КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

Недоброякісною є продукція, що не відповідає встановленим стандартам, нормам, правилам і технічним умовам. Недоброякісну продукцію або взагалі не можна використовувати за призначенням, або можна лише після суттєвої переробки. Окремі незначні відхилення від стандартів або технічних умов, з огляду на малозначність таких порушень, підпадають під ознаки ч. 2 ст. 11 КК і кримінальної відповідальності не тягнуть.

Стаття 227 КК має на увазі продукцію, що стала недоброякісною як з причин, що пов’язані безпосередньо з виробничим процесом, так і внаслідок інших причин. Наприклад, реалізація недоброякісного товару, що став таким у результаті порушення правил його зберігання, також утворить, при необхідних умовах, злочин, передбачений ст. 227 КК.

Некомплектною є продукція, що не відповідає встановленим стандартам, нормам, правилам і технічним умовам за ознакою комплектності. Некомплектну продукцію взагалі неможливо використовувати за цільовим призначенням або таке використання є утрудненим. Сюди варто віднести також продукцію, випущену без запасних частин, інструментів, інструкцій з експлуатації, креслень, технічних описань за умови, що це перешкоджає її нормальному використанню.

Для вирішення питання про доброякісність продукції, її комплектність слід залучати відповідних спеціалістів або експертів.

3. Об’єктивна сторона злочину полягає у випуску на товарний ринок або в іншій реалізації споживачам недоброякісної або некомплектної продукції і товарів, якщо такі дії вчинені у великих розмірах.

4. Під випуском продукції на товарний ринок слід розуміти передачу або відправлення такої продукції споживачу (одержувачу), а так само передачу продукції в оренду (лізинг, прокат). Судова практика під випуском продукції розуміє також і випадки, коли продукція прийнята відділом технічного контролю або іншою уповноваженою на те службою підприємства з оформленням документів, що засвідчують її якість.

5. Реалізація продукції передбачає оптову або роздрібну реалізацію, що може здійснюватись у вигляді продажу, обміну, бартеру тощо. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є великий розмір випущеної на товарний ринок або реалізованої недоброякісної продукції.

6. Відповідно до примітки до ст. 227 КК під випуском або реалізацією недоброякісної продукції у великих розмірах слід розуміти розміри, що перевищують триста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

7. Якщо внаслідок реалізації недоброякісної продукції була заподіяна шкода здоров’ю споживача або його смерть, то вчинене варто кваліфікувати за правилами сукупності злочинів: за ст. 227 КК і відповідною статтею з розділу «Злочини проти життя і здоров’я особи».

Заподіяння майнової шкоди внаслідок використання споживачем недоброякісної продукції і товарів складом злочину, передбаченого ст. 227 КК, не охоплюється. Залежно від розміру майнової шкоди дії особи, винної у випуску на товарний ринок або в іншій реалізації недоброякісної продукції чи товарів, можуть додатково кваліфікуватися за статтею, що передбачає відповідальність за умисне (ст. 194 КК) або необережне (ст. 196 КК) знищення або пошкодження майна.

8. Збут незаконно виготовлених із недоброякісної сировини (матеріалів) алкогольних напоїв, тютюнових виробів або інших підакцизних товарів, якщо це спричинило отруєння людей або інші тяжкі наслідки, тягне відповідальність за ч. З ст. 204 КК.

9. Реалізація продавцем недоброякісної продукції (товару), поєднана з обманом покупця, тягне відповідальність, за необхідних умов, і за ст. 225 КК.

10. Злочин вважається закінченим із моменту випуску на товарний ринок або іншої реалізації недоброякісної або некомплектної продукції в зазначеному вище розмірі, незалежно від настання в результаті цього шкідливих наслідків.

11. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Винний усвідомлює, що випускає або реалізує недоброякісну продукцію, і бажає цього. Якщо дії, описані в ст. 227 КК, вчинені без умислу випуску на товарний ринок або іншу реалізацію споживачам недоброякісної продукції (товару), а є результатом недбалості або добросовісної помилки, склад цього злочину буде відсутнім.

Мотив і мета винного можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають.

12. Суб’єктом злочину може бути особа, відповідальна за випуск на товарний ринок або за іншу реалізацію споживачам якісної продукції. Такими особами, наприклад, можуть бути працівники (у тому числі службові особи) підприємств, що виробляють продукцію або товари, торгових підприємств, підприємці, які здійснюють діяльність по виробництву товарів для реалізації споживачам або торгову діяльність без створення юридичної особи.

Стаття 228. Примушування до антиконкурентних узгоджених Дій

1. Примушування до антиконкурентних узгоджених дій, які заборонені законом про захист економічної конкуренції, шляхом насильства чи заподіяння матеріальної шкоди або погрози застосування насильства чи заподіяння такої шкоди -

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

2. Ті самі дії, вчинені організованою групою або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, —

караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.

(У редакції Закону України від 03.04.2003 р. № 669-ІУ)

1. Відповідно до ст. 42 Конституції України держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.

2. Об’єкт цього злочину — конкурентні відносини між суб’єктами господарювання. Додатковими об’єктами є особистість та власність.

Економічна конкуренція — змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку (ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р. (ВВР. - 2001. - № 12. - Ст. 64).

3. Об’єктивну сторону цього злочину характеризують: 1) дії — примушування до антиконкурентних узгоджених дій, які заборонені законом про захист економічної конкуренції, 2) способи дій — насильство чи заподіяння матеріальної шкоди або погроза застосування насильства чи заподіяння такої шкоди.

4. Узгодженими діями є укладення суб’єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об’єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб’єктів господарювання. Узгодженими діями є також створення суб’єкта господарювання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб’єктами господарювання, що створили зазначений суб’єкт господарювання, або між ними та цовоствореним суб’єктом господарювання (ст. 5 вказаного Закону).

Суб’єкт господарювання — юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, що здійснює діяльність із виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі яка здійснює контроль над іншою юридичною чи фізичною особою; група суб’єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими (ст. 1 вказаного Закону).

3. Антиконкурєнтні узгоджені дії — це узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції. Ан-тиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються: 1) встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів; 2) обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними; 3) розподілу ринків або джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх, реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками; 4) спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів; 5) усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб’єктів господарювання, покупців, продавців; 6) застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб’єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції; 7) укладення угод за умови прийняття іншими суб’єктами господарювання додаткових зобов’язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод; 8) суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання на ринку без об’єктивно виправданих на те причин (ст. 6 вказаного Закону).