КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

Вчинення зазначених у ч. 1 ст. 146 КК діянь щодо двох чи більше осіб передбачає випадки вчинення одиночного злочину, коли кількість потерпілих складає дві чи більше особи.

Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб (див. коментар до ч. 2 ст. 28 КК).

Під способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого слід розуміти випадки незаконного позбавлення волі або викрадення, коли діяннями винної особи була створена реальна загроза загибелі потерпілого або загроза спричинення йому тілесного ушкодження, небезпечного для здоров’я, тобто такого, що здатне потягти за собою наслідки, передбачені ч. 1 ст. 121 цього Кодексу.

Заподіяння фізичних страждань — це випадки, коли потерпілому спричиняється сильний фізичний біль або тримання його у виснажливих для людського організму умовах (наприклад, в холодному чи сирому приміщенні, ненадання їжі, води).

Застосування зброї означає використання під час вчинення злочину вогнепальної або холодної зброї за її цільовим призначенням (наприклад, здійснення пострілу, завдання внаслідок удару кинджалом тілесного ушкодження). Це також випадки погрози використання зброї (наприклад, прицілювання в потерпілого, демонстрація зброї, приведення її в бойове положення). Зброя може бути застосована як проти потерпілого, так і інших осіб, які, наприклад, намагаються перешкодити викраденню людини. Якщо на зброю не було надано дозвіл щодо законного поводження з нею, дії особи додатково кваліфікуються за ст. 263 КК.

Тривалий час. Ця обставина стосується, як правило, незаконного позбавлення волі. Зміст її визначається з урахуванням конкретного астрономічного строку, наприклад, тиждень та більше. Додатково можуть бути враховані умови тримання особи (місце, спосіб), стан здоров’я потерпілого тощо.

7. У частині 3 ст. 146 КК передбачені особливо обтяжуючі обставини цього злочину: вчинення його організованою групою, або спричинення внаслідок позбавлення волі або викрадення людини тяжких наслідків.

Про вчинення злочину організованою групою див. коментар до ст. 28 КК.

Тяжкими наслідками можуть бути визнані смерть потерпілого, його самогубство, спричинення тяжкого тілесного ушкодження хоча б одній особі або середньої тяжкості тілесних ушкоджень кільком потерпілим тощо. Ставлення винного до тяжких наслідків може бути як умисним, так і необережним. Дії особи, яка вчинила злочин, передбачений ст. 146, і умисно вбила потерпілого, мають кваліфікуватися за ч. 2 цієї статті за ознакою спричинення тяжких наслідків і за частинами 1 або 2 ст. 115 КК. За сукупністю злочинів кваліфікуються також випадки незаконного позбавлення волі або викрадення людини, що супроводжувалися спричиненням умисного тяжкого тілесного ушкодження за обтяжуючих обставин: за ч. 2 ст. 121 та ч. З ст. 146 КК.

Стаття 147. Захоплення заручників

1. Захоплення або тримання особи як заручника з метою спонукання родичів затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної або службової особи до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника —

карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

2. Ті самі дії, якщо вони були вчинені щодо неповнолітнього або організованою групою, або були поєднані з погрозою знищення людей, або такі, що спричинили тяжкі наслідки, —

караються позбавленням волі на строк від семи до п’ятнадцяти років.

1. Ця стаття включена до КК відповідно до міжнародної конвенції, прийнятої Генеральною Асамблеєю 00Н у 1979 р., до якої приєдналася й Україна.

2. Об’єктом злочину є не тільки особиста воля, а й особиста безпека особи, захопленої як заручник. Потерпілим від злочину є фізична особа — заручник. Захоплення як заручника працівника влади, працівника правоохоронного органу чи їх близьких родичів тягне відповідальність за ст. 349 КК (див. коментар до цієї статті). Викрадення або позбавлення волі осіб, які мають міжнародний захист, за умов, що відповідають захопленню заручників, тягне відповідальність за ст. 444 КК (див. коментар до цієї статті).

3. Об’єктивна сторона полягає в захопленні (1) або триманні особи (2) як заручника. За конструкцією об’єктивної сторони склад цього злочину — формальний. Вчинення одного із зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 147 КК діянь є достатнім для встановлення об’єктивної сторони основного складу злочину.

Захоплення заручника — це його викрадання, яке може бути таємним або відкритим; воно може бути вчиненим шляхом обману; може супроводжуватися насильством, в тому числі із застосуванням зброї або може обійтися без такого насильства. Оскільки викрадення людини є одним із способів захоплення заручників, то дії винної особи при застосуванні нею такого способу достатньо кваліфікувати лише за ст. 147 КК. Разом з тим, якщо викрадення людини буде супроводжуватися обтяжуючими обставинами, які містяться в ст. 146 і не передбачені в ст. 147, то такі дії необхідно кваліфікувати за сукупністю ч. 2 ст. 146 та ст. 147 КК.

Тримання заручника — це, як правило, логічний наслідок його захоплення, хоча тримання може здійснюватися і особою, яка не брала участі у захопленні. Нарешті, тримання може бути здійснене і без попереднього захоплення заручника. Тримання — це позбавлення заручника волі, коли потерпілому забороняють залишати певне місце або унеможливлюють це зробити. Як і при викраденні людини, тримання заручника може супроводжуватися обтяжуючими обставинами, що зазначені в ч. 2 ст. 146 КК і не передбачені ст. 147 КК. У такому разі дії особи також кваліфікуються за сукупністю ч. 2 ст. 146 та ст. 147 КК.

Якщо при захопленні або триманні особи використовувалася зброя, бойові припаси або вибухові речовини, на поводження з якими особа не мала передбаченого законом дозволу, її дії підлягають додатковій кваліфікації за ст. 263 КК. Так само вчинені дії потребують додаткової кваліфікації, якщо спосіб захоплення заручника або тримання особи містять ознаки іншого складу злочину (наприклад, при спричиненні потерпілому тілесних ушкоджень).

Злочин вважається закінченим з моменту захоплення потерпілого або з моменту фактичного позбавлення заручника права вільно пересуватися. Подальші насильницькі дії щодо заручника, якщо вони утворюють самостійні злочини, кваліфікуються додатково за іншими статтями Особливої частини КК.

4. Суб’єктивна сторона — прямий умисел. Захоплення і тримання заручника відрізняються від злочину, передбаченого ст. 146 КК, особливою метою, яку переслідує суб’єкт злочину і яка є обов’язковою ознакою складу цього злочину. Діючи з прямим умислом, винний має на меті спонукання родичів заручника, державної або іншої установи, підприємства або організації, фізичної, юридичної або службової особи до здійснення, або, навпаки, утримання від здійснення будь-якої дії як умови звільнення заручника. Інакше кажучи, злочинець пов’язує звільнення заручника із задоволенням своїх вимог, які він висуває вказаним вище особам і органам держави (це, наприклад, вимога викупу, звільнення особи (осіб), яка відбуває покарання, надання транспортних засобів, іноземної валюти, зброї тощо).

5. Суб’єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 14-річного віку. У разі вчинення зазначених у ст. 147 дій службовою особою з використанням своїх службових повноважень, її дії кваліфікуються за сукупністю ст. 147 та ст. 365 КК.

6. У частині 2 ст. 147 КК передбачені такі обставини, що обтяжують відповідальність: здійснення цього злочину щодо неповнолітнього або організованою групою, або дії, які поєднані з погрозою знищення людей, або такі, що спричинили тяжкі наслідки.

Неповнолітній — потерпіла особа, якій на час захоплення або тримання як заручника не виповнилося 18 років.

Організована група — див. коментар до ч. З ст. 28 КК.

Дії, що були поєднані з погрозою знищення людей — це випадки погрози вбивства хоча б однієї чи більше осіб. Погроза може стосуватися як самого заручника (наприклад, особа загрожує підірвати будівлю, в якій вона знаходиться із заручником), так і інших осіб (наприклад, осіб, які будуть намагатися звільнити заручника, близьких родичів заручника). Докладніше про зміст цієї обставини див. коментар до ст. 129 КК. Погроза вбивством охоплюється складом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 147 КК і не потребує додаткової кваліфікації.

Тяжкими наслідками можуть бути визнані смерть однієї чи кількох осіб, самогубство потерпілого, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень хоча б одній особі або середньої тяжкості тілесних ушкоджень кільком потерпілим, спричинення великої матеріальної шкоди (наприклад, внаслідок вибуху), тривала дезорганізація роботи державної або іншої установи, підприємства чи організації. Ставлення винного до цих наслідків може бути як умисним, так і необережним. «Дії особи, яка вчинила злочин, передбачений ст. 147 КК, і умисно вбила заручника, мають кваліфікуватися за ч. 2 цієї статті за ознакою спричинення тяжких наслідків і за п. З ч. 2 ст. 115 КК» (абз. З п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про життя та здоров’я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2).