КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

Неприйняття рішення про застосування спеціальних заходів полягає в тому, що особа не приймає такого рішення, хоча для цього є всі підстави (наприклад, голова суду не виносить постанову про застосування спеціальних заходів безпеки щодо працівника суду, хоча в його розпорядженні є дані про наявність реальної небезпеки для життя цього працівника).

Несвоєчасне прийняття рішення про заходи безпеки полягає в порушенні встановлених законом строків прийняття такого рішення чи в несвоєчасному доведенні його до відома органів, які здійснюють заходи безпеки (наприклад, слідчий виносить постанову про застосування заходів безпеки щодо свідка з порушенням строків, встановлених у ч. З ст. 52’ КПК).

Прийняття недостатньо обґрунтованого рішення про заходи безпеки полягає у безпідставній відмові в прийнятті такого рішення, у передчасному його скасуванні або в прийнятті рішення про застосування таких заходів, які реально не забезпечують безпеку потерпілого (наприклад, за наявністю реальної небезпеки для життя потерпілого прокурор приймає рішення про скасування щодо нього заходів безпеки).

Незастосування достатніх заходів безпеки означає, що особа або взагалі їх не застосовує (наприклад, начальник спецпідрозділу органу внутрішніх справ ігнорує постанову судді і не виділяє співробітників для охорони житла свідка), або вживає недостатніх заходів (наприклад, особиста охорона свідка здійснюється тільки в денний час доби), що не забезпечує безпеки осіб, взятих під захист.

Несвоєчасне застосування заходів безпеки полягає в тому, що особа, яка зобов’язана виконати рішення про застосування заходів безпеки, виконує його з порушенням строків, встановлених у ч. З ст. 52’ КПК.

5. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину є настання тяжких наслідків, під якими розуміється вбивство особи, яка потребувала захисту або була взята під захист, заподіяння їй тяжких тілесних ушкоджень, знищення її майна, що спричинило шкоду у великих розмірах або інші тяжкі наслідки, викрадення чи захоплення його близьких як заручників та інші подібні наслідки. Злочин вважається закінченим з моменту настання зазначених наслідків. При цьому не має значення, умисно чи з необережності заподіяні потерпілому ці наслідки, головне, щоб вони були наслідком діяння, передбаченого ст. 380 КК.

6. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом чи необережністю щодо діяння (неприйняття або прийняття недостатніх заходів захисту) і тільки необережною формою вини щодо тяжких наслідків. Якщо психічне ставлення винного до наслідків виражається в умисній формі вини, вчинене за наявністю інших необхідних умов містить ознаки службового злочину (статті 364 чи 365 КК). Умисне сприяння злочину проти особи, взятої під захист, кваліфікується і як співучасть (ст. 27 КК) у цьому злочині.

7. Суб’єкт злочину — спеціальний: ним можуть бути дві категорії службових осіб: а) особи, які зобов’язані приймати рішення про застосування заходів безпеки; б) особи, які зобов’язані здійснювати ці заходи (статті 14 та 15 Закону про державний захист і ст. З Закону про забезпечення безпеки).

Стаття 381. Розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист

1. Розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист, службовою особою, якою прийнято рішення про ці заходи, особою, яка їх здійснює, або службовою особою, якій ці рішення стали відомі у зв’язку з й” службовим становищем, а так само особою, взятою під захист, якщо ці дії спричинили шкоду здоров’ю особи, взятої під захист, —

карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, якщо вони спричинили смерть особи, взятої під захист, або інші тяжкі наслідки, —

караються арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на той самий строк.

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він перешкоджає збереженню в таємниці інформації, яка забезпечує виявлення, розкриття, припинення, розслідування злочинів та судочинство у кримінальних справах, а також ставить під загрозу життя, здоров’я, майно й особисту безпеку осіб, діяльність яких пов’язана із здійсненням правосуддя.

2. Предметом злочину є відомості про заходи безпеки щодо осіб, взятих під захист. Ці відомості можуть містити інформацію про осіб, взятих під захист, або тих, які здійснюють такий захист, про їх місцезнаходження, маршрути пересувань, види та характер заходів, що застосовуються, строки, способи, місце і час їх здійснення тощо. Зазначені відомості не можуть бути розголошені, оскільки закон передбачає конфіденційність даних про осіб, взятих під захист (ст. 10 Закону про державний захист), а відомості про цих осіб та заходи безпеки відносить до інформації з обмеженим доступом (ч. 2 ст. 523 КПК).

Потерпілою від злочину визнається особа, яка взята під захист, тобто особа, щодо якої прийняте рішення та здійснюються спеціальні заходи безпеки (див. п. З коментарю до ст. 380 КК).

3. Об’єктивна сторона злочину включає: а) діяння — розголошення відомостей про заходи безпеки; б) наслідки цього діяння — шкода здоров’ю особи, взятої під захист (ч. 1 ст. 381 КК), її смерть або інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 381 КК); в) причинний зв’язок між розголошенням відомостей та наслідками такого розголошення.

Під розголошенням відомостей про заходи безпеки слід розуміти дії, внаслідок яких вони стають надбанням хоча б однієї особи, яка не має права на ознайомлення з ними. Обсяг інформації, форми і способи її доведення до відома сторонніх (неправомочних) осіб на кваліфікацію не впливають: довірча розмова, усна доповідь, виступ у засобах масової інформації, переписування, демонстрація документів тощо. Розголошення відомостей припускає доведення їх до відома і фактичне ознайомлення з ними хоча б однієї сторонньої особи. Злочин може бути вчинений тільки шляхом дії, і ознаки розголошення відсутні, якщо інформація не доводиться до відома і не стає в дійсності, а лише могла стати надбанням третіх осіб внаслідок бездіяльності особи (наприклад, у випадках порушення правил зберігання документів чи їх втрати внаслідок невиконання особою покладених на неї обов’язків). За певних умов (наприклад, якщо внаслідок втрати документів довелося змінити характер заходів захисту, що призвело до значних матеріальних витрат) вчинене в таких випадках може містити ознаки злочину, передбаченого ст. 367 КК.

4. Наслідком розголошення відомостей про заходи безпеки є заподіяння шкоди здоров’ю особи, взятої під захист (ч. 1 ст. 381 КК), настання її смерті або спричинення інших тяжких наслідків (ч. 2 ст. 381 КК).

Під заподіянням шкоди здоров’ю слід розуміти завдання потерпілому побоїв, легких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень, а під тяжкими наслідками — настання смерті, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, знищення або пошкодження майна, яке спричинило значні матеріальні збитки, загибель близьких, викрадення чи захоплення в заручники як тієї особи, яка , взята під захист, так і її близьких тощо. При цьому не має значення, умисно чи з необережності спричиняються ці наслідки особі, яка взята під захист. Головне, щоб вони були обумовлені саме розголошенням відомостей про заходи безпеки.

Злочин визнається закінченим лише з моменту настання зазначених наслідків, а розголошення відомостей, що не спричинило таких наслідків, тягне за собою дисциплінарну або адміністративну відповідальність (ст. 185” КпАП).

5. Суб’єктивна сторона злочину щодо самого розголошення (доведення до відома) інформації характеризується умисною (наприклад, розголошення з бажання показати свою поінформованість) чи необережною (наприклад, розголошення в присутності товаришів по службі, які, за помилковою думкою винного, мають право на ознайомлення з інформацією) формою вини. Щодо наслідків вина може бути тільки необережною. За наявністю прямого чи непрямого умислу до наслідків розголошення дії винної службової особи містять ознаки складу більш тяжкого злочину, передбаченого ст. 364 КК. Якщо розголошення відомостей про заходи безпеки відбувається з метою сприяння злочину, який вчиняється щодо особи, взятої під захист, дії службової особи містять також ознаки співучасті у відповідному злочині проти життя чи здоров’я.

6. Суб’єкт злочину — спеціальний. До числа таких суб’єктів закон насамперед відносить три категорії службових осіб: а) особу, яка прийняла рішення про застосування заходів безпеки; б) особу, яка здійснювала (застосовувала) ці заходи (див. п. 7 коментарю до ст. 380 КК); в) особу, якій рішення про застосування заходів безпеки стало відоме у зв’язку з її службовим становищем. До суб’єктів закон відносить також і особу, яку було взято під захист.