КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

1. Звільнення від покарання через хворобу пов’язане з фактом захворювання засудженого, коли подальше відбування покарання стає неможливим і реалізація цілей покарання у зв’язку з цим не має реального виконання.

У статті 84 КК передбачено три самостійних види звільнення від покарання; а) у зв’язку з психічним захворюванням засудженого, що позбавляє його можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними (ч. 1 ст. 84 КК); б) у зв’язку із захворюванням на іншу важку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання (ч. 2 ст. 84 КК); в) військовослужбовців, засуджених до службових обмежень, арешту або утримання в дисциплінарному батальйоні, у разі визнання їх непридатними до військової служби за станом здоров’я (ч. З ст. 84 КК).

2. Звільнення від покарання у зв’язку з психічним захворюванням схоже з виключенням кримінальної відповідальності в зв’язку з неосудністю особи, яка вчинила суспільне небезпечне діяння, лише з тією різницею, що виникає в процесі відбування покарання і є підставою для звільнення від відбування кримінального покарання.

Звільнення від покарання відповідно до ч. 1 ст. 84 КК можлива за наявності двох критеріїв — медичного та юридичного.

Медичний критерій свідчить про наявність у особи психічного захворювання — хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу психічної діяльності, слабоумства, іншого хворобливого стану психіки. Психічні захворювання зазначені в розділі № 6 «Переліку захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого покарання», затвердженому наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань і Міністерства охорони здоров’я України від 18 січня 2000 р. Наказ зареєстрований у Міністерстві юстиції України 9 березня 2000 р.

Наявність психічного захворювання та його вид визначаються в стаціонарних умовах психіатричної лікарні (відділенні). За підсумками обстеження складається акт, який затверджується судово-психіатричною експертною комісією.

Юридичний критерій передбачає інтелектуальну та вольову ознаки.

Інтелектуальна ознака припускає, що засуджений внаслідок психічного захворювання не усвідомлює свої дії (бездіяльність).

Вольова ознака полягає в тому, що особа не може керувати своїми діями.

Наявність хоча б однієї з названих ознак (інтелектуальної чи вольової) у поєднанні з медичним критерієм свідчить про неосудність засудженого і є підставою для звільнення його від відбування покарання.

У даному разі засуджений у процесі відбування покарання не усвідомлює примусового характеру застосування до нього заходів впливу, реалізацію цілей покарання, обмежень особистого майнового і немайнового характеру, застосовуваних до нього. У зв’язку з цим реалізація цілей покарання неможлива. .

Такі особи звільняються від покарання незалежно від тяжкості вчиненого злочину, призначеного виду і строку покарання, тривалості невідбутої частини покарання, поведінки під час відбування покарання та інших обставин.

Звільнення від відбування покарання особи, яка захворіла на психічне захворювання, є обов’язком суду, а не правом.

Після звільнення від покарання до таких осіб можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92—95 КК (ч. 1 ст. 84).

3. Особа, яка після вчинення злочину або постановлення вироку захворіла на іншу важку хворобу, може бути звільнена від покарання або від його відбування за умови, що інше тяжке захворювання перешкоджає відбуванню покарання.

До тяжких слід відносити хвороби, зазначені в «Переліку захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання». До них належать туберкульоз, СНІД, лепра, захворювання ендокринної системи, органів кровообігу, органів дихання, променева хвороба нервової системи та органів почуттів, органів травлення, кістково-м’язової системи. Це такі важкі захворювання, що об’єктивно перешкоджають відбуванню покарання засудженим, загрожують їх життю, призводять до серйозного погіршення здоров’я або інших тяжких наслідків.

При звільненні засудженого, який захворів на іншу тяжку хворобу, від покарання або від подальшого його відбування суд враховує в сукупності:

а) тяжкість вчиненого злочину; б) характер захворювання; в) особу засудженого; г) інші обставини справи.

Сам по собі факт іншого тяжкого захворювання не тягне за собою обов’язкового звільнення від покарання або його відбування. Вирішуючи питання про звільнення, суд у цьому разі враховує не тільки тяжкість захворювання, а й тяжкість і характер вчиненого злочину, поведінку засудженого під час відбування покарання, ставлення до праці та навчання, ступінь його виправлення, чи не ухилявся він від призначеного лікування в період відбування покарання, поведінку під час відбування покарання та інші обставини.

За наявності відповідних підстав суд має право звільнити засудженого не тільки від основного покарання, а й від додаткового, про що слід зазначити в ухвалі про звільнення.

Звільнення від відбування покарання особи, яка захворіла на інше тяжке захворювання, є правом суду, а не обов’язком.

Наявність іншого тяжкого захворювання визначається спеціальною медичною комісією. У разі захворювання засудженого на СНІД, променеву хворобу, лепру та ін., які вимагають спеціальних і складних способів обстеження, діагноз встановлюється комісією з обов’язковим залученням фахівців відповідного профілю установ органів охорони здоров’я.

При виникненні сумніву щодо правильності висновку медичної комісії суд має право призначити судово-медичну експертизу.

Засуджені, щодо яких встановлено, що їхня важка хвороба є наслідком умисного заподіяння собі ушкоджень під час відбування покарання, не можуть бути представлені на звільнення від подальшого відбування покарання через хворобу, за винятком випадків, коли під час заподіяння таких ушкоджень особа перебувала в стані гострого психічного розладу, що підтверджується лікарями-фахівцями.

Ухвала про звільнення засудженого від відбування покарання у зв’язку з тяжкою хворобою або про відмову в цьому повинна бути мотивована і містити докладне пояснення висновків, до яких дійшов суд в результаті розгляду подання.

Якщо суд не знаходить підстав для звільнення засудженого у зв’язку з іншою тяжкою хворобою, його лікування необхідно організувати в умовах відбування покарання в спеціальних ізольованих лікувальних установах.

4. Військовослужбовці, засуджені до службового обмеження, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, звільняються від покарання в разі визнання їх непридатними до військової служби за станом здоров’я (ч. З ст. 84 КК).

Зазначений вид звільнення від покарання застосовується за наявності таких умов: а) від покарання звільняється військовослужбовець; б) засуджений до службових обмежень, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні; в) визнаний непридатним до військової служби.

Захворювання засудженого військовослужбовця повинне бути таким, що за висновком медичної комісії не дозволяє, перешкоджає проходити в подальшому військову службу. Причому на момент розгляду справи в суді факт захворювання має підтверджуватися висновком медичної комісії, в якому сформульований висновок про непридатність особи до військової служби за станом здоров’я. При цьому захворювання засудженого військовослужбовця може бути і нетяжким, однак воно робить його непридатним до військової служби.

Види звільнення від покарання або подальшого його відбування, зазначені в ч. 1 і 2 ст. 84, мають умовний характер.

Відповідно до ч. 4 ст. 84 у разі одужання особи, яка захворіла на психічну або іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, вона повинна бути направлена для відбування покарання, призначеного за вироком суду, за умови: по-перше, якщо не закінчилися строки давності, передбачені ст. 49 КК (у зв’язку із закінченням строків давності) і ст. 80 КК (у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку); по-друге, якщо відсутні інші підстави для звільнення від покарання. Підставами, що перешкоджають направленню особи після одужання для реального відбування покарання, є: а) особа засуджена за діяння, караність якого в період строку хвороби законом усунута (ч. 2 ст. 74 КК); б) в період строку хвороби прийнятий закон про амністію чи акт про помилування (статті 85— 87 КК); в) у зв’язку з втратою особою суспільної небезпечності (ч. 4 ст. 74 КК); г) у зв’язку зі звільненням від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК); ґ) у зв’язку зі звільненням від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79 КК); д) у зв’язку з умовно-достроковим звільненням від відбування покарання (ст. 81 КК); е) у зв’язку зі звільненням від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83 КК).