КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

8. Суб’єктом злочину за ч. 1 ст. 378 може бути особа, яка досягла 16-річного віку, а за ч. 2 ст. 378 КК — 14-річного віку.

Стаття 379. Посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя

Вбивство або замах на вбивство судді, народного засідателя чи присяжного або їх близьких родичів у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, —

караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

1. Підвищена суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що при його вчиненні нормальна діяльність органів правосуддя порушується через фізичне усунення осіб, які виконують функції щодо його здійснення.

2. Потерпілими від злочину є: а) професійні судді; б) народні засідателі; в) присяжні; г) їхні близькі родичі (див. п. 2 коментарю до ст. 377 КК). Якщо посягання здійснюється на життя Голови чи судді Конституційного або Верховного Суду України, а також вищих спеціалізованих судів України у зв’язку з їх державною чи громадською діяльністю як представників судової гілки влади, то дії винного слід кваліфікувати за ст. 112 КК.

3. Об’єктивна сторона злочину полягає в посяганні на життя, під яким слід розуміти закінчене вбивство або замах на вбивство потерпілого у зв’язку з виконанням ним діяльності щодо здійснення правосуддя (див. пункти 6—8 коментарю до ст. 377 КК).

4. При замаху на вбивство посягання визнається закінченим з моменту вчинення винним діяння, безпосередньо спрямованого на позбавлення життя потерпілого незалежно від того, чи був такий замах закінченим (ч. 2 ст. 15 КК) або незакінченим (ч. З ст. 15 КК). Створення умов для здійснення посягання (підшукування засобів чи знарядь, розробка плану, змова співучасників тощо) кваліфікується як готування до злочину (ч. 1 ст. 14 КК та ст. 379). Погроза вбивством, висловлена щодо потерпілого, але не пов’язана із вчиненням яких-небудь конкретних дій, спрямованих на її реалізацію, не може кваліфікуватися ні як готування до злочину, ні як закінчене посягання на життя, і підлягає кваліфікації за ч. 1 ст. 377 КК.

5. При вбивстві посягання визнається закінченим з настанням смерті потерпілого. Якщо в процесі реалізації умислу на позбавлення життя потерпілого винний висловлював щодо нього погрози, завдавав йому побої, заподіював тілесні ушкодження чи застосовував катування, його дії охоплюються ознаками ст. 379 КК і додаткової кваліфікації за статтями 127 або 377 КК не потребують. Кваліфікація вчиненого і за ст. 377 КК, і за ст. 379 КК можлива лише у випадках реальної сукупності цих злочинів.

6. Посягання на життя (ст. 379 КК) є спеціальним видом умисного вбивства, передбаченого п. 8 ч. 2 ст. 115 КК, тому ідеальна сукупність цих злочинів виключається. Однак якщо посягання на життя вчинене за наявністю в діянні винного інших кваліфікуючих ознак вбивства, передбачених у ч. 2 ст. 115 КК, вчинене слід кваліфікувати не тільки за ст. 379 КК, а й за відповідними пунктами ч. 2 ст. 115 КК (див. п. 12 постанови ПВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» від 7 лютого 2003 р. (ВВСУ. — 2003. — № 1. — С. 39). Зокрема, посягання на життя, вчинене за попередньою змовою групою осіб чи організованою групою, слід кваліфікувати за п. 12 ч. 2 ст. 115 та ст. 379 КК. Якщо посягання на життя вчинене учасниками злочинної організації або озброєної банди, дії винних належить кваліфікувати за ст. 379 КК та відповідно за ч. 1 ст. 255 або ст. 257 КК.

7. Відповідальність за ст. 379 КК настає лише за умови, якщо діяльність потерпілого щодо здійснення правосуддя мала законний характер. У противному разі поведінка винного у посяганні має оцінюватися з урахуванням положень, що містяться у статтях 36—40 КК, а за відсутністю підстав для застосування зазначених норм дії винного слід кваліфікувати за ст. 115 КК.

8. Суб’єктивна сторона посягання на життя при замаху на вбивство характеризується наявністю тільки прямого умислу. Закінчене вбивство може бути вчинене як із прямим, так і з непрямим умислом, оскільки винний може вчиняти вбивство не тільки з метою протидії законній діяльності потерпілого, а й із мотивів помсти за неї, коли настання наслідку у вигляді смерті він може і не бажати, а лише свідомо припускати. У зміст вини входить усвідомлення винним того, що він: а) посягає на життя судді, народного засідателя, присяжного чи їхніх родичів; б) вчиняє посягання у зв’язку з їх діяльністю щодо здійснення правосуддя.

Якщо умисел винного був спрямований на позбавлення життя судді, народного засідателя, присяжного чи їхніх родичів у зв’язку з діяльністю цих осіб щодо здійснення правосуддя, але внаслідок припущеної помилки посягання було фактично здійснене на життя особи, яка не віднесена до числа потерпілих у ст. 379 КК (так звана «помилка в об’єкті»), дії винного слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 15 КК та ст. 379 КК.

9. Суб’єктом злочину може бути особа, яка досягла 14-річного віку.

Стаття 380. Невжиття заходів безпеки щодо осіб, взятих під захист

Неприйняття рішення, несвоєчасне прийняття або прийняття недостатньо обґрунтованих рішень, а також невжиття, несвоєчасне вжиття достатніх заходів для безпеки працівників суду, правоохоронних органів або осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх сімей та їхніх близьких родичів службовою особою органу, на який покладено функції забезпечення безпеки зазначених осіб, якщо ці дії спричинили тяжкі наслідки, —

караються позбавленням волі на строк до п’яти років.

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він перешкоджає виявленню, попередженню, припиненню, розкриттю та розслідуванню злочинів, об’єктивному, повному та всебічному судовому розгляду кримінальних справ, а також ставить під загрозу життя, здоров’я, майно й особисту безпеку осіб, діяльність яких пов’язана із здійсненням правосуддя. Злочин, передбачений ст. 380 КК, по суті є спеціальним видом службової недбалості, тому статті 367 та 380 КК співвідносяться між собою як загальна і спеціальна норми (див. п. З коментарю до Розділу XVII КК).

2. Диспозиція ст. 380 КК є бланкетною, і для встановлення описаних у ній ознак складу злочину слід звернутися до таких нормативних актів, як закони України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р. (далі — Закон про державний захист) і «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» (далі — Закон про забезпечення безпеки), а також до статей 52’, 522, 523, 524, 525 КПК (ВВР. - 1994. - № 11. - Ст. 50, 51).

3. Потерпілими від злочину є: а) працівники суду; б) працівники правоохоронних органів; в) особи, які беруть участь у кримінальному судочинстві; г) члени їх сімей та близькі родичі.

Працівниками суду визнаються не тільки професійні судді, а й народні засідателі, присяжні, працівники апарату судів.

Поняття працівника правоохоронних органів наведене у ст. 1 Закону про державний захист (див. п. 7 коментарю до ст. 364 КК). Однак ці особи можуть бути визнані потерпілими від злочину лише за умови, якщо необхідність у застосуванні спеціальних заходів захисту виникає у зв’язку з їх участю в оперативно-розшуковій діяльності, охороні громадського порядку, розслідуванні та розгляді судових справ, виконанні судових актів, нагляді і контролі за виконанням законів та іншою діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя (див. ч. 1 ст. 2 Закону про державний захист).

Коло осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, визначено у статтях 2, 16 та 19 Закону про забезпечення безпеки, а також у ч. 2 ст. 52* КПК. До них, зокрема, належать: потерпілі, свідки, експерти, захисники та інші особи, які беруть участь у виявленні, попередженні, припиненні, розкритті, розслідуванні злочинів та судовому розгляді кримінальних справ.

До членів сім’ї та близьких родичів належать особи, зазначені у п. 11 ст. 32 КПК, ч. 2 ст. 2 Закону про державний захист, а також особи, які спільно проживають з потерпілими, зазначеними в ст. 380 КК, пов’язані з ними спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки (ч. 2 ст. З Сімейного кодексу України).

Про поняття та види заходів безпеки, які застосовуються для захисту потерпілих, зазначених у ст. 380 КК, див. ст. 1 та розділ II Закону про державний захист, а також ст. 1 та розділ III Закону про забезпечення безпеки.

4. Забезпечення безпеки осіб, зазначених у ст. 380 КК, передбачає два види дій: а) прийняття рішення про застосування заходів безпеки та б) фактичне здійснення цих заходів. Тому з об’єктивної сторони злочин може бути вчинено як шляхом дії, так і бездіяльності, що становлять невиконання або неналежне виконання службових обов’язків щодо забезпечення безпеки осіб, які підлягають спеціальним заходам захисту. Діяння (дія чи бездіяльність) може виявлятися в таких формах поведінки винного: 1) неприйняття рішення про заходи безпеки; 2) несвоєчасне прийняття такого рішення; 3) прийняття недостатньо обґрунтованого рішення; 4) незастосування достатніх заходів безпеки; 5) несвоєчасне застосування заходів безпеки.