Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918 - Павел Скоропадский

1917 р. таємно прибув з Царицина до Києва. Співорганізатор Галицько-Буковинського куреня Січових Стрільців, з січня 1918 р. — беззмінний командир формації Січових Стрільців.

Під час антигетьманського повстання начальник Осадного корпусу, що боровся за Київ. В армії УНР — командир дивізії, корпусу, армійської групи; полковник армії УНР.

Після самороспуску Січових Стрільців 6 грудня 1919 р. перебував у польському таборі для інтернованих. В серпні 1920 р. створив у Празі Українську Військову Організацію…

Голова Проводу Українських Націоналістів, з 29 січня 1929 р. — вождь Організації Українських націоналістів.

Убитий агентом НКВС СРСР в Роттердамі.

157

Як згадував пізніше сам Євген Коновалець,

«..коло 6 год. вечора (того ж самого історичного дня) заїхав перед нашу касарню один добродій… легітимуючись як делегат Скоропадського та питаючи про мене. Він заявив мені, що приходить просто від гетьмана й що гетьман, бажаючи порозумітись зі мною у різних справах, просить мене навідати його у його ставці, причому ручається за мою недоторканість. Стрілецька Рада вирішила, щоб я їхав; зі мною поїхав Андрій Мельник. Ставку гетьмана, що знаходилася у Липках, берегли німці. До Скоропадського провів мене (одного) полковник Зеленовський. Гетьман заявив мені, що багато, мовляв, доброго чув про січових стрільців, що вже давію хотів бачитися зі мною і т. д., і запропонував мені, щоб січові стрільці перейшли в його службу, причому наступного дня мали б урочисто продефілювати перед його палатою, що рівнятиметься офіціальному визнанню нової влади цілим стрілецтвом. На це я відповів, що стрілецтво є здисітиплінованим військом, яке зробить так, як йому скаже його командування; що січові стрільці не втручаються до політики і їхнім завданням є служити рідному краєві, підкоряючись його правовому урядові; що для січових стрільців тим правовим проводом України була досі Центральна Рада і що стрілецьке військо не може через ніч переходити з табору до табору лише тому, що хтось ставить нас перед доконаним силою фактом; крім того, стрілецтво є до краю схвильованим методом переведення перевороту й засобами, якими він, гетьман Скоропадський, скористався для перевороту; далі заявив я гетьманові, що сам я вважаю його виступ початком великих лих для України та що це є також погляд цілої стрілецької ради.

… Ми вирішили говорити радше безпосередньо з німцями. Німецьке командування визначило для переговорів полковника Генерального штабу Пзе. Він вислухав пильно всі наші уваги (це було ще того самого дня пізнім вечором) і заявив, що нічого вдіяти не можна, бо справа, є вже вирішена, та поставив нам ультиматум: або беззастережне визнання гетьмана Скоропадського з боку січових стрільців, або їхнє обеззброєння»

(Коновалець. Причинки до історії української реадлюції // Історія Січових стрільців. — К., 1992. — С. 291–292).

Після цих переговорів Січові Стрільці перейшли до Луцьких казарм, де 30 квітня були блоковані німецькими військами. Нарада стрілецьких старшин об 11 годині вирішила роззброїтися, однак на почесних умовах, зокрема, без присутності німецьких вояків. Це було здійснено між. 15-ю і16-ю годинами…

158

Сливинський Олександр — військовий діяч, Генерального штабу підполковник російської служби. Наприкінці Першої світової війни обіймав посаду начальника штабу кавалерійського корпусу.

У червні 1917 р. на II Всеукраїнському Військовому з'їзді обраний членом Українського генерального військового комітету, 3 листопада 1917 полковник, заступник начальника Українського Генерального військового штабу., З січня, 1918 р. — начальник штабу Гайдамацького коша Слобідської України, з березня,1918 р. — начальник Українського Генерального військового штабу. Основний автор проекту розгортання української армії на базі залишених в українському реєстрі російських з'єднань і частин.

За гетьманату з червня 1918р. — начальник Генерального штабу. Був військовим експертом делегації Української Держави на переговорах з РРФСР..

Після повалення гетьманату — на еміграції в Німеччині й Каналі. «Що ж торкається полковника Сливінського, то він, як скомпрометваний активною участю у федеративнім акті гетьмана, ніякої участи у складі військ Директорії не брав»

(Історія українського війська. — 4-е вид. — і Львів, 1992; — С. 580–581).

159

Аркас Микола Миколайович (1889–1939) — військовослужбовець… Син видатного українського історика, М. Аркаса. 1918 р. командував кінним відділом охорони Центральної Ради, потім Начальник конвою (особистої охорони) гетьмана,П. Скоропадського.

1919 р. — командир кінно-гонецького полку, 2-го кінного Переяславського полку армії УНР. У листопаді з полком приєднався до 2-го корпусу Української Галицької Армії, яка в цей час уклала союз із Добровольчою армією Денікіна; оголошений владою УНР поза законом.

Керував театром в Ужгороді.

160

Протофіс — скорочена назва Всеукраїнської спілки представників промислу, торгу, фінансів, сільського господарства. 15–18 травня 1918 р. у Києві за участю представників уряду відбувся, з'їзд підприємців, комерсантів, фінансистів та землевласників. Він офіційно прийняв статут «Протофісу» і затвердив склад постійного представницького органу — Ради.

Організація прагнула закріпити приватну власність на землю, добитися державних кредитів для відновлення продуктивності поміщицьких маєтків, скасувати свободу страйків, запобігти можливості втручання робітників у функції адміністрації підприємств тощо. У подальшій діяльності Протофіс тяжів до відновлення федерації з Росією.

161

Василенко Микола Прокопович (1866–1935) — науковець, громадський і політичний діяч. Закінчив філологічний факультет університету в Дерпті, історик права, публіцист. Співробітничав у часописі «Киевская старина». 1905 р. як редактор прогресивної українофільської газети «Киевские отклики» був засуджений до однорічного ув'язнення, після якого склав іспити за юридичний факультет Одеського університету.

Співробітник Українського наукового товариства в Києві і редактор його «Записок». З 1909 р. — приват-доцент Університету Св. Володимира в Києві, з 1911 р. — дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка у Львові. — По Лютневій революції — попечитель Київського шкільного округу, з травня 1917 р. — товариш (заступник) міністра освіти Тимчасового уряду. Член Партії конституційних демократів.