КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

1. Недопущення чи ненадання своєчасно захисника, а також інше грубе порушення права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист, вчинене особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором або суддею, —

карається штрафом від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2. Ті самі дії, які призвели до засудження невинної у вчиненні злочину особи, або вчинені за попередньою змовою групою осіб, або такі, що спричинили інші тяжкі наслідки, —

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Конституція України (ст. 59, ч. 2 ст. 63 та п. 6 ст. 129) закріплює право кожної людини на правову допомогу, захист від обвинувачення і відносить до одного із найважливіших принципів правосуддя забезпечення права підозрюваного, обвинуваченого та підсудного на такий захист з кримінальних справ. Цим конституційним приписам кореспондує ст. 21 КПК, що закріплює обов’язок органів дізнання, досудового слідства та суду забезпечити підозрюваному, обвинуваченому та підсудному право на захист. Порушення цього принципу здійснення кримінального судочинства завдає шко’-ди інтересам правосуддя з кримінальних справ і має наслідком відповідальність за ст. 374 КК.

2. Потерпілими від злочину можуть бути тільки підозрюваний, обвинувачений або підсудний, тобто особи, які за своїм процесуальним становищем мають право на захист від підозри у вчиненні злочину, пред’явленого їм обвинувачення, а також на захист своїх особистих, майнових та інших прав і законних інтересів у сфері кримінального судочинства.

3. Склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 374 КК, є формальним, тому його об’єктивна сторона вичерпується діянням винного, яке полягає: а) у недопущенні захисника до участі в справі; б) у ненаданні своєчасно (несвоєчасному наданні) захисника; в) в іншому грубому порушенні права на захист. За частиною 1 ст. 374 КК злочин може бути вчинений як шляхом дії (наприклад, відсторонення від подальшої участі у справі захисника з порушенням вимог ст. 61 КПК), так і шляхом бездіяльності (наприклад, не-призначення захисника з порушенням вимог ст. 47 КПК) і визнається закінченим з моменту вчинення суспільне небезпечного діяння.

4. Форми реалізації права на захист, передбачені у кримінально-процесуальному законі (статті 43, 43’, 44—47 КПК), відповідно до якого підозрюваний, обвинувачений чи підсудний може або сам здійснювати свій захист, або має право звернутися за правовою допомогою до захисника — особи, яка у порядку, встановленому законом, уповноважена здійснювати захист його прав і законних інтересів та надавати необхідну юридичну допомогу при провадженні у кримінальній справі. В окремих зазначених у законі випадках (ст. 45 КПК) участь захисника є обов’язковою. Відповідно до ст. 44 КПК як захисники у кримінальній справі допускаються три категорії осіб: а) особи, які мають свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю;

б) фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи; в) близькі родичі, опікуни або піклувальники обвинувачуваного, підсудного, засудженого, виправданого.

5. Недопущення захисника є у випадках невиконання суб’єктом злочину вимог КПК про допуск захисника до участі у справі на будь-якій стадії процесу (наприклад, відмова допустити до участі у справі захисника, запрошеного підозрюваним (ст. 47 КПК); непризначення захисника у випадку, коли його участь у справі обов’язкова (ст. 45 КПК); відмова близьким родичам здійснювати захист обвинувачуваного з порушенням вимог ст. 44 КПК тощо).

Неподання своєчасно (несвоєчасне надання) захисника є у випадках, коли порушуються встановлені законом строки надання захисника (наприклад, відмова підозрюваному в побаченні із захисником до першого допиту (ст. 43’ КПК); допуск захисника до участі в справі не на тій стадії, з моменту початку якої він має право здійснювати захист (ст. 44 КПК) тощо).

Інше грубе порушення права на захист може полягати у вчиненні винним різних діянь, що спрямовані як щодо самого потерпілого від злочину, так і щодо його захисника (наприклад, відмова підозрюваному, обвинуваченому чи підсудному запросити кількох захисників (ст. 47 КПК); заміна захисника при відсутності клопотання цих осіб або без їх згоди (ст. 46 КПК); відмова захисникові в ознайомленні з матеріалами, що обґрунтовують затримання, чи необгрунтована заборона застосовувати науково-технічні засоби при ознайомленні з матеріалами справи (ст. 48 КПК); необгрунтоване обмеження обвинуваченого та його захисника в строках ознайомлення з матеріалами справи (ст. 218 КПК).

Якщо порушення права на захист підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного пов’язане із незаконним втручанням у діяльність його захисника (у створенні перешкод до здійснення ним правомірної діяльності з надання правової допомоги або в порушенні встановлених законом гарантій його діяльності та професійної таємниці), то дії винного утворюють сукупність злочинів, передбачених статтями 374 та 397 КК (див. коментар до ст. 397 КК).

6. За частиною 2 ст. 374 КК відповідальність настає за порушення права на захист, яке: а) призвело до засудження невинної у вчиненні злочину особи; б) вчинене за попередньою змовою групою осіб; в) спричинило інші тяжкі наслідки.

Порушення права на захист, яке призвело до засудження невинного, має місце там, де вчинені винним дії безпосередньо призвели до зазначених наслідків. Якщо порушення права на захист спричинило не засудження невинного, а навпаки, призвело до необгрунтованого звільнення від відповідальності особи, винної у вчиненні злочину, такий результат слід розглядати як настання інших тяжких наслідків, а вчинене кваліфікувати за ч. 2 ст. 374 КК.

Інші тяжкі наслідки порушення права на захист мають характер оціночного поняття, зміст якого має встановлюватися судом у кожному випадку з урахуванням конкретних обставин справи. До них, зокрема, можуть бути віднесені самогубство чи замах на самогубство потерпілого, тяжке його захворювання, завдання йому значного матеріального збитку, необгрунтоване звільнення від відповідальності особи, винної у вчиненні злочину, тощо.

Порушення права на захист, вчинене за попередньою змовою групою осіб, має відповідати ознакам цієї форми співучасті, які зазначені у ч. 2 ст. 28 КК (див. коментар до ст. 28 КК). При цьому учасниками такої групи можуть бути тільки спеціальні суб’єкти, зазначені у ст. 374 КК. Така група може складатися, наприклад, з дізнавача, слідчого і прокурора; з декількох слідчих — при розслідуванні справи бригадою слідчих; з прокурора та судді — при розгляді справи за участю прокурора; з декількох суддів чи судді та народних засідателів — при колегіальному розгляді справи тощо. Дії учасників такої групи кваліфікуються за ч. 2 ст. 374 КК незалежно від того, яку конкретну роль у злочині виконував кожен з них — був його виконавцем (співвиконавцем), організатором, підбурювачем чи пособником. Якщо злочин вчинений організованою групою, то дії винних також слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 374 КК. Приватні особи можуть бути лише співучасниками злочину, вчиненого за попередньою змовою групою спеціальних суб’єктів, тому їхні дії слід кваліфікувати за відповідною частиною ст. 27 та ч. 2 ст. 374 КК.

7. За суб’єктивною стороною злочин, передбачений ч. 1 ст. 374 КК, може бути вчинений лише з прямим умислом і за будь-якими мотивами. Психічне ставлення винного до наслідків, зазначених у ч. 2 ст. 374 КК, може виявлятись як в умисній, так і в необережній формі вини. В цілому злочин є умисним.

8. Суб’єкт злочину — спеціальний: особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор чи суддя. Відповідно до ч. 4 ст. 124, ч. 1 ст. 127 та ч. 2 ст. 129 Конституції України правосуддя здійснюють професійні судді і, у визначених законом випадках, народні засідателі та присяжні. Народні засідателі прирівнюються до суддів і у статтях 17 та 18 КПК. Тому під суддею у ст. 374 КК слід розуміти також народних засідателів та присяжних під час їх участі у відправленні правосуддя. При співучасті в злочині приватних осіб їх дії слід кваліфікувати за відповідними частинами статей 27 та 374 КК.

Стаття 375. Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови

1. Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови —

карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням

волі на строк від двох до п’яти років.

2. Ті самі дії, що спричинили тяжкі наслідки або вчинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах, —