Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918 - Павел Скоропадский

181

Форгач (Forgach vou Thymes und Gacz) Иоганн (Янош), граф — австро-угорський дипломат. До Першої світової війни — австро-угорський посланник у Белграді. Після повернення уряду Центральної Ради до Киева у березні 1918 р. був призначений послом в Україні, перебував на цій посаді до вересня.

182

Осецький Олександр (1873–1936) — військовий діяч. Генерального штабу генерал-майор російської служби. За Центральної Ради — отаман Полтавського корпусу. За гетьманату — начальник Корпусу залізничної охорони. Діяльний учасник антигетьманського повстання. З 30 жовтня 1918р. — начальник оперативного штабу повстанців. За Директорії — командуючий Холмською армійською групою, Наказний отаман війська УНР, в. о. військового міністра. 1920 р. — голова військової місії в Белый, генерал-хорунжий армії УНР.

183

Штейнгель Федір (Теодор) Рудольфович, барон (1870–1946) — громадський і державний діяч. Поміщик Рівненського повіту. У своєму, маєтку Городок заснував археологічно-етнографічний музей Волині. Скінчив природничий факультет Університету Св. Володимира в Києві. Член української парламентської фракції у І Державній Думі. Член Товариства українських поступовців і водночас кадетської партії, потім — Української партії соціалістів федералістів. 1915 р. — голова Комітету Південно-Західного фронту Всеросійського Союзу міст. У 1917 р. — голова виконавчого комітету в Києві. У 1918 р. — посол Української Держави в Німеччині.

184

Коли у жовтні 7 листопаді 1918 р. міністр, закордонних справ Української Держави Д. Дорошенко перебував у Німеччині з офіційним візитом, він та працівники україисьхого посольства Ф. Штейнгель, В. Козловський, В. Єрмолов були запрошені на приватний обід, який фактично був зустріччю з німецькими громадськими діячами та іноземними послами. Під час розмови один з німецьких діячів запитав думку Д. Дорошенка, стосовно перспектив самостійності і федерації для України та обставини україно-німецьких взаємин — попри домовленість, що ці питання порушуватися не будуть. Д. Дорошенко відповів, що «ідея федерації не чужа в українській історії, тільки спроби федерації досі не були для України щасливі… Тепер для нас питання про федерацію не є актуальним. А що буде далі — побачимо», У донесеннях до Києва, які складав проросійський апарат посольства, а далі у проросійських газетах «Киевская мысль» та «Голос Києва» висловлювання Д. Дорошенка були цілковито перекручені. Стверджувалося, що за Дорошенком, нібито, російський царизм, а згодом російський більшовизм створили вічну прірву між двома народами. Д. Дорошенко дізнався одночасно і про ці газетні матеріали, і про спою відставку.

185

Чубинський Павло Платонович (1839–1884), юрист, вчений-етнограф — автор слів національного українського гімну «Ще не вмерла Україна».

186

Питання, чому українські партії і діячі не взяли участь, у формуванні гетьманського уряду, має численну літературу. Див. спогади О.Саліковського в додатку даного видання.

187

Текст грамоти «До всього українського народу» надрукований у кн.: Дорошенко Д. Історія України 1917–1923 рр: — Ужгород, 1930. -Т. 2. — С. 49–50.

188

Пуришкевич Володимир Митрофанович (1870–1920) — політичний діяч-монрахіст. Крупний бесарабський поміщик, до лютого 1907 р. — чиновник, дійсний статський радник. Один із засновників «Союзу російського народу», після розколу якого очолив «Союз Михаїла Архангела» (1908 p.). Лідер крайніх і правих у ІІ-IV Державній Думі. 1917 р. голова Тимчасового комітету Державної Думи. Створив кількв монархічних організацій, зокрема «Російську державну карту».

З 1919 р. перебував у зоні білої окупації, де вів монархічну агітацію проти А. І. Денікіна і лівого напрямку в «Уряді Півдня Росії» (Особливій нараді при Верховному керівникові Добрармії). Помер від тифу

189

1 листопада 1918 р. в Києві відбувся Всеукраїнський з'їзд хліборобів. Усупереч запевненням ініціаторів скликання з'їзду гетьманській владі, В. Пуришкевич виголосив на ньому промову про «неподільність Росії».

190

Кирей Василь Тадейович (1879–1942) — військовий діяч, генерал-майор російської служби. Під час Першої світової війни виявив себе як видатний артилерійський фахівець. Наприкінці війни командував 23-м армійським. корпусом.

1917 р, — член, Українського Генерального Військового, комітету, на початку 1918 р. — начальник щтабу оборони Києва, потім — в штабі Гайдамацького коша Слобідської України.

З 1919 р. — в Добровольчій армії, начальник артилерійського постачання. 1920 р. здійснював у штабі П. М. Врангеля зв'язок з керівниками повстанчих загонів на Україні, потім очолював Військово-технічне управління.

3 1924 р. т командир артилерійської бригади Чехо-Словацької армії.

191

Генерал Кирей закінчив Михайлівську артилерійську академію і два класи Миколаївської військової академії, але не Належав до Корпусу офіцерів Генерального Штабу

192

13–17 квітня 1917 р. отаманами створюваних, корпусів було призцачено генералів колишньої російської армії: Київського корпусу — І. Мартинюка, Волинського — генерал-майора Дядюшу, Одеського — Колоді, Чернігівського — Дорошкевича, Полтавського — генерал-майора О. Осецького, Харківського Генерал-лейтенанта Волкобоя, Катеринославського — генерал-майора Васильченка. Отаманом Подільського корпусу був призначений Климонсо, але всі обов'язки фактично безперервно, виконував генерал-майор П. Єрошевич.

Рогоза Олександр Федорович — військовий діяч. Походив із старовинного роду української шляхти. Генерального штабу генерал-лейтенант російської служби. Під час Першої світової війні командував 25-м армійським корпусом, 4-ою армією на Західному і Румунському фронтах.

193

За гетьманату — генеральши бунчужний, Військовий міністр Української Держави. Убитий більшовиками 1919 р

194

Правильна: Єрошевич Петро (1870 —?) — військовий діяч Генерального штабу, генерал-лейтенант російської служби, 1917 р. командував 12-ю піхотною дивізією, з вересня -11-м армійським корпусом на Південно-Західному фронті; За Центральної Ради в лютому 1918 р. призначений командиром З'єднаного, потім 2-го Подільського корпусу, зберіг цю посаду за Гетьманату.