Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918 - Павел Скоропадский

При перших звістках про антигетьманське повстання 18 листопада 1918 р віддав корпусу наказ про перехід наг бік Директорії. Відрядив для боротьби за Київ 6 батальйонів з 16 гарматами.

За доби Директорії — командуючий 1-м Волинським корпусом, 1-ю Північною дивізією, Групою військ.

195

Призови новобранців були призначені на 15 листоттада (потім перенесено на 1 грудня) 1918 р. і 1 березня 1919 р.

196

Сердюцька дивізія почала формуватися в червні 1918 р. Вона мала піші полки, легкий гарматний полк, Сердюцький Лубенський кінний полк та інженерну сотню. Командир дивізії мав права командира корпусу.

14 серпня 1918 р. було затверджено «Статут про комплектування війська Сердюків Української Держави й відбування служби в ньому». Згідно з статутом, старшинами в дивізії могли служити лише особи з відповідною освітою, стажем бойової служби, «належні до української нації» або ж такі, що особливо відзначилися у попередній службі.

Призовниками дивізія комплектувалася на загальних підставах, але з особливою умовою: «козаки повинні бути набрані з селян-хліборобів, які мають велике земельне господарство, причім, діти хліборобів, які належать до призиву, обов'язково повинні відповідати умові безвідлучного життя біля своїх сімей і ні в якому разі не пробувати на цей час на заробітках в місті, чи містечках; всі вони повинні бути українцями, православними»

197

Армія мирного часу мала нараховувати 175 генералів, 14930 старший, 2975 військових урядовців, 291221 підстаршин і козаків.

198

15 липня 1918 р. з приводу переводу армії на склад мирного часу було здійснено звільнення всіх старшин, які попередньо не складали іспит в обсязі повного довоєнного курсу військових училищ. Цей захід на практиці позбавив армію значної кількості національно свідомих кадрів і викликав гостру критику гетьманського уряду.

Спроба вирішити проблему дозволом таким старшинам обіймати підстаршинскі посади, зберігаючи рангові відзнаки, не зняла напруження.

199

За гетьманату створювалися дві Київські, Одеська і Чугуївська спільні юнацькі школи, Єлисаветградська кінна. Одеська гарматна та Київська інженерна юнацькі школи.

200

Юнаків (Юнаков) Микола Леонтійович (1871–1931) — військовий діяч. Генерального штабу генерал-лейтенант російської служби. Професор, начальник кафедри імператорської Миколаївської військової академії, відомий воєнний історик і педагог.

Під час Першої світової війни — начальник штабу 4-ої армії, командуючий 8-ою армією Румунського фронту. З грудня 1917 р. — в армії УНР.

За гетьманату — начальник Головної шкільної управи Військового міністерства.

За Директорії з серпня 1919 р. — начальник Штабу Головного Отамана (об'єднаного штабу Дієвої Армії УНР та Галицької Армії). 1920 р. — голова Вищої Військової Ради УНР, Генерального штабу генерал-полковник Армії УНР.

З 1920 р. — на еміграції.

201

Рошаль Семен Григорович (1896–1917) — більшовицький діяч, члеп РСДРП(б) з 1914 р. Учасник Жовтневого повсталая 1917 р. в Петрограді.

У листопаді 1917 р. призначений Радою народних комісарів комісаром Румунського фронту, став одним з організаторів і членом Військово-революційного комітету фронту. 8 груддя 1917 р. за звинуваченням у підготовці замаху на головнокомандуючого військами Румунського фронту генерала Д. Г. Щербачова члени ВРК фронту і виконавчого комітету VIII армії були заарештовані силами національного комісаріату на станції Соколи; 20 грудня було знайдено тіло С. Рошаля.

202

Краснов Петро Миколайович (1869–1947) — військовий і політичний діяч, один з керівників козацького білого руху, генерал-лейтенант російської служби.

1917 р. брав активну участь у заходах генерала Л. Корнілова. Був призначений О. Ф. Корейським командувати військами, направленими з фронту на Петроград для спроби придушення жовтневого повстання; після цих подій втік на Дон, у травні 1918 р. обраний отаманом Донського козацтва. Створив козачу армію, яка ліквідувала на Дону радянську владу.

У другій половині 1918 — поч. 1919 р. вчинив кілька невдалих наступів проти червоних військ. У січні 1919 р. підпорядкувався А. Денікіну. З лютого 1919 р. — на еміграції.

Під час Другої світової війни співробітничав з гітлерівським режимом, створював козацькі формування у складі вермахту. Був захоплений радянськими військами і страчений.

203

Колчак Олександр Васильович (1873–1920) — військовий і політичний діяч, один з головішх лідерів білого руху, адмірал російської служби.

Під час Першої світової війни з 1916 до липня 1917 р. командував Чорноморським флотом. Внаслідок відвертої контрреволюційної позиції на вимогу матроських мас був відкликаний в Петроград. Був відряджений до Великобританії та США.

У жовтні 1918 р. прибув в Омськ, в листопаді увійшов до складу Ділової Ради Міністрів Уфімської директорії (військовий і морський міністр). 18 листопада встановив у Сибіру, на Уралі та на Далекому Сході військову диктатуру, прийняв титул «Верховного правителя Російської держави» і посаду головнокомандуючого.

Схоплений у січні 1920 р. Іркутським ВРК і за постановою останнього страчений.

204

Тут П. Скоропадський помиляється в оцінці ситуації. Загін Січових Стрільців (на 15 листопада 1918 р. — 46 старшин і 816 рядовиків і підстарший) став лише зав'язкою широкого збройного руху проти гетьманської влади. Після здобуття Січовими Стрільцями Фастова військо Директорії швидко поповнювалося селянами-добровольцями, що дало змогу створити Осадчий корпус.

205

Восени 1918 р. спеціальна комісія при Міністерстві внутрішніх справ розробила правила виборів до Державного Сейму України, за якими держава поділялася на 251 округ. Але вибори не відбулися.

206

Кістяківський Ігор Олександрович (І876-1957) — юрист, державний діяч. Син відомого українського вченого і громадського діяча О. Ф. Кістяківського, племінник П. П. Чубинського. Вивчав юриспруденцію в Києві та Німеччині, був доцентом Університету Св. Володимира в Києві.

З 1903 р. — адвокат і приват-доцент у Московському університеті, лектор Московського комерційного інституту. Живучи в Москві, матеріально підтримував видання часопису «Украінская жизнь».