КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

Стаття 372. Притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності

1. Притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності слідчим, прокурором чи іншою уповноваженою на те законом особою —

карається обмеженням волі на строк до п’яти років чи позбавленням волі на той самий строк.

2. Те саме діяння, поєднане з обвинуваченням у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, а також поєднане зі штучним створенням доказів обвинувачення або іншою фальсифікацією, —

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

1. Стаття 62 Конституції України встановлює, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. При цьому обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом. Тому притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст. 372 КК) є порушенням конституційних принципів здійснення правосуддя і являє собою зловживання тими службовими повноваженнями, що надані службовим особам органів дізнання, досудового слідства та прокуратури у сфері кримінального судочинства. Отже, злочин, передбачений ст. 372 КК, є спеціальним видом службового зловживання, а статті 364 та 372 КК співвідносяться як загальна і спеціальна норми (див. п. З коментарю до Розділу XVII КК).

2. Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 372 КК, вичерпується притягненням завідомо невинного до кримінальної відповідальності, яке включає до себе дві обов’язкові дії: а) винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого (ст. 131 КПК) і б) пред’явлення їй обвинувачення (статті 133, 140 КПК). Тому злочин визнається закінченим з моменту пред’явлення обвинувачення, тобто оголошення (пред’явлення) особі постанови про притягнення її як обвинуваченого за злочин, у вчиненні якого потерпілий є невинним.

3. Склад злочину має місце не тільки у випадку, коли потерпілий взагалі є невинним у вчиненні злочину (відсутня подія чи склад злочину, не доведена його участь у злочині), але й тоді, коли ним вчинений інший злочин, а не той, за який він притягується до відповідальності (наприклад, доведене вчинення особою лише грабежу, а їй пред’являють завідомо неправдиве обвинувачення у розбої). Однак у тих випадках, коли після пред’явлення обвинувачення в ході подальшого розслідування встановлюється невинність особи, але слідчий чи прокурор не закривають кримінальну справу, то їхні дії не можуть бути кваліфіковані за ст. 372 КК і становлять (за інших необхідних умов) лише злочин, передбачений ст. 364 КК. Відсутні підстави для кваліфікації за ст. 372 КК і у випадках, коли притягнення до відповідальності пов’язане з помилкою у кваліфікації дій особи (наприклад, через відсутність у слідчого достатнього професійного досвіду, він притягує особу до відповідальності за розбій, а насправді у діянні винного є лише ознаки грабежу).

4. Потерпілим за ст. 372 КК є завідомо невинний у вчиненні злочину, тому притягнення до кримінальної відповідальності особи, щодо якої є докази її винності, але з порушенням встановленого законом процесуального порядку (наприклад, притягнення до відповідальності дипломатичного представника іноземної держави з порушенням вимог ч. 4 ст. 6 КК), не може бути кваліфіковане за ст. 372 КК і за інших необхідних умов є або дисциплінарним проступком, або містить ознаки злочину, передбаченого ст. 364 КК. Не може кваліфікуватися за ст. 372 КК і притягнення завідомо невинного не до кримінальної, а до інших видів відповідальності (дисциплінарної, адміністративної чи цивільно-правової). За інших необхідних умов такі дії можуть містити ознаки злочину, передбаченого ст. 364 КК.

5. Склад злочину є формальним, і для кваліфікації дій винного за ст. 372 КК не має значення, які наслідки спричинило притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (наприклад, обвинувальний висновок не був затверджений прокурором, був винесений виправдувальний чи, навпаки, обвинувальний вирок). Ці наслідки перебувають за межами складу злочину і можуть враховуватися судом лише при визначенні міри покарання.

6. За частиною 2 ст. 372 КК настає відповідальність за те саме діяння, поєднане: а) з обвинуваченням у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину (див. коментар до ст. 12 КК); б) зі штучним створенням доказів обвинувачення; в) з іншою фальсифікацією.

Штучне створення доказів обвинувачення може полягати у всіляких діях винного: підроблення або використання підроблених документів, умисне неправильне тлумачення фактів та подій, знищення чи вилучення зі справи документів, схиляння свідків та потерпілого до давання завідомо неправдивих показань, примушування експерта до давання неправдивого висновку тощо.

Інша фальсифікація обвинувачення може полягати у вилученні зі справи речових доказів, документів і протоколів, що свідчать про невинність потерпілого, невідображенні у справі фактів і обставин, що спростовують обвинувачення, приписках у протоколах слідчих дій, відмові у виклику свідків тощо. Службове підроблення є одним із можливих способів вчинення злочину, на який прямо вказано у ч. 2 ст. 372 КК, тому дії винного, який використовує такий спосіб фальсифікації обвинувачення для притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, повністю охоплюються ознаками ч. 2 ст. 372 КК і додаткової кваліфікації за ст. 366 КК не потребують.

7. Із суб’єктивної сторони злочин може бути вчинений лише з прямим умислом, оскільки суб’єкт діє завідомо і тим самим усвідомлює очевидність того, що притягує до відповідальності невинного. Мотиви вчиненого можуть бути різними (помста, ревнощі, корисливість, кар’єризм) і на кваліфікацію злочину за ст. 372 КК не впливають. Якщо особа не усвідомлює, що притягує до відповідальності невинного (наприклад, внаслідок невірної оцінки зібраних за справою доказів), то відповідальність за ст. 372 КК виключається і діяння є дисциплінарним проступком або містить ознаки (за інших необхідних умов) злочину, передбаченого ст. 367 КК. Якщо суб’єкт умисно не притягує до кримінальної відповідальності завідомо винного, незаконно закриває кримінальну справу чи відмовляє в її порушенні, то його дії слід кваліфікувати за ст. 364 КК.

8. Суб’єктом злочину може бути особа, яка проводить дізнання, слідчий або прокурор, тобто особи, яким за законом надане право притягнення особи до відповідальності як обвинуваченого за кримінальною справою. Якщо постанова про притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності виноситься суддею, то його дії слід кваліфікувати за ст. 375 КК.

Стаття 373. Примушування давати показання

1. Примушування давати показання при допиті шляхом незаконних дій з боку особи, яка проводить дізнання або досудове слідство, —

карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, поєднані із застосуванням насильства або із знущанням над особою, —

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

1. Конституція України (ст. 28) проголошує, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Тому й обвинувачення особи у злочині не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом (ст. 62 Конституції України). Цим конституційним приписам кореспондує ст. 22 КПК, що забороняє домагатися показань осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів. Порушення цих вимог і утворює злочин, передбачений ст. 373 КК, суспільна небезпечність якого полягає у тому, що при його вчиненні шкода інтересам правосуддя заподіюється шляхом перешкоджання отриманню достовірних доказів та встановленню дійсних висновків за справою. Даний злочин є спеціальним видом перевищення влади, а ст. 365 КК співвідноситься зі . ст. 373 КК як загальна і спеціальна норми (див. п. З коментарю до Розділу XVII КК).

2. Здійснення примушування при допиті, який запроваджується в ході дізнання або досудового слідства, припускає, що потерпілою від злочину є лише та особа, яка може бути допитана з кримінальної справи під час дізнання чи досудового слідства. До таких осіб належать підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, свідок та експерт. Інші особи, які беруть участь у справі (зокрема спеціаліст, перекладач, захисник, понятий, цивільний позивач та відповідач), не можуть бути потерпілими від цього злочину, оскільки закон не передбачає можливості їх допиту під час дізнання або досудового слідства. Тому незаконний вплив на них з боку особи, яка проводить дізнання або досудове слідство, може мати ознаки одного із злочинів, передбачених статтями 365, 374, ч. 2 ст. 397 КК, або є підбурюванням (ч. 4 ст. 27 КК) до злочину, який передбачений ст. 384 КК.