КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

2. З об’єктивної сторони хуліганство є суспільне небезпечною дією, що грубо порушує громадський порядок. Діями, що грубо порушують громадський порядок, закон визнає тільки такі, які спричинили істотну шкоду особистим чи суспільним інтересам і відрізнялись особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Зміст грубості порушення громадського порядку слід визначати з урахуванням характеру хуліганських дій, їх наслідків, місця і тривалості їх вчинення, кількості потерпілих, їх вік, стан здоров’я, суттєвість порушення їх інтересів, або інтересів підприємств, установ, організацій. Аналіз цих обставин потрібен і для з’ясування наявності особливої зухвалості або виняткового цинізму, що є основними і обов’язковими показниками грубого порушення громадського порядку.

3. Особлива зухвалість — це нахабне поводження, буйство, бешкетування, поєднане з насильством, що спричинило тілесне ушкодження, чи знущання над потерпілим, знищення або пошкодження майна, тривале порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності установи, підприємства, організації або громадського транспорту тощо. Винятковий цинізм — це демонстративна зневага щодо норм моральності, наприклад, груба непристойність, публічне оголення, знущання над хворими, немічними особами, які перебувають у безпорадному стані та ін. (детальніше про ці поняття див. п. 8 постанови ПВСУ «Про судову практику у справах про хуліганство» від 28 червня 1991 р. № 3 зі змінами). Для кваліфікації вчиненого хуліганства за ч. 1 ст. 296 КК достатньо наявності в діях винної особи одної з цих ознак — особливої зухвалості або виняткового цинізму.

4. Під явною неповагою до суспільства слід вважати нахабно виявлене, очевидне для потерпілих та інших осіб, зневажливе ставлення винного до громадського порядку та існуючих у суспільстві загальновизнаних правил поведінки і моральності. Ознака ця однаково характеризує як об’єктивну сторону хуліганства — грубе порушення громадського порядку, так і його суб’єктивну сторону — хуліганські мотиви вчинення.

Закінченим цей злочин визнається з моменту вчинення дії, що грубо порушує громадський порядок.

5. Хуліганські дії можуть бути вчинені в будь-якому місці, частіше це відбувається на вулицях, у парках, кінотеатрах, магазинах та інших громадських місцях. Як правило, такі дії вчиняються в присутності потерпілих та інших осіб. Однак публічність не є обов’язковою ознакою хуліганства. Воно може мати місце в квартирі, на безлюдній вулиці тощо. Можливе навіть вчинення хуліганства по телефону, коли винний, наприклад, у нічний час періодично дзвонить потерпілим, порушує їх нормальний сон, цинічно ображає, знущається над ними. Подібні дії теж грубо порушують громадський порядок, свідченням чого є вчинення їх з мотиву явної неповаги до потерпілих і суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю.

6. Аналіз ознак хуліганства дає підставу для висновку, що такі насильницькі дії, як побої, мордування, спричинення різних за ступенем тяжкості тілесних ушкоджень, а також умисне знищення чи пошкодження майна характеризують особливу зухвалість, тобто одну із ознак грубого порушення громадського порядку. Тому хуліганство, яке супроводжується побоями (ч. 1 ст. 126) або спричиненням легкого тілесного ушкодження (ст. 125 КК), не потребує додаткової кваліфікації.

Однак, якщо в такій ситуації вчинені злочини, які за своїми ознаками 1 ступенем тяжкості суттєво відрізняються від хуліганства, має місце сукупність злочинів (ст. 33 КК), що потребує кваліфікації за ст. 296 ,і відповідними статтями КК (наприклад, статтями 121, 122, ч. 2 ст. 126, статтями 127, 194, 297, частинами 2 і 3 ст. 298 КК).

7. Суб’єктивна сторона хуліганства характеризується умисною виною і мотивами явної неповаги до суспільства. Це завжди злочин, вчинений з прямим умислом. Винний усвідомлює, що своїми діями грубо порушує громадський порядок, виражаючи тим самим явну неповагу до суспільства, і бажає цього. Не змінює характеру вини і вчинення хуліганських дій за наявності кваліфікуючих чи особливо кваліфікуючих ознак. Особа, наприклад, усвідомлює, що її хуліганські дії пов’язані з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку, і знову-таки бажає цього. Однак умисел щодо заподіяння шкоди в результаті хуліганських дій може бути і непрямим. Не можна, наприклад, заперечувати наявність його у випадку, коли п’яний хуліган зухвало почав лякати зброєю людей, а потім у громадському місці, зробив не-прицільний постріл, заподіявши одному з потерпілих тілесне ушкодження. У цьому випадку винний діяв нецілеспрямовано, він не бажав заподіяти шкоди здоров’ю будь-кого з оточуючих, але свідомо допускав такі наслідки. Таку позицію поділяє і судова практика (див., наприклад, ухвалу судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України у справі К. (Рад. право. — 1990. — № 10. — С. 85~86). Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони хуліганства є усвідомлене вчинення діяння з мотиву явної неповаги до суспільства. Такий мотив має важливе значення тому, що він, з одної сторони характеризує хуліганські дії, а з іншої — самим законом визнається обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони. В кожному конкретному випадку хуліганський мотив діяння може знайти свій вияв у певних низьких спонуканнях. Їх називають хуліганськими спонуканнями. Це може бути бешкетництво, прагнення протиставити себе суспільству, виявити п’яну зухвалість, показати свою грубу силу, зневагу до оточуючих тощо.

У деяких випадках посягання на особу з мотивів ревнощів, помсти тощо може трансформуватися в мотив явної неповаги до суспільства й утворити склад хуліганства. Подібне, наприклад, має місце, коли через ревнощі двоє в кінотеатрі почали сваритися, обмінюватися образами, ударами, затіяли бійку, внаслідок чого було зірвано показ кінофільму, порушено нормальну роботу кінотеатру, спокій і відпочинок глядачів. Все це свідчить про те, що такі суб’єктивні ознаки, як мотив вчинення і спрямованість умислу є основними критеріями, які відрізняють хуліганство від суміжних злочинів. На це звертав увагу і ПВСУ в п. 16 названої раніше постанови від 28 червня 1991 р. № 3.

8. Суб’єктом хуліганства можуть бути особи, які досягли 14-річного віку.

9. У частині 2 ст. 296 КК передбачена відповідальність за хуліганство, вчинене групою осіб (про поняття групи осіб див. коментар до ст. 28 КК). При цьому кваліфікація хуліганства не змінюється від того, без попередньої змови чи за попередньою домовленістю його було вчинено. Різновидом хуліганства, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, слід визнавати і вчинення його організованою групою. Відповідальності за таке хуліганство, крім безпосередніх виконавців, підлягає і організатор, якщо вчинення такого злочину охоплювалось його умислом.

10. Хуліганство, вчинене групою осіб, необхідно відрізняти від масових заворушень (ст. 294 КК) і від групового порушення громадського порядку (ст. 293 КК). При масових заворушеннях дії завжди вчиняються натовпом, причому ці дії супроводжуються погромами, підпалами, руйнуваннями, насильницьким виселенням громадян, нерідко збройним опором представникам влади. При груповому хуліганстві ці ознаки відсутні, а його виконавці грубо порушують громадський порядок винятково з мотивів явної неповаги до суспільства. Групове порушення громадського порядку (ст. 293 КК) відрізняється від хуліганства, вчиненого групою осіб, відсутністю хуліганських мотивів. Тому у разі, коли групове порушення громадського порядку вчиняється з мотивів явної неповаги до суспільства, відповідальність повинна наставати за ч. 2 ст. 296 КК.

11. У частині 3 ст. 296 КК передбачена відповідальність за хуліганство, визначене в перших двох частинах цієї статті, якщо воно було вчинене раніше судимою за хуліганство особою, чи пов’язане з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії.

Хуліганство визнається злісним за ознакою його рецидиву, тобто має місце вчинення хуліганства особою, яка раніше була судима за будь-яке хуліганство, за умови, що судимість з неї не знята і не погашена.

Хуліганські дії, вчинені повторно без наявності судимості за одну з них, не є підставою для кваліфікації вчиненого за ч. З ст. 296 КК, але це повинно бути враховано при призначенні покарання як обтяжуюча обставина (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК).

Друга кваліфікуюча ознака такого хуліганства буде у разі наявності опо-,ру, тобто протидії представникові влади, представникові громадськості або іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії, виконати свій службовий чи громадський обов’язок щодо охорони громадського порядку (про поняття представника влади та особи, що виконує свій обов’язок щодо охорони громадського порядку, див. коментар до ст. 342 КК). Це можуть бути погрози на їх адресу, віштовхування, побої, спричинення тілесних ушкоджень тощо (детальніше див. коментар до ст. 342 КК). При цьому опір повинен бути складовою частиною хуліганства, мати місце в період його вчинення. Опір, в тому числі поєднаний з насильством чи погрозою його застосування, до цих осіб не потребує додаткової кваліфікації за злочин проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян. Винятком є лише опір, поєднаний з таким насильством, що містить ознаки ще й іншого більш тяжкого злочину (наприклад, ст. 121, ч. З ст. 345 КК та ін.). У тих випадках, коли опір має місце після припинення хуліганства як протидія затриманню, він не може бути кваліфікуючою ознакою хуліганства і відповідальність за такі дії повинна наставати за сукупністю злочинів.