КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

4. Об’єктивну сторону цього злочину утворює вчинення будь-якого із зазначених у диспозиції ст. ЗОЇ КК дій. Це — ввезення в Україну творів, зображень або інших предметів порнографічного характеру, їх виготовлення, перевезення або інше переміщення, або їх збут чи розповсюдження, у тому числі інформаційне, а також примушування до участі в їх створенні. Всі ці дії, за винятком відсутності тут дій зберігання та особливостей предмета злочину, не відрізняються від аналогічних дій, що утворюють об’єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 300 КК, при характеристиці якої був зроблений їх аналіз (див. коментар до ст. 300 КК). Щодо зберігання предметів порнографічного характеру, то при доведеності вини можлива відповідальність за пособництво іншим особам у вчиненні збуту чи розповсюдження такої продукції.

Злочин визнається закінченим з моменту вчинення будь-якої із зазначених у диспозиції статті дій.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Особа усвідомлює порнографічний зміст твору чи предмета, суспільне небезпечний характер свого діяння і бажає його вчинення. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є мета збуту чи розповсюдження зазначених предметів, а збут, розповсюдження та примушування до участі в створенні такого предмета можуть мати корисливу або іншу мету.

6. Суб’єкт — особа, яка досягла 16-річного віку, а за примушування неповнолітніх до участі у створенні предметів порнографічного характеру — 18-річного віку.

7. За частиною 2 ст. ЗОЇ КК настає відповідальність за дії, визначені в ч. 1 цієї статті, якщо вони вчинені щодо кіно- та відеопродукції, комп’ютерних програм порнографічного характеру, а також за збут неповнолітнім чи розповсюдження серед них творів, зображень або інших предметів порнографічного характеру (див. затверджений Міністерством культури і мистецтв України 1 липня 1999 р. за № 9-3216/17 перелік фільмів, які визнані порнографічними).

За частиною 3 ст. ЗОЇ КК настає відповідальність за дії, визначені в частинах 1 і 2 цієї статті, за умови, що вони вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, а також за примушування неповнолітніх до участі у створенні творів, зображень або кіно-, відеопродукції та комп’ютерних програм порнографічного характеру.

Слід звернути увагу, що, за винятком порнографічного характеру предмета злочину, кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки, зазначені в частинах 2 і 3 цієї статті, аналогічні тим, що розглядалися при аналізі частин 2 і 3 ст. 300 КК (див. коментар до ст. 300 КК).

Стаття 302. Створення або утримання місць розпусти і звідництво

1. Створення або утримання місць розпусти, а також звідництво для розпусти —

караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років.

2. Ті самі дії, вчинені з метою наживи або особою, раніше судимою за цей злочин, або вчинені організованою групою, —

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені із залученням неповнолітнього, —

караються позбавленням волі на строк від двох до семи років.

1. Суспільна небезпечність злочину полягає в тому, що дії, які їх утворюють, посягають на суспільні відносини, що забезпечують основні засади суспільної моральності у сфері статевих стосунків, вони сприяють поширенню розпусти та аморальності в інтимних стосунках людей. У відповідності до ст. 2 «Конвенції про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами» від 21 березня 1949 р. сторони в цій Конвенції зобов’язуються накладати кару на кожного, хто: а) утримує будинок розпусти чи управляє ним або свідомо фінансує, чи бере участь у його фінансуванні;

б) здає в оренду або наймає будівлю чи інше місце, або його частину, знаючи, що вони будуть використані з метою проституції третіми особами.

Зміст ст. 302 КК повністю відповідає основним положенням цієї Конвенції.

2. Місцем розпусти визнається будь-яке приміщення або інше місце, спеціально підготовлене чи пристосоване для постійного або періодичного вчинення розпусних дій (притон розпусти) невизначеним колом осіб, або постійними відвідувачами, які змінюють партнерів. Таке місце призначене для заняття проституцією, для безладних сексуальних стосунків між особами різної або однієї статі, для задоволення сексуальних нахилів протиприродним способом і тому подібних дій. Ним може бути будинок, квартира, кімната в гуртожитку, номер у готелі, офіс чи інше службове приміщення, намет, підсобні приміщення (підвал, сауна, сарай, гараж та ін., що використовуються для розпусних дій).

Термін «місця розпусти» використано в законі в розумінні різноманітності таких місць, а не їх кількості в кожному випадку вчинення злочину.

3. Об’єктивну сторону злочину утворює одна із трьох дій: 1) створення місця розпусти; 2) його утримання; 3) звідництво для розпусти.

Створення місця розпусти — це, наприклад, завершений пошук відповідного приміщення чи іншого місця, відкриття закладу (масажний салон, сауна), яким маскується місце розпусти, облаштування такого місця, підбір обслуги, забезпечення засобами зв’язку, транспорту. Утримання місця розпусти означає вчинення дій, що забезпечують його використання та функціонування. Це — пошук клієнтів, оплата оренди приміщення, транспортних витрат, інші фінансові розрахунки, придбання і реалізація для клієнтів білизни, напоїв, продуктів тощо. Звідництво — це своєрідне посередництво, що виявляється в сприянні добровільним сексуальним стосункам незнайомих осіб між собою. Воно може полягати в знайомстві або організації зустрічей таких осіб, у пошуку осіб, які згодні займатися розпустою, у схилянні осіб до розпусти та ін.

Злочин визнається закінченим визнається з моменту вчинення будь-якої із зазначених у законі дій.

4. Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом. Особа усвідомлює фактичні обставини дії, яку вчиняє, її суспільне небезпечний характер і бажає вчинення такої дії. Мотиви і мета вчинення злочину можуть бути різноманітними. Однак за наявності мети наживи дії винного підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 302 КК.

5. Суб’єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку. У разі вчинення цього злочину службовою особою з використанням влади чи свого службового становища її дії підлягають кваліфікації за сукупністю статей 302 і 364 КК.

6. У частині 2 ст. 302 КК передбачена відповідальність за дії, зазначені в ч. 1 цієї статті, якщо вони вчинені з метою наживи особою раніше судимою за такий злочин, або вчинені організованою групою.

Дії, вчинені з метою наживи, визнаються у разі наявності у винного наміру отримати матеріальну винагороду в будь-якому виді, наприклад, шляхом вчинення чи участі у вчиненні таких дій ухилитися від сплати боргу або інших сум, які він повинен був сплатити. Тому мета наживи має місце і тоді, коли з якої-небудь причини обіцяна винагорода за вчинену дію не була отримана. Друга кваліфікуюча ознака має місце у випадку вчинення цього злочину особою, яка раніше була судима за такий злочин, за умови, що судимість ця не знята і не погашена. Третя кваліфікуюча ознака — вчинення дій, передбачених ч. 1 цієї статті, організованою групою (про поняття такої групи див. коментар до ч. З ст. 28 КК).

7. Частина 3 ст. 302 КК посилює відповідальність за дії, передбачені в перших двох частинах цієї статті, що вчинені із залученням неповнолітнього. Наявність цієї ознаки припускає будь-яким способом залучення неповнолітнього до участі у вчиненні таких діянь чи безпосереднє залучення такої особи для вчинення або участі у вчиненні розпусних дій у місцях розпусти.

Суб’єктом злочину, передбаченого ч. З цієї статті, може бути лише повнолітня особа.

Додаткової кваліфікації за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304 КК) чи за розбещення неповнолітніх (ст. 156 КК) не потрібно.

Стаття 303. Проституція або примушування чи втягнення до заняття проституцією

1. Систематичне заняття проституцією, тобто надання сексуальних послуг з метою отримання доходу, —

карається штрафом від п’ятдесяти до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до ста двадцяти годин.

2. Примушування чи втягнення у заняття проституцією, тобто надання сексуальних послуг за плату шляхом застосування насильства чи погрози його застосування, знищення чи пошкодження майна, шантажу або обману, —

караються штрафом від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк від одного до трьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені щодо неповнолітнього або організованою групою, —