КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

У разі, коли викрадення таких предметів поєднане із застосуванням насильства, вчинене додатково підлягає кваліфікації за відповідною статтею злочинів проти життя чи здоров’я (статті 115, 121, 122, 125, 126, 129 або за статтями 345, 348, 350 КК).

Викрадення або пошкодження таких предметів додаткової кваліфікації за злочини проти власності не потребують, оскільки ці предмети на мають власника.

4. Для визнання злочину закінченим достатньо вчинення визначеного в диспозиції цієї статті діяння. А щодо викрадення зазначених у ній предметів — з моменту їх вилучення, коли винний має можливість розпорядитися ними.

5. Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом. При нарузі над могилою чи іншим місцем поховання винний усвідомлює фактичні обставини і суспільне небезпечний характер свого діяння і бажає його вчинити, а при викраденні предметів він, крім усвідомлення, ще й передбачає низький характер наслідків свого діяння і бажає вилучити ці предмети.

Мотиви вчинення таких діянь можуть бути різними (помста, забобони, корисливі спонукання тощо), але на кваліфікацію вони не впливають. Однак у випадку, коли наруга над місцем поховання чи глум над трупом вчинені із хуліганських спонукань, відповідальність має наставати за сукупністю злочинів (статті 296 і 297 КК).

6. Суб’єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.

Стаття 298. Нищення, руйнування чи псування пам’яток історії або культури

1. Умисне нищення, руйнування чи псування пам’яток історії або культури —

караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені щодо об’єктів, які є особливою історичною або культурною цінністю, —

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища, — караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

1. Історичні і культурні цінності — це надбання всього народу. Без їх збереження, вивчення і врахування минулого народу, нації неможливий цивілізований розвиток суспільства, нормальне формування (становлення) кожного громадянина нашої країни. Тому відповідно до Конституції України «культурна спадщина України охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, що становлять культурну цінність» (ч. 5 ст. 54 Конституції). Держава зобов’язує кожного не завдавати шкоди природі, культурній спадщині та відшкодовувати завдані ним збитки (ст. 66 Конституції).

Згідно з цими конституційними положеннями, вирішене це питання і в законі про кримінальну відповідальність. Стаття 298 КК передбачає відповідальність за умисне нищення, руйнування чи псування пам’яток історії або культури.

2. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що дії, які його утворюють, посягають на суспільні відносини, що забезпечують установлений порядок поводження з пам’ятками історії або культури, які впливають на формування національної самосвідомості народу та основних принципів морального і духовного життя суспільства.

3. Предметом злочину, передбаченого ст. 298 КК, є виключно об’єкти історичної та культурної спадщини національного або місцевого значення, до яких віднесені:

пам’ятки історії і культури: місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов’язані з ними території і зони їх охорони, в межах яких діє спеціальний режим;

історичні населені місця, які зберегли історичний ареал і занесені до списку історичних населених місць;

інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об’єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з антропологічного, археологічного, історичного, етнографічного, мистецького, наукового чи художнього погляду, і які занесені до «Державного реєстру нерухомих пам’яток України» (статті 1 і 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 р. № 1805-ІІІ).

До них також належать документи Національного архівного фонду, що зберігаються на території України, які відображають історію духовного і матеріального життя її народу та інших народів, мають наукову, історико-куль-турну цінність, визнані такими відповідною експертизою і зареєстровані як складова Національного архівного фонду» (статті 1 і 4 Закону України «Про національний архівний фонд і архівні установи» від 13 грудня 2001 р. № 2888-ПІ).

Отже, пам’ятки історії і культури та інші об’єкти культурної спадщини як предмет цього злочину характеризуються трьома ознаками:

це об’єкти, предмети чи документи, що визнані складовими культурної спадщини;

вони є надбанням народу і мають істотну історичну, культурну, археологічну, естетичну, етнографічну, мистецьку чи наукову цінність;

вони проходять державну реєстрацію і перебувають під спеціальною охороною держави.

Об’єкти і цінності іншого характеру не можуть бути предметом цього злочину. Тому, наприклад, відповідальність за знищення або пошкодження території чи інших об’єктів природно-заповідного фонду є одним із злочинів проти довкілля (див. коментар до ст. 252 КК).

4. Об’єктивна сторона цього злочину полягає у нищенні, руйнуванні чи псуванні пам’яток історії або культури, що може бути результатом механічного, термічного, біологічного, хімічного та інших способів впливу на них.

Нищення предметів — це коли вчинене діяння призводить до їх повної непридатності і вони не підлягають відновленню.

Руйнування — істотне пошкодження предметів, результатом якого є часткова втрата їх властивостей та цінності, що вимагає значного реставраційного ремонту.

Псування — це заподіяння зазначеним предметам таких пошкоджень, за яких вони не втрачають своїх властивостей, але дещо знижують їх історичну, культурну чи наукову цінність.

Злочин визнається закінченим з моменту настання будь-якого з названих наслідків.

Стаття 47 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачає обов’язкове відшкодування шкоди, яка була завдана власникові пам’ятки чи уповноваженому ним органу або особі, що володіє і користується нею. Це зобов’язує при розслідуванні і судовому розгляді таких справ встановлювати фактичний розмір заподіяної шкоди і забезпечувати відшкодування збитків або відтворення пам’ятки.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим чи непрямим умислом. Особа усвідомлює суспільне небезпечний характер свого діяння, передбачає, що воно може призвести до нищення, руйнування чи псування названих предметів, і бажає чи свідомо допускає їх настання. Мотиви злочину на кваліфікацію не впливають, але якщо він вчинений з хуліганських спонукань, або його вчинення супроводжується крадіжкою, насильством чи опором представникові влади або представникові громадськості, то такі дії повинні бути кваліфіковані додатково за відповідними статтями цього кодексу.

6. Суб’єктом злочину, передбаченого частинами 1 і 2 ст. 298, можуть бути будь-які особи, які досягли 16-річного віку, а за ч. З — тільки службова особа.

7. У частині 2 ст. 298 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені щодо об’єктів, які мають особливу історичну або культурну цінність. Такими об’єктами можуть бути особливо цінні пам’ятники, унікальні споруди, храми, будинки, споруджені за проектами відомих архітекторів, давні рукописи, книжки, шедеври мистецтва, інші унікальні пам’ятки, що мають особливе національне значення, про що повинно бути зазначено в державному реєстрі пам’яток України чи у висновках експертизи при реєстрації документа чи іншого предмета в Національному архівному фонді (див. «Положення про державний реєстр національного культурного надбання», затверджене постановою КМ України від 12 серпня 1992 р. № 446). Якщо такі дані відсутні, питання про особливу історичну чи культурну цінність предмета вирішується на підставі обґрунтованого висновку фахівців.

8. У частині 3 ст. 298 КК передбачена відповідальність за дії, зазначені в частинах 1 та 2 цієї статті, що вчинені службовою особою з використанням свого службового становища (про поняття та ознаки службової особи див. коментар до п. 1 примітки до ст. 364 КК). При цьому не має значення місце роботи службової особи, важливо те, що діяння вчинене нею з використанням свого службового становища.

Стаття 299. Жорстоке поводження з тваринами

1. Знущання над тваринами, що відносяться до хребетних, вчинене із застосуванням жорстоких методів або з хуліганських мотивів, а також нацькування зазначених тварин одна на одну, вчинене з хуліганських чи корисливих мотивів, —

караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

2. Ті самі дії, вчинені у присутності малолітнього, — караються штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років.