КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

19. За частиною 3 ст. 229 КК кваліфікуються дії, що передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою (її ознаки див. у примітці до ст. 364 КК) з використанням службового становища щодо підлеглої особи, тобто у зв’язку з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків (про зміст цих обов’язків див. коментар до ст. 364 КК).

Стаття 230. Виключена

(Згідно із Законом України від 03.04.2003 р. № 669-ІУ)

Стаття 231. Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю

Умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей (комерційне шпигунство), а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб’єкту господарської діяльності, —

караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

1. Об’єкт злочину — суспільні відносини, що забезпечують захист комерційної таємниці.

2. Предмет злочину — комерційна таємниця. Інформація становить комерційну таємницю у випадку, коли вона (інформація) має дійсну або потенційну комерційну цінність внаслідок невідомості її третім особам, до неї немає вільного доступу на законних підставах і власник інформації вживає заходів до охорони її конфіденційності. Відповідно до ст. ЗО Закону України «Про підприємства в Україні» (ВВР. — 1991. — № 24. — Ст. 272) під ко-мерційною таємницею підприємства розуміють відомості, пов’язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, які не є державною таємницею, але розголошення (передача, витік) яких може спричинити шкоду його інтересам. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок її захисту визначаються самим керівником підприємства (підприємцем). Передусім комерційна таємниця охороняється в галузі впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Комерційною таємницею можуть бути й інші «секрети» суб’єктів, що господарюють, як-от: відомості про виробництво, плани розвитку підприємства, фінанси, стан ринку, партнерів, переговори, контракти тощо.

Водночас існує «Перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці», передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 р. № 611 (Зібрання постанов Уряду України. — 1993. — № 12. — Ст. 269). До нього, зокрема, входять: установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою і господарською діяльністю та її окремими видами; інформація за всіма встановленими формами державної звітності; дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов’язкових платежів; відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому і за професіями та посадами, а також про наявність вільних робочих місць; документи про сплату податків і обов’язкових платежів; інформація про забруднення навколишнього середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров’ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків; документи про платоспроможність; відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об’єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю; відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню. Ці відомості за жодних обставин не можуть бути віднесені до комерційної таємниці, і підприємства зобов’язані їх надавати контролюючим і правоохоронним органам державної виконавчої влади, іншим юридичним особам відповідно до чинного законодавства на їх вимогу. Водночас в інтересах боротьби зі злочинністю, здійснення правосуддя, дотримання податкового й антимонопольного законодавства законом визначається коло органів, які мають доступ до комерційної таємниці. Це суд, прокуратура, органи слідства, служба безпеки, податкова служба, аудиторські організації тощо.

Специфічним видом комерційної таємниці є банківська таємниця. Банківську таємницю становить, по-перше, таємниця самого банку як самостійного суб’єкта господарських відносин. По-друге, банківську таємницю становлять відомості про операції, рахунки і внески клієнтів банку і його кореспондентів. Законодавством, що регулює банківську діяльність, встановлено, що всі банки гарантують своїм клієнтам дотримання банківської таємниці (статті 61 і 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. (ВВР. - 2000. - № 5-6. - Ст. ЗО). Відомості, що містять банківську таємницю, можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Державним органам і посадовим особам такі відомості можуть бути надані як виняток у випадках і порядку, передбачених законом.

3. З об’єктивної сторони злочин може полягає: 1) у вчиненні дій, спрямованих на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю;

2) в незаконному використанні таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб’єкту господарської діяльності.

4. Стаття 231 КК встановлює відповідальність за будь-які дії, спрямовані на одержання відомостей, що містять комерційну таємницю, будь-яким протиправним способом (так зване комерційне шпигунство). Наприклад, викрадення, підкуп, різноманітні погрози і шантаж щодо осіб, які володіють комерційною таємницею, або їх близьких, перехоплення інформації в засобах зв’язку, незаконне ознайомлення з документами або їх копіювання різноманітними засобами, використання приладів, що підслуховують, та інших спеціальних технічних засобів, проникнення в комп’ютерні системи тощо. Перелік незаконних засобів, спрямованих на одержання відомостей, що містять комерційну таємницю, законодавець не обмежує, головним тут є відсутність у винного законних підстав на одержання таємниці.

Злочин визнається закінченим незалежно від того, чи одержав винний відомості, що містять комерційну таємницю, чи не зміг отримати такі відомості, хоч і застосував незаконний спосіб збирання (наприклад, загрожував убивством банківському клерку).

5. Незаконне використання відомостей, що містять комерційні/ таємницю полягає в розпорядженні ними будь-яким способом — продаж, обмін на іншу інформацію або матеріальні цінності, застосування відомостей в інтересах виробництва, для коригування своїх дій при укладенні договору з власником таємниці тощо.

Незаконне використання відомостей, що містять комерційну таємницю, може бути пов’язане з розголошенням таких відомостей. Такі дії охоплюються ст. 231 КК, за винятком випадків, що передбачені ст. 232 КК.

Використання відомостей, що містять комерційну таємницю, вважається незаконним, якщо воно має місце без згоди власника комерційної таємниці.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони даного злочину є спричинення істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності (власнику комерційної таємниці), що перебуває у причинному зв’язку з незаконним використанням відомостей, які містять комерційну таємницю. Істотна шкода — поняття оціночне. Питання про її наявність або відсутність вирішується в кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Істотна шкода за своїм характером може бути майновою, а може виступати в інших формах (наприклад, дискредитація господарської діяльності суб’єкта тощо).

Злочин є закінченим з моменту завдання істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності. Незаконне використання відомостей, що містять комерційну таємницю, за відсутності істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності, може тягти відповідальність за ч. З ст. 1643 КпАП України.

6. Суб’єктивна сторона — прямий умисел, поєднаний при комерційному шпигунстві зі спеціальною метою — розголошення або іншого використання цих відомостей. При незаконному використанні відомостей, що містять комерційну таємницю, щодо наслідків (істотної шкоди) у винного може бути як умисел, так і необережність.

7. Суб’єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.

Стаття 232. Розголошення комерційної таємниці

Умисне розголошення комерційної таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв’язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності, —

карається штрафом від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.

1. Об’єкт злочину — суспільні відносини, що забезпечують захист комерційної таємниці.