Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918 - Павел Скоропадский

135

Мацько — член Центральної Ради, потім активний діяч «Української народної громади», член Союзу хліборобів.

136

Українська партія соціалістів-федералістів (УПСФ) — назва, яку з 25 червня 1917 р. дістала утворена наприкінці 1905 р. внаслідок об'єднання Української демократичної партії та Української радикальної партії Українська радикально-демократична партія. Ставила завданням знищити експлуатацію, передати землю і засоби виробництва в загальнонародну власність, обстоювала автономію України. У 1907–1917 рр. вела в основному культурно-просвітницьку роботу, входила до міжнартійного Товариства українських поступовців. До Тимчасової партійної ради увійшли Д. Дорошенко, С. Єфремов, Л. Ніковський, О. Шульгін та ін. Політична стратегія партії полягала в гаслі «через федералізм до соціалізму». Після жовтневого перевороту в Петрограді партія виступила за створення незалежної української держави. УПСФ брала якнайактивнішу участь у створенні Центральної Ради; її представники входили до складу уряду УНР і Української Держави. У листопаді 1918 р. партія взяла участь у формуванні Директорії.

137

Див. примітку 85:

Бутейко Борис Аполонович (? — 1926) — громадський і державний діяч. За фахом — інженер шляхів сполучення, працював керуючим справами Подільської залізниці. Належав до «Української народної громади».

Міжпартійна нарада соціал-демократів, соціалістів-революціонерів і самостійників уважала його кандидатуру небажаною в уряді як нібито настроєного вороже до української державності, але своєю діяльністю на посаді міністра шляхів (3 травня -14 листопада 1918 р.) він зкористувався репутації найпалкішого прихильника українізації (м.і., створив особливу комісію з вироблення української технічної термінології для залізниці) — Під його керівництвом до середини 1918 р. було відновлено нормальне функціонування шляхів сполучення а державі.

Помер на еміграції.

138

Німецьке Верховне командування.

139

Шульгін Василь Віталійович (1878–1976) — громадський і політичний діяч монархічного напряму, публіцист. Волинський поміщик, закінчив юридичний факультет Університету Св. Володимира в Києві.

Член II та IV Державних Дум від Волинської губернії. Провідний журналіст великоросійської орієнтації, з 1913–1918 і 1919 років — видавець і редактор газети «Киевлянин».

Під час Першої світової війни добровільно пішов на фронт, прапорщик інженерної служби російської армії. Після поранення — начальник передового перев'язочно-харчувального загону. Член т. зв. «Прогресивного блоку», разом з Гучковим прийняв зречення Миколи II.

1918 р. — член шовіністичної о «Київського Національного центру», ворожого до гетьмана і української самостійності взагалі. Створив розвідувальну мережу «Азбука», що діяла, зокрема, в Українській Державі на користь денікінців Один із засновників білої Добровольчої армії. У листопаді 1918 р. — видавець газети «Росія» монархічно-націоналістичіюго спрямування.

Його племінник, О. Я. Шульгин, професор Московського університету, член УПСФ, був міністром іноземних справ УНР і послом Української Держави в Болгарії. Старший з синів В. В. Шульгіна, студент, був у т. зв. «Орденській» дружині й загинув у боях за Київ 1 грудня 1918 р.

140

Гренер (Сігоспег) Вільгельм (1867–1939) — військовий і державний діяч, генерал-лейтенант німецької служби. Під час Першої світової війни — начальник польового управління залізницями, керуючий військовою промисловістю, заступник військового міністра. З серпня 1917 р. — командирі дивізії, корпусу на Західному, потім Східному фронтах.

З березня 1918 р. — начальник штабу групи армій «Київ». У жовтні 1918 р. змінив Е. Людендорфа на посаді Першого генерал-квартирмейстера Штабу Верховного командування. Керував відступом німецької армії.

Після Версальського миру — у відставці. У 20-30-і роки — міністр шляхів сполучення, потім міністр рейхсверу (збройних сил) Німеччини. Був головою Ради Українського наукового інституту в Берліні.

141

Добрий Л. Ю. - київский фінансист, директор Російського для зовнішньої торгівлі банку. Входив у фінансову комісію, що провадила переговори з Німеччиною і про торговельну угоду.

За розпорядженням міністра внутрішніх справ УНР М. Ткаченка і військового міністра О. Жуковського та з відома прем'єр-міністра В. Голубовича був таємно заарештований і вивезений до Харкова. Причиною арешту була пронімецька діяльність фінансиста. «Викрадення» Доброго стало приводом для німецьких військових властей запровадити в Україні німецькі польові суди з перебиранням ними судівництва щодо вчинків проти громадського порядку і карних злочинів проти німецьких та австро-угорських військ, брутально втрутиися в діяльність Центральної Ради і українського уряду. В. Голубович, М. Ткаченко та О. Жуковський були віддані під німецький військовий суд.

142

Жуковський Олександр (1884–1925) — військовий і громадський діяч, підполковник російської служби. Член УПСР. 1917 р. — член Українського Генерального Військового комітету і Центральної Ради, представник УГВК при Генеральному штабі в Петрограді. З 8 листопада 1917 р. — міністр військових справ, міністр праці, з 14 березня до 1 квітня 1918 р. — міністр військових і морських справ УНР. Заарештований німцями у зв'язку із справою банкіра Доброго. 1919 р. — командувач Окремим корпусом кордонної охорони і начальник залоги в Кам'янці-Подільському. Увійшов у створений там «Комітет порятунку республіки», який робив ставку на порозуміння з радянською владою і узурпував владу у Кам'янецькій окрузі. Після невдачі заколоту емігрував.

143

Ткаченко Михайло Степанович (1879–1920) — громадський і політичний діяч.

Член Української революційної партії, Української соціал-демократнчної робітничої партії.

1917 р. — член Центральної Ради, Малої Ради, Краевого комітету для охорони революції на Україні. Генеральний секретар судових справ, міністр судових справ, з лютого 1918 р — міністр внутрішніх справ УНР.

За часів Директорії входив у «ліву» опозицію стосовно С. Петлюри, шукав шляхи угоди з радянською владою.

144

28 квітня 1918 р. до залу засідань Центральної Ради брутально вдерся німецький підрозділ і заарештував керуючого Міністерством закордонних справ Любинського та директора департаменту Міністерства внутрішніх справ Гаєвського. Членів Центральної Ради обшукали, намагаючись знайти зброю.