Кривавий блиск алмазiв (на украинском языке) - Владимир Кашин

- Ах-ох, ах-ох, - заохкав Апостолов, немов приворожений блиском золота, не зводячи погляду з медальйона. - Бог дав, бог узяв... Ти - сатана, - розпрямившись, зло тицьнув вiн пальцем на Адамадзе. Вiддай! Вiддай! - Вiн раптом кинувся на князя i вчепився в горлянку з такою силою, що той ледве вiдiрвав його вiд себе i силомiць посадив на стiлець, ледве стримуючись, щоб не вдарити.

- Менi холодно, - обм'як вiдразу Апостолов. Уся агресивнiсть його зникла, i вiн знову заплакав. Великi, як горох, сльози покотилися по його щоках.

Адамадзе постукав у дверi i сказав санiтаровi, який вiдiмкнув їх, вiдвести хворого у палату. Вiн скинув халат, узяв на плече карабiн i вийшов у прийомний покiй. Вiра в те, що йому пощастить вивiдати у Апостолова мiсце сховки, похитнулася. Гiркi думки обсiли його. Згори спустився головний лiкар. У очах його, що холодно поблискували, ховалися цiкавiсть i настороженiсть.

- Я ще прийду, - зло буркнув Адамадзе i нагадав: - Сподiваюсь, ви розумiєте, що дiяльнiсть полiцiї не пiдлягає розголошенню. - Лiкар згiдливо кивнув i утримався вiд запитань...

10

Капiтан Андрiйко з нетерпiнням чекав слiдчого Спiвака. У них уже вiдбулося кiлька нарад у повному складi оперативно-слiдчої групи, на яких пiдсумували те, що зроблено, розглянули в свiтлi нових фактiв безлiч версiй, однi з яких пiд тиском добутих вiдомостей блiдли, iншi пiд впливом тих самих даних виходили наперед i захоплювали своєю, здавалось, абсолютною вiрогiднiстю.

Спiвак i капiтан, спостерiгаючи хвилювання Гальчинської на допитi, агресивну поведiнку, вирiшили провести обшук на квартирi в обох племiнниць. Ця акцiя дала разючi результати. Крiм ощадної книжки, за якою безрезультатно ганявся капiтан Андрiйко i про яку сказала сама Оксана Павлiвна, у неї знайшли тiтчинi плаття, чорну лискучу ондатрову шубу, своїми розмiрами явно не на племiнницю, дорогi антикварнi дрiбнички з квартири убитої i переписанi облiгацiї, а друга родичка - Хоменкова - виявилася бiльш скромною: в її шафi знайшли тiльки одну рiч убитої: корковий палантин. Пiсля допиту, пiд час якого обидвi обливалися слiзьми, жiнки призналися, що забрали цi речi з квартири тiтки, коли лейтенант залишив їх там самих чекати машини з моргу. Зiзнання родичок ще раз викликали у душi капiтана Андрiйка на адресу чергового лейтенанта Кучеренка не дуже теплi слова, якi рвалися з язика, але не могли злетiти в присутностi жiнок.

Уже провели колосальну роботу, щоб установити знайомих з допомогою записних книжок Людмили Гальчинської, їх було шiсть. По однiй на кожний новий рiк, усi однаковi, однiєї фабрики i купленi, очевидно, водночас в однiй крамницi. Слiдчий Петро Спiвак i капiтан Андрiйко скрупульозно вивчали кожну сторiнку, кожний запис, навiть кожну лiтеру, iнiцiал, обiрваний крапкою, за яким ховалася невiдома людина, можливо, найважливiша для слiдства. Тi рядки, в яких все було зрозумiло - прiзвища, адреси, телефони, дали можливiсть оперативнiй групi розшукати низку знайомих Людмили Гальчинської, вивчити їхнє життя, оточення i, зiбравши потрiбнi вiдомостi, викликати для розмови.

Хто тiльки не потрапив у велику сiтку, розкинуту оперативниками за допомогою записiв у блокнотах загиблої! Дверi кабiнетiв каштана Андрiйка, лейтенанта Задорожного, та й самого слiдчого, який, коли довелося допитувати знаменитого режисера кiно, композитора, народного артиста та iнших вiдомих людей, брав їх на себе, не зачинялися. До двохсот свiдкiв допитали, справа розбухла вже на 10 томiв.

Потроху у Спiвака i Андрiйка склалося враження про оточення й iнтереси загиблої жiнки. Але знання цього було дуже загальним i не визначало певного напряму дальшого розшуку. У кожному разi, пiсля всiх розмов кiлькiсть версiй не зменшилася, а навiть побiльшала i працювати доводилося по всiх одночасно. Оперативно-слiдчу групу, незважаючи на прохання Спiвака, не збiльшили, i всi збивалися з нiг.

Версiя куi продест [1] - родичi, насамперед найближчi - обидвi племiнницi разом з їхнiми чоловiками, поки що не пiдтверджувалася. Об'єктивнi данi не давали можливостi грунтуватися на нiй, хоч про неї нiколи не забували i нона залишалася в резервi, як при простенькiй арифметичнiй дiї: три пишемо, два - в умi. Ще треба було працювати над таким її вiдгалуженням, як "найманий вбивця", що теж могло бути вигiдно спадкоємцям. Не знайшла свого пiдтвердження i чергова версiя, яку в таких випадках завжди прокручують щодо ранiше судимих, якi недавно повернулися з колонiї i живуть поблизу або не мають алiбi. Щоправда, цього разу алiбi не спрацьовувало: адже судмедекспертиза не змогла встановити точно не тiльки годину, а й день загибелi Гальчинської, дату встановлювала дуже приблизно. ------[1] К у i п р о д е с т - кому вигiдно (лат.) ------

Залишалася версiя: знайомий, приятель. Судячи з того, що дiзналися про життя Людмили Гальчинської, вона була дуже обережною i не вiдчинила б дверей незнайомiй людинi...

Мiркування капiтана Андрiйка, який раз у раз нетерпляче вiдсовував рукав кiтеля, щоб поглянути на годинник, перебила поява слiдчого. Радник юстицiї втиснувся у кабiнет капiтана i, буркнувши щось про транспорт, став роздягатися. Транспорт - це була ахiлесова п'ята Спiвака. Незважаючи на свiй високий зрiст i довгi ноги, вiн не любив ходити пiшки, а службового авто не мав, тому користувався мiським транспортом i потерпав вiд його невлаштованостi, як i всi кияни. Вiн приховував, що його турбує хвороба судин на ногах, визначена лiкарями як облiтеруючий ендартерiїт, яка примусила його покинути курити, щоб не стимулювати звуження судин.

Роздратований, вiн промовив все одно своїм звичайним тихим голосом:

- Чорт забирай наш транспорт! То йдуть валкою, то пiвгодини жодної машини. Я вам скажу, Остапе Володимировичу: потрапить колись до нас за службове нехлюйство транспортник, я вiдмовлюсь вiд справи, бо боюся за свою об'єктивнiсть.

Андрiйко посмiхнувся - вiн знав, що радник юстицiї, виконуючи свої обов'язки, нiколи не пожертвує об'єктивнiстю i зараз в такий спосiб просто виливає своє обурення.

- Ну, як нашi справи, Остапе Володимировичу? - потираючи з холоду змерзлi руки, спитав Спiвак. - Не прийшла Шумiло?

- Ось-ось буде.

- До речi, як там ваша Iра, одужує?

При згадцi про дружину Андрiйко задоволено посмiхнувся.

- Бiгає, Петре Яковичу. Сьогоднi сама пiшла у крамницю по хлiб. Кажу: я тобi завезу в обiд. "Нi, - вiдповiдає, - у тебе своїх справ вистачає". Знаєте, я нiколи не думав, що така серйозна операцiя так швидко забувається... Ну, важкого Iра ще не пiдiймає, але, бачите, уже ходить на вулицю...

- Не спав я сьогоднi, Володимире Остаповичу, - поскаржився Спiвак. - Непокоять мене масажисти. Подумайте, яка гидота, - молодi хлопцi, а за тридцятку погоджувалися на таке! Мене чим здивував цей запис про масаж сумою тридцять карбованцiв? Скiльки бере приватник за масаж на дому? Ну десятку, п'ятнадцять карбованцiв, а тут - тридцять! А в останньому блокнотi уже сорок. Подумати - сорок карбованцiв! Виявляється, не тiльки за масаж, а ще й за насолоду. Уявляєте собi цю тушу, цю стару бабу! I за мiльйони не мiг би!.. Те, що вона така сексуальна, така невситима була i на старостi... не знаю, гени такi або що... Але щоб молодi хлопцi, медики, за грошi - голови не береться!

Капiтан кивнув: чого тiльки вiн не надивився у карному розшуку!

- Такi i вбити можуть. Дуже легко. У них уже вiдбулося руйнування душi. А цей процес вже почався, може розвиватися, наростати i набирати рiзних форм... А коли взяти до уваги, що Гальчинська могла вiдчинити тiльки знайомiй людинi... Можливо, один iз них прийшов робити масаж...

- У Михайла Звонова, ви знаєте, - алiбi. Вiн той тиждень сам пролежав у лiкарнi з тяжким грипом. А другий?.. Проте не вiдкидаю, Петре Яковичу. Будемо вивчати. Другий, як його, Проць, вам на допитi теж доводив, що мав вiдпустку i весь сiчень провiв на Закарпаттi, у родичiв.

- Ну, це ще не алiбi... Сiв на лiтак чи поїзд, приїхав, вчинив злочин i повернувся. Ще треба перевiряти.

- Мене, Петре Яковичу, iще непокоїть i фото есесiвця, яке ми знайшли у сховцi... Чи не тягнеться ниточка аж туди, у вiйну? Гальчинська щось знала, i її прибрали.

- Я теж про це думав, - вiдповiв Спiвак. - Проте жодної зачiпки. Усе вкрито туманом часу. Крiм того, проти цiєї версiї є просте мiркування: якщо вона ховала якусь таємницю i боялися, щоб не розкрила, то чому чекали стiльки рокiв? Убили б її ранiше...

Пролунав дзвоник. Повiдомляв черговий: "До вас вiдвiдувачка Шумейкова".

- Пропустiть.

- Я надiю покладаю на цю Шумейкову, - зауважив капiтан. - Все-таки приятелька протягом останнiх рокiв, можна сказати, найближча до Гальчинської людина. Двiрничка показала, що вона ходила до неї частiше, нiж племiнницi.

- Будемо сподiватися.

Дверi вiдчинилися, i на порозi стала лiтня жiнка у старомоднiй каракулевiй шубi. Вона пiдозрiло оглянула кабiнет, ковзнула поглядом по раднику юстицiї, який був не у мундирi, а звичайному костюмi, i зупинила його на капiтановi.

- Ви мене викликали? - безпомилково звернулася вона до Андрiйка.

- Так, - кивнув той. - Заходьте, будь ласка... Можете роздягтися.

Жiнка похитала головою i обмежилася тим, що скинула свiй теж каракулевий берет, вiдкривши фарбовану каштанову зачiску.