КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

При психічній безпорадності ґвалтівник сам може поставити потерпілу особу в такий стан, використовуючи, зокрема, наркотики, гіпноз, снодійне. Такі випадки відзначив Пленум Верховного Суду України в постанові «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини». Для визнання зґвалтування вчиненим з використанням безпорадного стану потерпілої особи внаслідок алкогольного, наркотичного сп’яніння або дії на її організм отруйних, токсичних та інших сильнодіючих речовин не має значення, чи винна особа привела потерпілу (потерпілого) до такого стану (наприклад, дала наркотик, снодійне тощо), чи вона вже перебувала в безпорадному стані незалежно від її дій (див. ч. 1 п. 10).

Особливу увагу необхідно звертати на зґвалтування з використанням безпорадного стану потерпілої особи в результаті її сп’яніння. Як правило, винні приводять потерпілу особу в такий стан умисно. Треба також зауважити, що визнати стан безпорадності можна тільки за такого ступеня сп’яніння потерпілої особи, який позбавляє її можливості усвідомлювати навколишню обстановку і розуміти значення вчинюваних з нею дій.

Крім того, у таких випадках, при вирішенні питання про те, чи мало місце зґвалтування, необхідно враховувати всі обставини здійсненого ґвалтівником з потерпілою особою. Зокрема, слід виходити з того, що доросла людина, яка дала згоду на спільне вживання алкогольних напоїв або наркотиків в обстановці, сприятливій подальшому статевому зближенню, тим самим ніби дає згоду на можливі наслідки цього.

При фізичній безпорадності у потерпілої особи відсутня можливість чинити протидію ґвалтівнику. Такий стан може бути викликаний фізичними вадами потерпілої особи (наприклад, відсутність рук, ніг, сліпота тощо), її похилим віком або хворобою, що не є психічною, наприклад, пов’язаною з високою температурою; виснаженістю організму, перенесеною операцією тощо. У цих випадках, хоча потерпіла особа й усвідомлює характер вчинюваних щодо неї дій, але не може чинити опір ґвалтівнику.

При зґвалтуванні з використанням безпорадного стану потерпілої особи опір останньої відсутній. Однак це має бути наслідком об’єктивних причин, а не згоди такої особи на статеві зносини.

9. З суб’єктивної сторони зґвалтування відбувається лише з прямим умислом, за якого винний усвідомлює, що застосовує насильство, погрозу або використовує безпорадний стан потерпілої особи для вступу з нею в статеві зносини і бажає цього. Мотивом зґвалтування є переважно прагнення задовольнити статеву пристрасть.

10. Суб’єкт зґвалтування. Безпосереднім виконавцем злочину може бути будь-яка фізична осудна особа (як чоловік, так і жінка), протилежної з потерпілою особою статі, і яка досягла 14-річного віку.

За своєю об’єктивною стороною зґвалтування — складний злочин, що полягає не тільки у вчиненні статевого акту, а й у тому, що цей акт вчиняється із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи. Тому виконавцем (співвиконавцем, опосередкованим виконавцем) злочину визнається і той, хто, наприклад, застосовує до потерпілої особи фізичне насильство з метою примусити її вступити в статеві зносини з безпосереднім насильником. У таких випадках стать виконавця злочину (щодо потерпілої особи) значення не має. Безпосереднім насильником може бути не тільки особа, яка має ознаки суб’єкта злочину, а й неосудна особа або малолітній.

11. Зґвалтування вважається закінченим злочином з моменту початку насильницького статевого акту. Закінчення насильником статевого акту в фізіологічному розумінні для визнання зґвалтування закінченим не вимагається (ч. З ст. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 4).

12. Дії, безпосередньо спрямовані на здійснення статевого акту, але не доведені до його початку з причин, незалежних від волі ґвалтівника, утворюють собою замах на зґвалтування. Це, наприклад, зв’язування особи, яку намагаються зґвалтувати, погроза негайною фізичною розправою, зривання одягу. .

13. Добровільна відмова від зґвалтування має місце в тих випадках, коли особа, усвідомлюючи повну можливість вчинення злочину, за своєю волею остаточно припиняє почате діяння і тим самим не доводить його до кінця. Така дія, як неодноразово вказував Верховний Суд України, згідно зі ст. 17 КК виключає кримінальну відповідальність за готування до зґвалтування або замах на нього.

14. У частині 2 ст. 152 КК передбачена відповідальність за зґвалтування, вчинене повторно або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 153—155 КК. Зґвалтування вважається повторним, якщо йому передувало діяння, вказане у частинах 1—4 ст. 152 КК. У випадках здійснення особою двох або більше зґвалтувань, кожне із яких містить ознаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 152 КК, злочин необхідно кваліфікувати лише за ч. 2 ст. 152 КК. Сукупність злочинів має місце при здійсненні двох чи більше зґвалтувань, відповідальність за які передбачена різними частинами ст. 152 КК, а також при вчиненні в одному випадку замаху на зґвалтування або співучасті в цьому злочині, а в другому — закінченого зґвалтування. Дії винного за кожним із вказаних злочинів мають кваліфікуватися самостійно. Тому, наприклад, якщо особа перший раз вчинила замах на зґвалтування, а іншого разу скоїла закінчений злочин, її дії кваліфікуються за частинами 2 чи 3 ст. 15, ч. 1 ст. 152 і ч. 2 ст. 152 КК.

Ознака повторності виключається, якщо при вчиненні одного зґвалтування винний вступив з потерпілою особою в статеві зносини два або більше разів, тобто за наявності ознак продовжуваного зґвалтування.

В останньому випадку потерпіла особа продовжує перебувати під впливом психічної або фізичної дії, її воля паралізована ще при перших статевих зносинах.

Слід мати на увазі, що зґвалтування не може бути визнане повторним, якщо судимість за раніше вчинене зґвалтування знята чи погашена у встановленому законом порядку. Ознака повторності також відсутня, якщо до моменту здійснення другого зґвалтування закінчилися строки давності притягнення до кримінальної відповідальності.

15. У частині 3 ст. 152 КК передбачена відповідальність за зґвалтування, вчинене групою осіб, або зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього.

16. Під груповим зґвалтуванням слід розуміти співвиконавство у вчиненні злочину, коли кожний з учасників повністю виконує склад злочину або тільки будь-які дії, що складають об’єктивну сторону злочину. Отже, здійснення зґвалтування групою осіб вимагає наявності двох умов у сукупності:

а) участь у вчиненні злочину двох або більше осіб, що діють як виконавці;

б) узгодженість дій учасників групи щодо потерпілої особи.

Виконавцем зґвалтування є як особа з числа двох або більше осіб, яка безпосередньо здійснює насильницький статевий акт з потерпілою особою, так і той, хто застосовує до такої особи фізичне насильство чи погрози з метою змусити її вступити до статевого акту з будь-ким іншим з учасників групи (тобто є співвиконавцем).

Дії співвиконавців слід кваліфікувати за ч. З ст. 152 КК без посилання на ст. 27 КК.

Дії особи, яка, сприяючи здійсненню насильницького статевого акту іншим учасникам злочину, застосувала насильство до особи, яка намагалася перешкодити вчиненню зґвалтування, необхідно розглядати як пособництво в зґвалтуванні і кваліфікувати за ч. 5 ст. 27 і ст. 152 КК.

Якщо співучасник (не співвиконавець) сприяв здійсненню зґвалтування одній особі, його дії кваліфікуються за ст. 27 і ч. 1 ст. 152 КК (за відсутності інших обтяжуючих обставин). Якщо допомога надається групі осіб, то такий співучасник повинен відповідати за ст. 27 і ч. З ст. 152 КК.

Узгодженість дій учасників групи щодо потерпілої особи означає, що свідомістю кожного учасника зґвалтування охоплюється об’єктивне сприяння один одному у вчиненні злочину, при цьому не вимагається попередньої згоди між учасниками злочину.

Якщо узгодженість відсутня, дії винних не можуть розглядатися як зґвалтування, вчинене групою осіб.

Груповим зґвалтуванням вважаються також дії осіб, якщо вони діяли узгоджено щодо кількох потерпілих осіб, хоча кожен із них мав на меті і зґвалтував одну потерпілу особу.

17. Зґвалтування неповнолітньої особи має місце тоді, коли воно вчиняється щодо осіб у віці від 14-ти до 18-ти років. Зґвалтування особи віком до 14-ти років кваліфікується за ч. 4 ст. 152 КК як зґвалтування малолітньої чи малолітнього.

У судовій практиці часто виникають труднощі при кваліфікації випадків зґвалтування неповнолітніх віком близько 18-ти років. Пленум Верховного Суду України в постанові від 27 березня 1992 р. № 4 зазначив, що за зґвалтування неповнолітньої особи підлягає відповідальності особа, яка знала або припускала, що вчиняє насильницький статевий акт з неповнолітньою особою, чи могла і повинна була передбачити це.