КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

За наявності підстав і умов, зазначених у ст. 81 КК, засуджений достроково звільняється від відбування покарання до закінчення строку, призначеного вироком суду, за умови невчинення ним протягом невідбутого строку покарання нового злочину.

Умовним таке звільнення називається тому, що воно не є остаточним. Особа звільняється від частини строку покарання під певною умовою — не вчинити нового умисного чи необережного злочину протягом невідбутого строку покарання, який залишився (невідбутої його частини).

При застосуванні умовно-дострокового звільнення суди не повинні встановлювати будь-який спеціальний іспитовий строк, оскільки за змістом закону іспитовим строком по суті є невідбута частина покарання. Тривалість іспитового строку визначається тривалістю часу, протягом якого вчинення нового умисного чи необережного злочину спричиняє реальне виконання невідбутого покарання. Тому в ухвалі про умовно-дострокове звільнення суд повинен вказати невідбуту частину покарання, від відбування якої засуджений звільняється. Початком іспитового строку вважається день винесення судом ухвали про умовно-дострокове звільнення, а закінченням — день закінчення строку покарання, призначеного вироком суду.

Вирок суду, виконання якого припинено достроково, по суті зберігає свою силу і протягом невідбутого строку, від якого особа була умовно-достроково звільнена.

Обчислення іспитового строку при умовно-достроковому звільненні засуджених і від додаткових покарань визначається таким чином: а) якщо особа достроково звільняється від подальшого відбування як основного, так і додаткового покарання, а невідбута частина основного покарання більша, ніж строк додаткового покарання, то іспитовий строк додаткового покарання повинен дорівнювати невідбутій частині строку основного покарання;

б) якщо додаткове покарання є більш тривалим, ніж невідбута частина основного покарання, то іспитовий строк має дорівнювати строку додаткового покарання.

Протягом іспитового строку перевіряється правильність застосування умовно-дострокового звільнення від покарання і закріплюються результати виправлення.

Достроковим звільнення визнається тому, що засуджений звільняється від покарання до закінчення строку покарання, призначеного вироком суду.

1. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення (ч. 2 ст. 81 КК).

Єдиною і достатньою підставою умовно-дострокового звільнення є досягнення однієї з цілей покарання — виправлення засудженого, що підтверджується його сумлінною поведінкою і ставленням до праці в процесі відбування покарання.

Сумлінна поведінка — це не тільки пасивна форма поведінки засудженого, яка полягає у стримуванні від порушень режиму відбування покарання, порушення правил внутрішнього розпорядку, вживання алкогольних напоїв, наркотичних засобів, азартних ігор, неухильне додержання загальноприйнятих норм і правил поведінки, а й активна форма його поведінки: активна участь у суспільному житті і сумлінне виконання громадських доручень у процесі відбування покарання, підвищення свого загальноосвітнього рівня, сумлінне ставлення до навчання, гарна поведінка в побуті, прагнення своєю діяльністю спокутувати вину за вчинений злочин та ін.

Під сумлінним ставленням до праці слід розуміти постійну свідому участь у суспільне корисній праці, систематичне виконання і перевиконання виробничих завдань, внесення раціоналізаторських пропозицій, винахідницькі відкриття, сумлінне виконання трудових обов’язків і дорученої роботи, якість її виконання, прагнення до вдосконалення наявного фаху, спеціальності, придбання спеціальності або підвищення ділової кваліфікації, відсутність трудових порушень, прогулів, відмов від роботи, дбайливе ставлення до довіреного майна, інструментів, суворе додержання правил охорони праці і техніки безпеки тощо.

Сумлінна поведінка і ставлення до праці є необхідним і достатнім доказом виправлення засудженого.

Під виправленням засудженого слід розуміти усунення з його психіки порочних нахилів, що сприяють вчиненню злочину, та одночасне прищеплення йому таких поглядів і звичок у дисципліні праці і поведінки, у побуті, колективі, суспільстві, які виключають можливість вчинення нових злочинів.

Висновок суду про виправлення засудженого повинен бути заснований на всебічному врахуванні даних про його поведінку і ставлення до праці за весь період перебування у виправно-трудовій установі, а не за час, який безпосередньо передує розгляду подання. Хоча ст. 81 КК не наказує враховувати при умовно-достроковому звільненні від покарання ступінь тяжкості вчиненого злочину і дані про особу, крім її сумлінної поведінки і ставлення до праці, висновок суду про виправлення засудженого повинен ґрунтуватися в тому числі й на даних, що характеризують ступінь тяжкості вчиненого злочину і особу засудженого у цілому.

Такий підхід дозволить зробити всебічний і об’єктивний висновок про виправлення засудженого, виключить можливість помилки в застосуванні умовно-дострокового звільнення.

У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м’яким» від 26 квітня 2002 р. зазначено: «Оскільки судовий розгляд питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання справляє великий виховний і запобіжний вплив як на самого засудженого, так і на інших осіб, суди під час судового засідання у справах цієї категорії повинні приділяти особливу увагу поясненням засудженого, представників органу, який відає виконанням покарання, спостережної комісії по суті внесеного подання. Зокрема, слід ретельно з’ясувати ставлення засудженого до вчиненого злочину, праці та навчання, додержання ним вимог режиму, участь у самодіяльних організаціях засуджених виправно-трудової установи, а також його наміри щодо залучення до суспільне корисної праці та потребу в наданні допомоги при обранні місця проживання і працевлаштування». Причому, як роз’яснено в п. 13 тієї ж постанови, «відсутність у матеріалах даних про можливість працевлаштування засудженого після умовно-дострокового звільнення від відбування покарання не може бути підставою для відмови у задоволенні подання».

2. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання застосовується за наявності таких обов’язкових умов у їх сукупності: по-перше, застосовується до особи, яка вчинила злочин у віці вісімнадцяти років; по-друге, особа відбуває основне покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі; по-третє, засуджений фактично відбув установлену законом частину призначеного судом покарання. Причому закон передбачає диференційовані строки залежно від тяжкості вчиненого злочину, виду покарання, призначеного за вироком суду, рецидиву злочинів, чи звільнялася особа раніше умовно-достроково від відбування покарання.

Відповідно до ч. З ст. 81 КК умовно-дострокове звільнення від покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим: а) не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин; б) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі; в) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

На підставі закону умовно-дострокове звільнення можливе за обов’язкової і одночасної наявності в їх сукупності підстав і умов. При цьому основним, вирішальним є не факт відбуття певної частини покарання, а виправлення засудженого.

3. За наявності підстав, зазначених у ч. 2 ст. 81 КК, особа може бути достроково звільнена повністю або частково від відбування додаткового покарання (ч. 1 ст. 81 КК). Це означає, що додаткове покарання, призначене за вироком суду, не підлягає виконанню після умовно-дострокового звільнення від основного покарання. ,

У пункті 8 згаданої постанови Пленум Верховного Суду України роз’яснив, що «суд може вирішити питання про повне або часткове звільнення від відбування і додаткового покарання не тільки тоді, коли про це порушено питання у поданні органу, який відає виконанням покарання, а й за своєю ініціативою».