бути встановлений причинний зв’язок. Це означає, що внаслідок ненадання допомоги (залишення в небезпеці) настали тяжкі наслідки. Якби допомога була надана, то наслідки не настали б. Якщо за висновком експертів потерпілому були спричинені такі смертельні ушкодження, які неминуче призводять до смерті, то це свідчить про відсутність причинного зв’язку між залишенням у небезпеці і смертю потерпілого. Тому скоєне не може кваліфікуватися за ч. З цієї статті.

10. Важливе значення в таких випадках має встановлення форми вини щодо тяжких наслідків. При цьому слід розрізняти: 1) ненадання допомоги особі, яка сама опинилася в небезпечному для життя становищі (бездіяльність — невтручання); 2) залишення в небезпеці особою, яка своїми діями поставила іншу особу в небезпечний для життя стан (наїзд на пішохода автомобілем і залишення його в небезпечному стані). В першому випадку при бездіяльності — невтручанні суб’єктивна сторона щодо наслідків може виявлятися як у необережності, так і в умислі. При умислі винний може бажати або свідомо допускати настання смерті чи інших тяжких наслідків з мотивів помсти, ревнощів тощо. В іншій ситуації, коли винний своїми діями поставив потерпілого в небезпечний для життя стан і не надав йому допомоги, його вина щодо смерті та інших тяжких наслідків може бути лише необережною (злочинна самовпевненість або злочинна недбалість). Якщо ж буде доведено умисел (прямий або непрямий) щодо тяжких наслідків, то відповідальність повинна наставати за умисне вбивство або умисне тяжке чи середньої тяжкості тілесне ушкодження.

11. Питання про відповідальність за ст. 135 КК виникає, коли одна особа умисно спричиняє іншій особі тілесні ушкодження, небезпечні для життя, і залишає її в небезпечному стані, внаслідок чого настала смерть потерпілого. У такій ситуації особа повинна відповідати за умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК). Інкримінувати їй, крім того, злочин, передбачений ст. 135 КК, не потрібно.