КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

4. Фірмове найменування — це найменування юридичної особи, яке дає можливість вирізнити цю особу з-поміж інших.

У процесі державної реєстрації (легалізації) юридичної особи фірмове найменування фіксується в установчих документах та вноситься до відповідного державного реєстру. Згідно із Законом України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 р. (ВВР. — 1991. — № 14. — Ст. 168) найменування суб’єкта підприємницької діяльності — юридичної особи повинне містити відомості про його організаційно-правову форму та назву. У найменуванні суб’єкта підприємницької діяльності — юридичної особи забороняється використання повних або скорочених найменувань органів державної влади, органів місцевого самоврядування та похідних від цих найменувань, а також найменувань, тотожних найменуванню іншого суб’єкта підприємницької діяльності — юридичної особи чи об’єднання громадян, внесених до відповідних реєстрів. Відомості про зареєстровані суб’єкти підприємницької діяльності вносяться до Реєстру суб’єктів підприємницької діяльності. Порядок його ведення визначається Кабінетом Міністрів України. У разі зміни назви здійснюється перереєстрація (статті 2 і 8 вказаного Закону).

Законодавством України не передбачено спеціальної реєстрації фірмового найменування, відмінної від реєстрації юридичних осіб. В усіх країнах, до яких застосовується Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р., фірмове найменування охороняється без обов’язкового подання заявки чи реєстрації і незалежно від того, чи є воно частиною товарного знака (ст. 8 Конвенції).

5. Кваліфіковане зазначення походження товару — це термін, що охоплює (об’єднує) назву місця походження товару і географічне зазначення походження товару. Тобто йдеться про назву країни, регіону як частини країни, населеного пункту, місцевості або іншого географічного об’єкта з офіційно визначеними межами, яка вживається для позначення товару, що походить із цього географічного місця та має особливі властивості, певні якості чи інші характеристики, які виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами та/або людським фактором (ст. 1 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16 червня 1999 р. № 752-ХІУ (ВВР. — 1999. — № 32. - Ст. 267; 2001. - № 8. - Ст. 37; 2002. - № 16. - Ст. 114; Урядовий кур’єр. - 2003. - 25 червня. - № 115).

Право інтелектуальної власності на кваліфіковане зазначення походження товару виникає з дати державної реєстрації цього права, якщо інше не встановлено законом.

6. Об’єктивну сторону цього злочину характеризують: 1) альтернативні діяння — незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару або інше умисне порушення права на ці об’єкти; 2) наслідки — матеріальна шкода у великому розмірі, 3) причинний зв’язок між діянням та наслідками.

7. Використанням знака для товарів і послуг визнається: 1) нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов’язану з ним, етикетку, нашивку, бірку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); 2) застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано; 3) застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет, у тому числі в доменних іменах, які використовуються для адресації комп’ютерів і ресурсів.

Знак визнається використаним, якщо його застосовано у формі зареєстрованого знака, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованого знака лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності знака (ч. 4 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р.).

Незаконним є таке використання чужого знака для товарів і послуг, яке здійснюється без дозволу його власника, який є володільцем відповідного свідоцтва про реєстрацію знака в Україні або володільцем міжнародної реєстрації, або особою, знак якої визнано в установленому законом порядку добре відомим (ст. 25 вказаного вище Закону). Власник може передавати іншій особі право власності на знак повністю або щодо частини товарів і послуг, або дати їй дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору. Виключне право власника не поширюється на неко-мерційне використання знака.

8. Під незаконним використанням фірмового найменування слід розуміти будь-яке використання в господарській діяльності юридичної особи чужого фірмового найменування, яке може ввести в оману споживачів щодо товарів та послуг, призвести до змішування з діяльністю іншого суб’єкта господарювання.

Використання у фірмовому найменуванні власного імені фізичної особи не визнається неправомірним, якщо до власного імені додається який-небудь відмітний елемент, що виключає змішування з діяльністю іншого господарюючого суб’єкта (підприємця) (ст. 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 р. (ВВВ. — 1996. — № 36. - Ст. 164).

9. Використанням зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару визнається: 1) нанесення його на товар або на етикетку; 2) нанесення його на упаковку товару, застосування у рекламі; 3) запис на бланках, рахунках та інших документах, що супроводжують товар (ч. 5 ст. 17 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16 червня 1999 р.).

При встановленні незаконності такого використання слід враховувати, що право на використання вже зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару може бути надане також іншій особі, яка перебуває в тому самому географічному місці, виробляє товар з тими самими властивостями та подала відповідну заявку. Проте сам володілець свідоцтва про реєстрацію вказаного права не має права видавати ліцензію на використання кваліфікованого зазначення походження товару. Обсяг правової охорони, що надається реєстрацією права на використання кваліфікованого зазначення походження товару, визначається занесеними до відповідного Реєстру і зафіксованими у свідоцтві характеристиками товару та межами географічного місця.

10. У статті 229 КК йдеться про діяння, які є проявом недобросовісної конкуренції, неправомірного використання ділової репутації іншої особи. Згідно із законом неправомірним є використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого імені, фірмового найменування, знаків для товарів і послуг, інших позначень, а також рекламних матеріалів, упаковки товарів, назв літературних, художніх творів, періодичних видань, зазначень походження товарів, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб’єкта (підприємця), який має пріоритет на їх використання (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 р.).

11. Іншим умисним порушенням права на вказані у ст. 229 КК об’єкти інтелектуальної власності є, наприклад, надання дозволу (видача ліцензії) на використання знака для товарів і послуг чи передача права власності на такий знак іншій особі без згоди решти власників свідоцтва на цей знак (ч. З ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р.).

12. Згідно з приміткою до ст. 229 КК матеріальною шкодою у великому розмірі визнається шкода у розмірі від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Під матеріальною шкодою слід розуміти завдані збитки: 1) втрату або пошкодження майна, наприклад, внаслідок незаконного використання знака для товарів на недоброякісних товарах іншою особою продукти перестали купуватися споживачами і через деякий час стали непридатними для реалізації; 2) додаткові витрати (вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо); 3) неодержані доходи, які особа могла б реально одержати, якби право інтелектуальної власності на вказані у ст. 229, КК об’єкти не було порушено.

13. Злочин вважається закінченим з моменту настання наслідків — завдання матеріальної шкоди у великому розмірі.

14. Суб’єктивна сторона злочину — умисел. Мотив і мета можуть бути різними.

15. Суб’єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.

16. Ті самі дії, вчинені повторно (ч. 2 ст. 229 КК), слід розуміти як вчинення злочину, передбаченого будь-якою частиною цією статті, повторно (до осудження або до зняття чи погашення судимості). Про повторність злочинів також див. ст. 32 КК та коментар до неї.

17. Про поняття вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою див. ч. 2 ст. 28 КК та коментар до неї.

18. Матеріальна шкода в особливо великому розмірі (ч. 2 ст. 229 КК) визначена в примітці до цієї статті як тисяча і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.