КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

Друга кваліфікуюча ознака такого хуліганства буде у разі наявності опо-,ру, тобто протидії представникові влади, представникові громадськості або іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії, виконати свій службовий чи громадський обов’язок щодо охорони громадського порядку (про поняття представника влади та особи, що виконує свій обов’язок щодо охорони громадського порядку, див. коментар до ст. 342 КК). Це можуть бути погрози на їх адресу, віштовхування, побої, спричинення тілесних ушкоджень тощо (детальніше див. коментар до ст. 342 КК). При цьому опір повинен бути складовою частиною хуліганства, мати місце в період його вчинення. Опір, в тому числі поєднаний з насильством чи погрозою його застосування, до цих осіб не потребує додаткової кваліфікації за злочин проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян. Винятком є лише опір, поєднаний з таким насильством, що містить ознаки ще й іншого більш тяжкого злочину (наприклад, ст. 121, ч. З ст. 345 КК та ін.). У тих випадках, коли опір має місце після припинення хуліганства як протидія затриманню, він не може бути кваліфікуючою ознакою хуліганства і відповідальність за такі дії повинна наставати за сукупністю злочинів.

Відсутня ця кваліфікуюча ознака і у разі, коли дрібне хуліганство поєднане з опором представникові влади чи громадськості. За такі дії особа підлягає адміністративній відповідальності за дрібне хуліганство і кримінальній відповідальності за вчинений опір.

12. Частина 4 ст. 296 КК передбачає відповідальність за хуліганські дії, визначені в перших трьох частинах цієї статті, якщо вони вчинені із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень.

До вогнепальної зброї відносяться будь-які заводського чи кустарного виробництва вироби, у яких для проведення пострілу використовується сила тиску газів, що утворилися при загорянні пороху або іншої горючої суміші і призначені для стрільби в ціль. Це не тільки пістолети, карабіни, автомати й інша стрілецька зброя військового зразка, спортивні малокаліберні пістолети, гвинтівки, обрізи, самопали, пристосовані для стрільби пороховими зарядами газові пістолети, а й гладкоствольні мисливські рушниці тощо.

До холодної зброї належать знаряддя та пристрої, які відповідають стандартним зразкам чи історично виробленим типам зброї, або інші предмети, що мають колючий, колючо-ріжучий, рубаючий, роздроблюючий або ударний ефект (ніж, кинджал, багнет, стилет, кастет тощо) і призначені для ураження живої цілі (більш детально про вогнепальну та холодну зброю див. коментар до ст. 262 КК).

Під іншими предметами, спеціально пристосованими для завдання тілесних ушкоджень, слід вважати не тільки предмети, заздалегідь спеціально оброблені і пристосовані для цих цілей, як, наприклад, заточена велосипедна спиця, а й елементарно пристосовані під час вчинення хуліганських дій (наприклад, відламана і використана для завдання тілесного ушкодження частина антени радіоприймача). Ними можуть бути і будь-які предмети, що не піддавалися ніякій обробці, але були заздалегідь підготовлені винним для використання з цією ж метою (столовий ніж, молоток, викрутка, газовий пістолет тощо).

Використання предметів, які були випадково підібрані на місці вчинення хуліганських дій і використані для нанесення тілесних ушкоджень, не дають Підстави для кваліфікації за ч. 4 ст. 296 КК.

13. Застосуванням зброї та інших предметів слід визнавати не тільки їх реальне умисне застосування для спричинення тілесних ушкоджень, а й у разі, коли виникає ситуація реальної загрози спричинення шкоди здоров’ю потерпілого. Подібне має місце у випадку замаху на спричинення тілесного ушкодження, коли, наприклад, сам потерпілий або стороння людина вибиває ніж із занесеної руки хулігана. Однією із обов’язкових умов наявності застосування зброї чи інших предметів як ознаки цього виду хуліганства є спрямованість їх на спричинення шкоди здоров’ю людей. Вчинення хуліганських дій з використанням таких предметів проти тварин, для пошкодження майна або зелених насаджень, не утворює складу цього виду хуліганства. Відповідальність у таких випадках повинна наставати за частинами 1, 2 або 3 ст. 296 КК.

Так, судова колегія ВСУ ухвалою від 22 лютого 2000 р. у справі К., якого було засуджено за сукупністю злочинів, у т. ч. за хуліганство, вчинене із застосуванням вогнепальної зброї (ч. З ст. 206 КК 1960 р.), задовольнила протест заступника голови ВСУ, в якому він порушив питання про необхідність перекваліфікації дій К. з ч. З па ч. 2 ст. 206 КК 1960 р. (ч. 1 ст. 296 КК 2001 р.). У суді було встановлено, що К., грубо порушуючи громадський порядок з мотиву явної неповаги до суспільства, зробив постріл із пістолета в напрямку будинку № 6. Куля влучила у вікно лоджії квартири і розбила шибку.

Визначивши доведеність фактичних обставин справи, колегія зробила обґрунтований висновок у тій частині, що суд без достатніх підстав кваліфікував дії К. за ч. З ст. 206 КК тому, що він не мав за мету заподіяти будь-кому тілесні ушкодження і під час пострілу в квартирі, у вікно якої влучила куля, нікого не було.

Отже, при пострілі з пістолета реальної загрози життю або здоров’ю людей не було (див. Ухвала колегії ВСУ від 22 лютого 2000 р. V справі К. (Рішення ВСУ… — 2001).

14. При вчиненні хуліганства групою осіб із застосуванням зброї чи інших зазначених у законі предметів відповідальності за ч. 4 ст. 296 КК підлягають ті учасники групи, хто безпосередньо застосував або сприяв їх застосуванню (наприклад, передав ніж другому хулігану), а також ті учасники, які заздалегідь чи в процесі вчинення хуліганських дій погодились на застосування таких предметів. Хуліганські дії інших учасників групи підлягають кваліфікації за частинами 2 або 3 цієї статті.

15. У випадку вчинення винним різних за ступенем тяжкості хуліганських діянь кожне з них має бути кваліфіковане за відповідною частиною ст. 296 і остаточне покарання необхідно призначати за правилами ст. 70 КК.

Стаття 297. Наруга над могилою

Наруга над могилою, іншим місцем поховання, над трупом або урною з прахом покійного, а також викрадення предметів, що знаходяться в місці поховання або на трупі, —

караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що дії, які його утворюють, грубо порушують суспільні відносини, що забезпечують загальноприйняті моральні принципи, традиції та релігійні положення щодо поховання померлих та вияву поваги до пам’яті і праху покійних. Вчинення такого злочину в найбільшій мірі завдає моральної шкоди рідним і близьким померлих, а також шкодить належному вихованню людей щодо їх ставлення до норм загальнолюдських цінностей.

2. Предмет злочину порівняно зі ст. 212 КК 1960 р. значно розширено. Ним може бути могила, склеп, урна з прахом, предмети, що знаходяться в могилі або на ній: труп, одяг на ньому, ордени і медалі, коштовності, пам’ятник, зображення на ньому, огорожа, вінки тощо.

Могила — це виділене за нормативними правилами місце на кладовищі, де відбулося поховання померлого. Інше місце поховання — це склеп, мавзолей, окремі поховання в парках, скверах, біля храмів, в лісових зонах, в горах, меморіальна стіна або її частина, де знаходиться урна з прахом померлого, й інші місця поховання. Труп — це тіло померлого чи його окремі частини, незалежно від проміжку часу, що минув з дня його смерті, і того, громадянином якої країни був покійний. Урною з прахом померлого визнається певна ємкість, у якій зберігається прах померлого після його кремації.

Слід зазначити, що до предмета цього злочину не належать ті стародавні поховання, які визнані пам’ятками історії або архітектури і взяті під охорону держави. Їх нищення, руйнування чи псування тягне відповідальність за ст. 298 КК.

3. Об’єктивна сторона цього злочину характеризується однією з двох дій: а) наругою над могилою, іншим місцем поховання, над трупом або урною з прахом покійного; б) викрадення предметів, що знаходяться в місці поховання або на трупі.

Наруга — це вияв неповаги до пам’яті і праху покійного, яка може бути виявлена шляхом осквернення могили, її розкопування, пошкодження ніші в стіні, урни з прахом, осквернення труни, глум над трупом, пошкодження або руйнування огорожі пам’ятників, інших надмогильних споруд, вчинення непристойних написів чи малюнків на них тощо.

Викрадення припускає таємне або відкрите вилучення предметів (одягу, коштовностей з трупа, пам’ятників, надгробних плит, огорожі), що знаходяться в могилі, на трупі або на могилі (про поняття таємне та відкрите вилучення майна див. коментар до статей 185 і 186 КК).