КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

2) заяву треба зробити до порушення кримінальної справи. При цьому враховується не стільки сам момент (час) порушення справи, скільки наявність або відсутність поінформованості про це з боку хабародавця. Якщо кримінальну справу вже порушено, а хабародавець, якому про це не відомо, заявив про давання хабара, то це цілком може бути визнано підставою для звільнення його від кримінальної відповідальності;

3) перешкодою для звільнення від відповідальності є порушення кримінальної справи щодо хабародавця. Тому якщо справу порушено за фактом або іцодо іншої особи (наприклад, співучасника давання хабара або службової особи, яка його одержала), то це не позбавляє хабародавця права на звільнення від кримінальної відповідальності за наявності його добровільної заяви;

4) заяву необхідно зробити до органу, який наділений за законом правом на порушення кримінальної справи. Отже, заява спрямовується до органів дізнання, досудового слідства, в прокуратуру або суд. Проте закон не вимагає, щоб хабародавець з’явився у ці органи особисто, а заява мала певну форму: вона може бути усною, письмовою, відправлена поштою, телеграфом, по телефону, зроблена через інших осіб тощо.

13. На підставі добровільної заяви звільненню від відповідальності підлягає тільки хабародавеи,ь — виконавець давання хабара. На інших співучасників цього злочину положення ст. 369 КК не розповсюджуються, і вони підлягають відповідальності на загальних підставах.

14. Звільнення хабародавця від кримінальної відповідальності з підстав, передбачених ч. З ст. 369 КК (у тому числі і при його добровільній заяві про давання хабара), не означає, що в його діях відсутній склад злочину. У зв’язку з цим така особа не може визнаватися потерпілою і претендувати на повернення їй предмета хабара (див. п. 21 вищезазначеної Постанови ПВСУ).

Проте слід враховувати, що в діях особи, яка у зв’язку з вимаганням у неї хабара до його давання звернулася до правоохоронних органів та за їх згодою передала хабар з метою викриття вимагача, склад злочину, передбачений ст. 369 КК, відсутній. Тому така особа не звільняється від кримінальної відповідальності на підставі ч. З ст. 369 КК, а взагалі не підлягає такій відповідальності згідно з п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК (Рішення… — 2001. — С. 114-115).

Стаття 370. Провокація хабара

1. Провокація хабара, тобто свідоме створення службовою особою обставин і умов, що зумовлюють пропонування або одержання хабара, щоб потім викрити того, хто дав або взяв хабара, —

карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

2. Те саме діяння, вчинене службовою особою правоохоронних органів, —

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

1. Об’єктивна сторона цього злочину полягає: а) у вчиненні службовою особою дій, які 6) пов’язані з використанням винним свого службового становища та в) спрямовані на штучне створення обстановки, що зумовлює (викликає) пропонування або (та) одержання хабара. При вчиненні цього злочину винний може провокувати передавання хабара йому особисто (з метою викриття хабародавця), може сам пропонувати хабар (з метою викриття хабароодержувача) чи створювати умови для давання-одержання хабара іншими службовими особами (з метою викриття як хабародавця, так і хабароодержувача).

2. Конкретні способи провокації хабара можуть бути різноманітними: натяки, поради, пропозиції, умовляння, рекомендації, вказівки тощо. Не виключається і використання такого способу провокації, як обман, коли винний вводить в оману хабародавця з приводу того, що хабароодержувач нібито готовий прийняти від нього хабар, або переконує хабароодержувача у тому, що хабародавець нібито готовий передати йому хабар. Як провокацію хабара слід оцінювати, наприклад, дії службової особи, яка під час прийому громадян з метою викриття схиляє відвідувача дати хабар своєму начальникові, переконавши відвідувача у тому, що з начальником є відповідна домовленість і той лише очікує такої пропозиції від хабародавця.

3. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину є використання службовою особою для провокації хабара свого службового становища. Якщо винний не використовує для цього службове становище і, по суті, діє як приватна особа, то залежно від конкретних обставин справи він може нести відповідальність лише як організатор, підбурювач або пособник злочину, передбаченого статтями 368 чи 369 КК.

4. Провокація хабара може бути пов’язана зі співучастю службової особи (провокатора) в даванні-одержанні хабара. Якщо винний не тільки спровокував давання-одержання хабара, але й організував вчинення злочину, підбурював до нього чи сприяв його вчиненню, його дії слід розглядати ще й як співучасть у хабарництві і додатково кваліфікувати за відповідними частинами статей 27 та 368 або (і) 369 КК (п. 23 вищезазначеної Постанови ПСВУ). Якщо, наприклад, співробітник міліції схиляє затриманого ним громадянина до давання хабара, сприяє йому в даванні хабара своєму начальникові або організовує цей злочин з метою викриття хабародавця, то його дії слід кваліфікувати не тільки за ч. 2 ст. 370, але й за відповідними частинами статей 27 та 369 КК.

5. Провокація хабара вчиняється тільки шляхом активної поведінки — дії і належить до числа злочинів з формальним складом, який визнається закінченим з моменту вчинення службовою особою дій, що зумовлюють пропонування або одержання хабара, незалежно від того, чи відбулося насправді давання або одержання хабара. Те, що давання або одержання хабара вчинені у зв’язку з їх провокацією, не виключає відповідальності ні хабародавця, ні хабароодержувача (п. 23 вищезазначеної Постанови ПВСУ). Однак у випадках, коли дії провокатора були пов’язані з вимаганням хабара, хабародавець звільняється від кримінальної відповідальності на підставі ч. З ст. 369 КК.

6. Від провокації хабара слід відрізняти правомірні дії, дійсно спрямовані на викриття хабарництва, коли за заявою службової особи, якій пропонують хабар, або за інформацією будь-якої іншої особи, у якої просять чи вимагають хабар, службовими особами правоохоронних органів здійснюється законна оперативна діяльність (так званий «контрольований хабар»).

7. Суб’єктивна сторона провокації хабара виражається в прямому умислі, оскільки винний свідомо створює умови для давання-одержання хабара та переслідує спеціальну мету — викрити хабародавця або (та) хабароодержувача, керуючись при цьому всілякими мотивами: помста, кар’єризм, заздрість, марнославство, прагнення уславитися як «борець» з корупцією, поліпшити показники в роботі тощо. Відсутність такої мети виключає кваліфікацію дій службової особи за ст. 370 КК. Якщо службова особа створює умови для давання-одержання хабара, не переслідуючи при цьому мети викриття хабародавця чи хабароодержувача, то її дії можуть бути кваліфіковані: а) як готування до одержання або давання хабара — якщо винний пропонує хабародавцю дати йому хабар, вимагає його чи сам пропонує хабар іншій службовій особі; б) як співучасть у даванні чи одержанні хабара — якщо винний схиляє хабародавця до давання хабара іншій службовій особі або хабароодержувача до одержання хабара, сприяє тому чи іншому в даванні-одержанні хабара чи організує вчинення одного з цих злочинів. Якщо в зазначених ситуаціях службова особа використовує для створення умов давання-одержання хабара своє службове становище, то її дії слід додатково кваліфікувати й за ст. 364 КК.

8. Кваліфікуючою ознакою, передбаченою в ч. 2 ст. 370 КК, є вчинення злочину службовою особою правоохоронних органів (див. п. 7 коментарю до ст. 364 КК).

9. Суб’єктом провокації хабара може бути тільки службова особа. Якщо з метою провокації хабар пропонує або дає приватна особа, її дії залежно від конкретних обставин справи слід кваліфікувати або як незакінчений, або як закінчений злочин — давання хабара. Якщо з тією ж метою приватна особа схиляє до давання хабара чи підбурює службову особу до його одержання, організує злочин чи сприяє його вчиненню, її дії слід оцінювати як співучасть у даванні або одержанні хабара (ст. 27 та ст. 368 чи 369 КК).

Розділ XVIII

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ПРАВОСУДДЯ

Стаття 371. Завідомо незаконні затримання, привід або арешт

1. Завідомо незаконне затримання або незаконний привід —

караються позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Завідомо незаконні арешт або тримання під вартою —

карається обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки або були вчинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах, —

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.