Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918 - Павел Скоропадский

93

Секрет — військовослужбовець, штабс-капітан російської служби. У жовтні 1917 р. командував 1-м куренем 1-го Українського Георгіївського запасного полку, з листопада 1917 р. — обраний командиром полку, перейменованого згодом на Сердюцький Георгіївський полк ім. полковника І. Богуна.

94

Сахно-Устимович Олександр Олександрович — військовослужбовець; навесні 1917 р. — ротмістр. Служив ад'ютантом командуючого військами Київського військового окруїу.

29 березня 1917 р. обирався заступником голови наради вояків Київського гарнізону. Член Українського організаційного військового комітету. Організатор Вільного Козацтва на Полтавщині.

1918 р. — осаул (особистий ад'ютант) гетьмана в ранзі військового старшини.

1920 р. — полковник білої армії, був приділений до Цивільного управління штабу генерала П. М. Врангсля; розробив проект відновлення Запорізького козацького війська (коша) на'засадах автономії України у складі загальноросійської федерації.

95

Макаренко Леонід Гаврилович (1885–1965) — громадський та державний діяч. Походить з селян. Служив в Управлінні Південно-Західної залізниці. У 1917 р. — голова Всеукраїнської спілки залізничників. 1918 р. — директор департаменту в Міністерстві шляхів Української Держави. Один з організаторів ігротигетьмаїїеького повстання, член Директорії УНР. З 1919 р. — на еміграції в Австрії, Чехо-Словаччині, США.

96

Греков Олександр Петрович (1875–1958) — військовий діяч, Генерального штабу генерал-майор російської служби. Під час Першої світової війні — начальник штабу 74-ої піхотної дивізії, командир Лейб-Гвардії Єгерського полку, начальник штабу 6-го армійського корпусу; дістав призначення генерал-квартирмейстером штабу І армії Північного фронту.

У листопаді — грудні 1917 р. — командир 2-ої Сердюцької дивізії війська Центральної Ради, начальник штабу Київського військового округу. З березня до травня 1918 р. — товариш військового міністра УНР.

За гетьманату очолював таємну організацію українських старшин. У листопаді 1918 р. призначений начальником Головного штабу. Перейшов на бік Директорії.

З грудня 1918 р. — головнокомандуючий групи військ УНР у Херсонщині, Катернііославщнні та Таврії, військовий міністр УНР, Наказний Отаман Народної Республіканської Армії. З 9 червня до 5 липня 1919 р. — Начальний комендант Галицької армії, генерал-поручник УГА. З липня 1919 р. — у відставці.

30 вересня 1948 р. у Відні заарештований радянською контррозвідкою, засуджений до 25-річиого ув'язнення. 1956 р. звільнений, помер у Відні.

97

Болбочан Петро (1883–1919) — військовий діяч. Під час Першої світової війни — офіцер 38-го Тобольського полку, після поранення — інтендантської служби 5-го армійського корпусу; капітан, потім підполковник.

Восени 1917 р. організував з українців 5-го армійського корпусу полк Української Республіки, який увійшов до складу 2-ї Сердюцької дивізії в Києві. У 19,18 р. — командир куреня Окремого. Запорізького загону і заступник його командира А. Прігсонсілсого, командир групи, яка здійснила похід, у Крим. З березня — командир 2-го Запорізького (Республіканського) пішого полку в Запорізькій дивізії і бригаді. 5 листопада 1918 р. дістав ранг полковника армії Української Держави.

Під час протигетьманського повстання очолив Запорізьку дивізію, яка розгорнулася в корпус, командував Лівобережною групою армії УНР.

Після відступу з Лівобережжя усунутий від командування корпусом. У червні 1919 р. у Проскурові зробив спробу самовільно обійнято команду над цим з'єднанням.

За вироком військово-польового суду розстріляний.

98

Табуї (ТаЬоиів) Жорж (1867–1958) — генерал французької служби. У роки Першої світової війни був представником французької армії при штабі російського Південно-Західного фронту (з лютого 1917 р. — у Кам'янці-Подільському). Виконував обов'язки особистого зв'язкового керівника французької військової місії генерала Бертело в Україні. 19 грудня 1917 р. Франція встановила дипломатичні стосунки з Україною, і 28 грудня 1917 р. генерал Ж.Табуї був призначений комісаром Французької Республіки при уряді УНР. Після укладення УНР Брест-Литовського миру з країнами Четвірного союзу місія Ж.Табуї 23 лютого 1918 р. залишила Україну.

99

За згодою Тимчасового уряду і Верховного Головнокомандуючого Л. Корнілова з серпня 1917 р. створювалися два Польські корпуси легіонерів.

100

формування з військовополонених чехів і словаків здійснювалося за угодою між Тимчасовим урядом і Чехо-Словацьким національним комітетом на чолі з Т. Масариком. 13 червня 1917 р. було віддано наказ про розгортання корпусу.

101

С. Петлюра після відставки з поста Генерального секретаря військових справ сформував Гайдамацький кіш Слобідської України, був призначений його отаманом. Кіш складався з двох куренів, з них перший (червоних гайдамаків) був сформований з фронтовиків, другий (чорних гайдамаків) — з юнкерів та студентів. Формація разом з Січовими Стрільцями взяла на себе головний тягар боїв за Київ у січні 1918 p., зокрема здобула штурмом фортечні приміщення заводу «Арсенал» — центру більшовицького повстання.

102

Ковенко Михайло — військовий і політичний діяч. За фахом — інженер. Член УСДРП, згодом — УПСР.

Під час оборони Києва в січні 1918 р. був комендантом міста, здійснив арешт кількох членів Центральної Ради, які вступили в змову з ворогом. Створив у Києві 16 куренів Вільного Козацтва з робітників заводів Грстера, «Арсеналу», залізничних вокзалів, окремих районів міста — до 400 багнетів. Ці курені першими вступили в бій з повсталими проти Центральної Ради арсенальцями, а згодом влилися в Гайдамацький кіш Слобідської України.

1919 p. М. Ковенко був Головою Верховної слідчої комісії Директорії для боротьби з контрреволюцією, редактором газети «Україна». З 1920 р. — на еміграції

103

П. С. Балуев командував Західним фронтом з 15 (18) серпня до 12 (25) листопада 1917р.

104

У тексті видання ''Уривок зі «Споминів» Гетьмана Павла Скоропадського» у «Хліборобській Україні» (IV 7 і 8 [1922–1923], С. 3–40; V [1924–1925], С. 31–92) цей епізод викладено так: «У той, час князь Віктор Сергійович Кочубей прислав до мене з рекомендаційною карткою Котова-Коношенка (курсив наш.,-Лет.), який розповів мені,що він українець, дідич з Харківщини, організував там вільних козаків, був десь українським комісаром. Пізніше я довідався, що до революції він належав до якоїсь крайньої правої організації» (див. перевидання «Уринка. зі 'Споминів'» п. з. «Гетьман Павло Скоропадський. Спомини». — К., 1992.-С. 55).