КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

2. Здійснення примушування при допиті, який запроваджується в ході дізнання або досудового слідства, припускає, що потерпілою від злочину є лише та особа, яка може бути допитана з кримінальної справи під час дізнання чи досудового слідства. До таких осіб належать підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, свідок та експерт. Інші особи, які беруть участь у справі (зокрема спеціаліст, перекладач, захисник, понятий, цивільний позивач та відповідач), не можуть бути потерпілими від цього злочину, оскільки закон не передбачає можливості їх допиту під час дізнання або досудового слідства. Тому незаконний вплив на них з боку особи, яка проводить дізнання або досудове слідство, може мати ознаки одного із злочинів, передбачених статтями 365, 374, ч. 2 ст. 397 КК, або є підбурюванням (ч. 4 ст. 27 КК) до злочину, який передбачений ст. 384 КК.

3. Об’єктивна сторона злочину полягає у вчиненні незаконних дій, які а) здійснюються при допиті і б) є способом примушування особи до давання показань. Отже, злочин може бути вчинений тільки шляхом активної поведінки — дії і визнається закінченим з моменту здійснення цих дій. Примушування до давання показань може бути вчинене лише у відповідній обстановці — при допиті, тобто такій слідчій дії, яка полягає в одержанні (відібранні) показань у певних учасників кримінального процесу і фіксації їх у протоколі допиту, що має відповідну процесуальну форму. Поняттям допиту в ст. 373 КК охоплюється й така слідча дія, як очна ставка. Якщо протиправний вплив здійснюється при провадженні інших слідчих дій (наприклад, при обшуку, виїмці, пред’явленні особи для впізнання) чи при виконанні інших спеціальних функцій (наприклад, відібранні пояснень, складанні протоколів, проведенні оперативно-розшукових заходів), то дії винного, за наявності до того підстав, можуть кваліфікуватися за ст. 365 КК.

4. Злочин має характер примушування до давання показань, яке припускає здійснення в тій чи іншій формі незаконного впливу (тиску) на допитувану особу, в результаті якого порушуються її права й обмежується свобода волевиявлення. За частиною 1 ст. 373 КК примушування — це психічний (психологічний) вплив на потерпілого, який здійснюється вчиненням таких незаконних дій, як підкуп, шантаж, застосування гіпнозу, пред’явлення неправдивих доказів, обіцянки звільнити від відповідальності чи з-під варти, видати спиртні напої, наркотики, обіцяння (залякування) погіршити умови утримування заарештованого, заарештувати особу, знищити майно, що належить особі чи її близьким, притягти до відповідальності за злочин, який потерпілий не вчиняв, тощо.

5. Найбільш розповсюдженим способом примушування до давання показань є погроза, яка може бути висловлена щодо: а) особи самого допитуваного; б) членів його сім’ї або близьких родичів; в) майна, яке належить потерпілому чи його близьким родичам. Проте дії винного не можуть бути кваліфіковані за ч. 1 ст. 373 КК, якщо примушування давати показання здійснювалося за допомогою погрози фізичним насильством над особою потерпілого, оскільки застосування насильства (у тому числі психічного) при примушуванні до давання показань слід кваліфікувати не за ч. 1, а за ч. 2 ст. 373 КК.

6. Дії, за допомогою яких здійснюється примушування до давання показань, повинні мати незаконний характер. Тому відповідальність за ст. 373 виключається, якщо для одержання необхідних показань використовуються тактичні та психологічні прийоми допиту, які або прямо передбачені законом (наприклад, ознайомлення з нормами кримінального закону про наслідки щирого каяття чи відшкодування збитку, попередження про відповідальність за відмову від давання або за давання завідомо неправдивих показань), або не суперечать йому (наприклад, створення перебільшеного уявлення у допитуваного про поінформованість слідчого). Не можуть кваліфікуватися за ст. 373 КК і дії, пов’язані з порушенням процесуального порядку проведення допиту (наприклад, провадження допиту неповнолітнього обвинуваченого з порушенням вимог ст. 438 КПК), за умови, якщо вони не були спрямовані на примушування до давання показань. У таких випадках мова може йти про вчинення лише дисциплінарного проступку, а за наявністю необхідних підстав — про злочин, передбачений ст. 364 КК.

7. Характер показань, до яких примушується потерпілий, для кваліфікації злочину за ст. 373 КК значення не має. Особу можуть примушувати до давання правдивих чи неправдивих показань; показання можуть свідчити на її користь чи проти особи, яка примушується; характеризувати особисто потерпілого чи поведінку інших осіб. Якщо особа примушується до давання завідомо неправдивих показань, за давання яких вона притягується до відповідальності за ст. 384 КК, дії винного у примушуванні повністю охоплюються ознаками ст. 373 КК і додаткової кваліфікації не потребують, оскільки злочин, передбачений ст. 373 КК, у цьому випадку становить спеціальний вид підбурювання, який виділено у самостійний склад злочину проти правосуддя.

8. За частиною 2 ст. 373 КК примушування до давання показань кваліфікується у випадках, якщо воно вчинене: а) із застосуванням насильства або б) із знущанням над особою.

Насильство є способом примушування до давання показань і за ч. 2 ст. 373 КК може бути як психічним, так і фізичним. Застосування насильства являє собою або погрозу заподіяння, або фактичне (реальне) заподіяння шкоди життю, здоров’ю чи тілесній недоторканості потерпілого. При цьому психічне насильство може виявлятися в погрозі заподіяння будь-якої за тяжкістю фізичної шкоди: побоїв, тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, мордувань, катувань, позбавлення життя. Такі дії повністю охоплюються ч. 2 ст. 373 КК і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК не потребують.

При застосуванні фізичного насильства, що полягає в нанесенні побоїв, заподіянні легких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень, вчинене охоплюється ознаками ч. 2 ст. 373 КК. Якщо примушування здійснювалося застосуванням катувань, відповідальність за які передбачена в ч. 1 ст. 127 КК, то дії винного також слід кваліфікувати лише за ч. 2 ст. 373 КК. У випадках, коли примушування до давання показань супроводжувалося катуваннями, відповідальність за застосування яких передбачена в ч. 2 ст. 127 КК, дії винного слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 127 та ч. 2 ст. 373 КК. Умисне заподіяння смерті або тяжких тілесних ушкоджень в процесі примушування до давання показань утворює сукупність злочинів, передбачених статтями 115 або 121 та ч. 2 ст. 373 КК.

Знущання над особою припускає приниження людської гідності особи, вчинення цинічних дій та різні форми глуму над потерпілим. Воно може полягати, наприклад, у тривалих допитах, позбавленні їжі, води, сну, впливі світлом чи шумом, у глузуванні над фізичними недоліками потерпілого, образі його національних чи релігійних почуттів тощо. Однак знущання над особою є ознакою складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 373 КК, лише за умови, якщо воно використовується винним як спосіб примушування до давання показань. Інакше його дії можуть бути кваліфіковані лише за ст. 365 КК.

9. За суб’єктивною стороною злочин характеризується наявністю тільки прямого умислу і вчиняється за будь-яких мотивів.

10. Суб’єкт злочину — спеціальний’, ним може бути лише особа, яка відповідно до закону наділена правом на провадження дізнання або досудо-вого слідства, а також особа, яка тимчасово призначена виконувати ці функції уповноваженою на те службовою особою у встановленому законом порядку. Якщо примушування до давання показань є результатом виконання незаконного наказу (розпорядження), то дії особи, що безпосередньо виконала такий наказ, слід кваліфікувати за ст. 373 КК. Службова особа, яка віддала такий наказ, залежно від конкретних обставин справи, несе відповідальність як підбурювач (ч. 4 ст. 27 КК) чи організатор (ч. З ст. 27 КК) злочину, передбаченого ст. 373 КК (див. коментар до ст. 41 КК).

Якщо примушування до давання показань при допиті здійснює суддя чи інша службова особа правоохоронних органів, то їхні дії слід кваліфікувати за ст. 365 КК. У випадках, коли примушування до давання показань під час судового розгляду здійснювалося суддею з метою створення умов для поста-новлення неправосудного судового акта, його дії слід кваліфікувати за статтями 365, 14 та 375 КК.

Стаття 374. Порушення права на захист

1. Недопущення чи ненадання своєчасно захисника, а також інше грубе порушення права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист, вчинене особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором або суддею, —

карається штрафом від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2. Ті самі дії, які призвели до засудження невинної у вчиненні злочину особи, або вчинені за попередньою змовою групою осіб, або такі, що спричинили інші тяжкі наслідки, —