Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918 - Павел Скоропадский

З грудня 1917 р. — член Головного комітету РСДРП(б) — соціал-демократії України. Член ЦВК Рад України, народний секретар внутрішніх справ в українському радянському уряді тощо.

Будучи важко хворою, наклала на себе руки.

Автор історико-мемуарних праць.

81

Українізація 6-го армійського корпусу відбувалася шляхом виділення з нього українців в новий позаштатний 51-й корпус, перейменований на початку листопада в 2-й Січовий Запорозький корпус

82

Кавалергардський полк — одна з найпривелийованіших частин гвардійських кірасирів. Становив одну бригаду з Лейб-Гвардії Кінним полком і суперничав з ним. П. Скоропадський служив у цьому полку після закінчення Пажеського корпусу.

83

Має бути: 5-ю кавалерійською дивізією.

84

Орановський В. Л. - генерал від кавалерії російської служби. 1915 р. командував кінною групою, в яку входили його 1-й кавалерійський корпус, загін Казнакова (1-ша гвардійська кавалерійська, 5-та кавалерійська дивізії. Уссурійська козача бригада), зведений кінний корпус Туманова, загін Білосельського-Білозерського.

1917 р., командуючи 42-им окремим армійським корпусом Північного фронту, відмовився визнати прибулого комісара ревкому, був заарештований Виборзьким ревкомом. 29 серпня 1917 р. солдати вдерлися на гауптвахту, де утримувався В. Орановський, схопили його, разом з десятьма іншими генералами і офіцерами штабу корпусу кинули іх в Морський канал у Виборзі і розстріляли з берега.

85

Бутейко Борис Аполонович (? — 1926) — громадський і державний діяч. За фахом — інженер шляхів сполучення, працював керуючим справами Подільської залізниці. Належав до «Української народної громади».

Міжпартійна нарада соціал-демократів, соціалістів-революціонерів і самостійників уважала його кандидатуру небажаною в уряді як нібито настроєного вороже до української державності, але своєю діяльністю на посаді міністра шляхів (3 травня -14 листопада 1918 р.) він зкористувався репутації найпалкішого прихильника українізації (м.і., створив особливу комісію з вироблення української технічної термінології для залізниці) — Під його керівництвом до середини 1918 р. було відновлено нормальне функціонування шляхів сполучення а державі.

Помер на еміграції.

86

Певний Аполон (1888 —?) — громадський і військовий діяч. За фахом — агроном. Під час Першої світової війни мобілізований як прапоріцик запасу, служив у 39-му запасному полку. 1917 р. — член УГВК, а якому відав комендатурою і відділом з організації Вільного Козацтва. З квітня 1918 р. — помічник Харківського губернського коменданта. 1919 р. — заступник Головного Державного інспектора Армії УНР. За радянської влади репресований, засланий на Соловки.

87

Йдеться про- 1-й Український полк у складі корпусу П.Скоропадського — колишній 413-й піхотний Порховський.

88

4 (17) грудня 1917 р. Рада Народних Комісарів РРФСР оголосила лсиінів «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради».

Він містив як офіційне визнання Української Республіки (!), так і ряд вимог: не пропускати на Дон та Урал контрреволюційні частини (що на практиці означало б перетворення України на театр воєнних дій руками Центральної Ради), припинити «дезорганізацію фронту «(тобто зупинити формування українських збройних сил), припинити роззброєння збільшовизованих і полка Червоної Гвардії (тобто допустити існування на своїй території ворожих українській державності збройних формувань). Під прикриттям рішень т. зв. І Всеукраїнського з'їзду Рад, в який «конституювався» III з'їзд Рад Донецького і Криворізького басейнів (зокрема, утворенням Народного Секретаріату як уряду радянської України), в Україну були направлені 1-й Московський, 1-й Мінський революційні загони, інші військові та червоногвардійські формування. На Харківщині виник зав'язок полку Червоних козаків (названого так на протиставлення Вільному Козацтву). 4 січня 1918 р. ці збройні сили, очолені В. Антоновим-Овсієнком та його начальником штабу М. Муравйовим, почали наступ проти Центральної Ради.

Українські частини змушені були вести боротьбу одночасно на основних напрямках просування ворожих затонів і в самому Києві, де 16 (29) січня вибухнуло більшовицьке повстання з центром на заводі «Арсенал». Становище погіршувалося й тим, що деякі українські полки під впливом більшовицької агітації оголосили в її критичний момент- «нейтралітет». Після кількаденного обстрілу Києва ненрицільним артвогнем, від якого постраждало чимало мирних мешканців, війська Муравйова захопили Київ 26 січня (8 лютого) 1918 р.

89

Водяний Яків — член партії соціалістів-революціонерів. З 1906 до 1917 pp. - на еміграції. Після повернення організовував Вільне Козацтво в Черкаському повіті. На з'їзді Вільного Козацтва в Чигирині подав єдиний голос проти обрання П. Скоропадського отаманом. Як курінний отаман, брав участь у бойових діях козацтва проти збільшовизоваїшх частин російської армії.

90

Порш Микола (1879–1944) — політичний і державний діяч. За фахом — економіст. Член Революційної Української партії, УСДРП.

1917 р. — член Центральної Ради і Малої Ради. З листопада — генеральний секретар праці, з 18 грудня — також і військових справ; з січня 1918 р. — міністр праці і військових справ УНР.

1919–1920 pp. - посол УНР в Німеччині.

91

У тексті видання «Уривок зі 'Сномина' Гетьмана Павла Скоропадського» у «Хліборобській Україні» (IV 7 і 8 [1922–1923], С. 3–40; V [1924–1925]. С. 31–92) ця фраза має такий вигляд: «Чув, що на цей пост намічається генерал Кирей, талановитий гарматний інспектор 6-го корпусу…» (див. перевидання «Уривка зі 'Споминів» і. з. «Гетьман Павло Скоропадський. Спомини». — К., 1992. — С. 48). Інспектором артилерії 51-го (українського) корпусу був призначений командир 6-го мортирного дивізіону полковник Афанас'їв.

92

Луценко Іван Митрофаіювич (1864–1919) — лікар, громадський, політичний і військовий діяч. Під час Першої світової війни — полковник медичної служби російської армії. У 1917 р. — член Центральної Ради та Українського Генерального військового комітету. Лідер Української народної партії (Української партії соціалістів-самостійників). Організатор і голова Одеської української військової ради, Одеського українського військового коша, член Одеського повітового громадського комітету. У жовтні 1917 р. на З'їзді Вільного Козацтва обраний генеральним хорунжим. Під час антигетьманського повстання — голова цивільного управління Таврійської області, за Директорії — командир військового загону. Загинув у бою під містечком Кузьмін.