КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

2. У ряді випадків строк погашення судимості закінчується одночасно зі строком давності обвинувального вироку. Частина 2 ст. 90 КК спеціально передбачає таку ситуацію, вказуючи, що в строк погашення судимості зараховується строк, протягом якого вирок не був виконаний, якщо при цьому давність виконання цього вироку не переривалася. Якщо вирок не було виконано, то судимість погашається лише після закінчення строків давності виконання обвинувального вироку (див. коментар до ст. 80 КК).

При умовно-достроковому і достроковому звільненні від покарання, а також заміні покарання більш м’яким, строк погашення судимості обчислюється, відповідно до ч. З ст. 90 КК, виходячи з фактично відбутого строку покарання, але з дня дострокового звільнення від відбування покарання (основного та додаткового). Наприклад, якщо особа була засуджена за злочин середньої тяжкості до 4 років позбавлення волі, то відповідно до п. 2 ч. З ст. 81 КК після відбуття половини цього строку вона може бути достроково звільнена за наявності умов, передбачених в ч. 2 ст. 81 КК. У цьому випадку строк погашення судимості буде обчислюватися з дня дострокового звільнення виходячи з фактично відбутих двох років позбавлення волі — тобто строк погашення судимості буде три роки (п. 7 ст. 89 КК). Відповідно до ч. 4 цієї ж статті, якщо невідбута частина покарання була замінена більш м’яким покаранням, то строк погашення судимості обчислюється з дня відбуття більш м’якого покарання (основного та додаткового).

3. Якщо перебіг зазначених у ст. 90 КК строків минає без -їх переривання вчиненням нового злочину, то особа вважається такою, що не має судимості. Причому оскільки погашення судимості випливає із закону, то ніяких документів для посвідчення цього факту непотрібно.

4. Якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчиняє злочин, то відповідно до ч. 5 ст. 90 перебіг строку погашення судимості переривається. У цьому випадку він починає минати заново (з самого початку) після фактичного відбуття покарання (основного і додаткового) за останній злочин. Отже, з цього моменту будуть одночасно минати два строки погашення судимості: за перший і другий злочини. Ці строки минають паралельно (не складаються і не поглинаються) і закінчуються кожний самостійно, залежно від їх тривалості.

У статті 90 КК прямо не передбачено, як обчислюються строки погашення судимості, якщо особа відбула покарання, призначене за сукупністю злочинів або за сукупністю вироків (статті 70, 71 КК). Вирішення цього питання можливе на підставі поняття судимості та умов обчислення її строків (виду, строку покарання, певної категорії злочину).

Отже, в цих випадках з дня відбуття особою загального покарання за сукупністю злочинів або вироків повинен починатися перебіг строків погашення судимості за кожний із злочинів (окремо і самостійно) і спливати відповідно до правил, встановлених у ст. 89 КК.

Стаття 91. Зняття судимості

1. Якщо особа після відбуття покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення, то суд може зняти з неї судимість до закінчення строків, зазначених у статті 89 цього Кодексу.

2. Зняття судимості допускається лише після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного у статті 89 цього Кодексу.

3. Порядок зняття судимості встановлюється Кримінально-процесуальним кодексом України.

1. Під зняттям судимості розуміється припинення судимості тільки постановою суду. Відповідно до КК України 2001 р. актами амністії або помилування судимість не знімається (див. коментар до статей 86, 87 КК). При знятті судимості, на відміну від її погашення, закінчення встановленого законом строку і невчинення особою нового злочину самі по собі, автоматично, не припиняють стан судимості. Потрібний розгляд цього питання судом. Закон не зобов’язує, а лише надає суду право на підставі оцінки конкретних обставин справи зняти з особи судимість.

2. Зняття судимості можливе лише до закінчення строків погашення судимості, передбачених у ст. 89 КК. Тому воно завжди є достроковим.

Підставою для зняття судимості відповідно до ч. 1 ст. 91 КК є встановлення судом виправлення особи, доведеного нею зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці.

Обов’язковими умовами зняття судимості є: а) відбуття особою покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі; б) закінчення не менше половини строку погашення судимості, встановленого в ст. 89 КК (див. коментар до ст. 89 КК).

Якщо суд встановить наявність підстави та умови, він виносить постанову про зняття з особи судимості, після чого особа визнається такою, що не має судимості.

3. Якщо суд не вважає за можливе зняти судимість, то особа продовжує вважатися судимою і зазнавати пов’язаних із нею обмежень до повного закінчення передбачених законом строків погашення судимості.

Відповідно до ч. З ст. 91 КК порядок зняття судимості встановлюється Кримінально-процесуальним кодексом України (ст. 414 КПК).

Розділ XIV

ПРИМУСОВІ ЗАХОДИ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ ТА ПРИМУСОВЕ ЛІКУВАННЯ

Стаття 92. Поняття та мета примусових заходів медичного характеру

Примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільне небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов’язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільне небезпечних діянь.

1. Примусові заходи медичного характеру містять у собі органічне поєднання двох початків (критеріїв):

а) юридичного; б) медичного.

Юридичний критерій означає, що поняття і мету, підставу і види, порядок застосування, виконання, продовження, зміни або припинення зазначених заходів регламентує кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство.

Медичний критерій означає, що за своїм змістом ці заходи визначаються як лікувальні. Діагноз хвороби, рекомендації щодо призначення та проведення лікування, профілактики психічних захворювань тощо визначають у своєму висновку лікарі-психіатри.

2. Примусові заходи медичного характеру — це надання за рішенням суду примусової амбулаторної або стаціонарної психіатричної допомоги з, поміщенням до спеціального лікувального закладу особи, яка вчинила суспільне небезпечне діяння (дію або бездіяльність), що передбачене Особливою частиною КК.

3. Психіатрична допомога — комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров’я осіб на підставах та в порядку, передбачених законодавством, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд та медико-соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади.

Вона надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування з мінімальними соціально-правовими обмеженнями.

Законодавство про психіатричну допомогу базується на Конституції України і складається з «Основ законодавства України про охорону здоров’я» від 19 листопада 1992 р., Закону України «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000 р. та прийнятих відповідно до них інших нормативно-правових актів (наприклад, Кримінальний кодекс України 2001 р. (розділ XIV), Кримінально-процесуальний кодекс України 1960 р. (розділ XXIV) тощо).

Видами психіатричної допомоги є:

а) амбулаторна психіатрична допомога (в амбулаторних умовах);

б) стаціонарна психіатрична допомога (в стаціонарних умовах понад 24 години підряд) (статті 1, 2, 4, 12, 13, 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» (ВВР. - 2000. - № 19. - Ст. 143.)

Примусові заходи медичного характеру є мірою державного примусу. Вони призначаються, продовжуються, змінюються та припиняються тільки в судовому порядку. Їх застосування незалежне від бажання і волі душевнохворого. Водночас вони не є окремим видом покарання за відсутністю елемента кари; не переслідують мети виправлення хворого; не тягнуть його судимість.

4. Підставою застосування примусових заходів медичного характеру можна вважати — необхідність примусового лікування особи, яка вчинила суспільне небезпечне діяння, передбачене Особливою частиною КК і яка страждає на психічну хворобу, що становить небезпеку для нього та інших осіб.

5. Метою застосування примусових заходів медичного характеру є — «обов’язкове лікування, а також запобігання вчиненню суспільне небезпечних діянь» з боку особи, яка страждає на психічну хворобу, що становить небезпеку для хворого та інших осіб.

Обов’язковість лікування — це застосування до психічно хворого необхідних лікувальних засобів, фізіотерапевтичних методів та інших видів терапії (наприклад, психотерапії, трудотерапії тощо).