1Q84. Книга друга - Харукі Муракамі

Хоча спосіб мислення двох груп різнився, між ними зберігалося сильне почуття солідарності. Вони спільно вважали, що життя подалі від капіталізму — це добре, і хоча їхні погляди трохи не збігалися, вони розуміли, що не виживуть, якщо не триматимуться купи. Життя було скрутним. Люди невтомно працювали, вирощували городину, обмінювалися товарами з навколишнім населенням, зайві продукти продавали й, живучи серед природи, як тільки могли, уникали використання товарів масового виробництва. А якщо хоч-не-хоч користувалися електроприладами, то це був відремонтований старий мотлох, підібраний на звалищі. Майже весь одяг був старим, звідкись присланим.

Дехто не міг пристосуватися до такого простого, але суворого щоденного життя й покидав громаду. Однак були й такі, що, почувши про неї, приїжджали й ставали її членами. Новоприбулі кількістю перевищували тих, що залишали громаду. Тому її членів поволі ставало щораз більше. Складалася бажана тенденція. У запущеному селі, в якому вони жили, було чимало покинутих хат, придатних для життя після невеликого ремонту. Залишилося також багато ріллі. Збільшення кількості робочих рук тільки віталося.

У громаді налічувалося вісім-десять дітей. Більшість з них народилися в ній, а найстаршою виявилася дівчина, головний персонаж оповідання. Діти відвідували місцеву початкову школу. Ішли до школи й поверталися додому всі разом. Вони мусили ходити до місцевої школи. Так визначав закон. Засновники громади вважали, що для її існування необхідно підтримувати дружні стосунки з місцевим населенням. Однак, з іншого боку, діти громади діяли спільно, бо місцева дітвора гребувала ними, сторонилась і допікала. Гуртуючись, діти громади захищали себе від фізичної загрози й духовного отруєння.

Поряд з тим у самій громаді створилася своя школа, в якій почергово викладали дорослі. Бо більшість з них мала вищу освіту, а чимало — й кваліфікацію вчителя. Особливих труднощів у цьому не було. За спеціальними підручниками дітей навчали грамоти й арифметики. Викладали також основи хімії, фізики, фізіології й біології. Розповідали про суспільний устрій. Про те, що у світі існує дві системи — капіталізм і комунізм, які ненавидять одна одну. Що загалом, коли йдеться про серйозні проблеми, обидві системи рухають світ у поганому напрямі. Споконвіку комунізм дотримувався високих ідеалів, однак самолюбні політики їх спотворили. Одного з таких самолюбних політиків дівчина бачила на фотографії. Чоловіка з великим носом і чорною великою бородою. Він здавався їй королем дияволів.

У громаді не було телевізора, а радіо дозволялося слухати тільки в особливих випадках. Газети й журнали траплялися рідко. Новини, які вважалися потрібними, повідомлялися усно на зборах після вечері. На них люди реагували радісними вигуками або незгідливим стогоном. Стогони були набагато частішими. Для дівчини це служило єдиним засобом масової інформації. Від народження вона ні разу не бачила кіно. Не читала коміксів у стилі манґа. Дозволялося слухати лише класичну музику. У кімнаті для зборів була стереосистема і багато платівок, які хтось приніс. У вільний час там можна було слухати симфонії Брамса, п'єси для фортепіано Шумана, музику Баха для органа й релігійну музику. Це була для дівчини дорогоцінна, але майже єдина розвага.

Та от одного дня дівчину покарали. Того тижня їй наказали доглядати від ранку до вечора кількох кіз, але через домашнє завдання та інші обов'язки вона про них забула. Наступного ранку найстаршу сліпу козу знайшли охололою і мертвою. Дівчину покарали — на десять днів відлучили від громади.

Вважалося, що ця коза мала особливе значення для людей, але постаріла й через якусь хворобу висохла, як скіпка. Надії на те, що вона одужає, ніхто не мав, незалежно від того, доглядатимуть її чи ні. її смерть була тільки питанням часу. Однак це не зменшило провини дівчини. Ішлося не лише про смерть кози, але й про те, що дівчина злегковажила обов'язком. Відлучення від громади вважалося найбільшою карою.

Дівчину замкнули разом з мертвою сліпою козою у невеликому старому погребі. Його називали «кімнатою для роздумів». За порушення законів громади винуватому давали змогу подумати над своїм переступом. Під час відлучення від громади ніхто з дівчиною не розмовляв. Вона мусила терпіти десять днів у повній мовчанці. їй приносили мінімум води та їжі, а в самому погребі було темно, холодно й вогко. І відгонило мертвою козою. Двері замикалися ззовні, в кутку стояло відро для справляння природної нужди. Високо під стелею було віконце, з якого в погріб проникало світло сонця й місяця. Коли небо не заволікали хмари, на ньому видніло кілька зірок. Іншого світла не було. Лежачи на твердому матраці, покладеному на дерев'яну підлогу, й загорнувшись двома старими вовняними ковдрами, дівчина всю ніч тремтіла. Уже настав квітень, але ночі в горах залишалися холодними. Коли сутеніло, очі мертвої кози блищали відбитим світлом зірок. Від страху дівчина не могла заснути.

Уночі на третій день коза розтулила рота. Щось із середини його силоміць розштовхувало. І звідти вилізли маленькі люди. Всього шестеро. Коли вони вилазили, були заввишки десять сантиметрів, а коли стали на підлогу, то швидко, як гриби після дощу, виросли щонайбільше до шістдесяти сантиметрів. Самі назвали себе карликами.

«Щось схоже на "Білосніжку й сім гномів", — подумала дівчина. У дитинстві батько читав їй цю казку. — Щоправда, одного не вистачає».

— Якщо треба сім, то можна так зробити, — сказав карлик низьким голосом. Здається, вони вміють читати її думки. Коли вона перерахувала, їх виявилося не шестеро, а семеро. Але дівчину це особливо не здивувало. Коли карлики вилізли з рота кози, правила в світі вже змінилися. Нема чого дивуватися, якщо тепер щось станеться.

— Чому ви вилізли з рота мертвої кози? — спитала дівчина. Вона помітила, що її голос звучить якось дивно. І манера говорити змінилася. Мабуть, тому, що три дні ні з ким не розмовляла.

— Бо її рот став каналом зв'язку, — відповів хрипкоголосий карлик. — Ми не помітили, що вона мертва, поки не прийшли сюди.

— Нам байдуже, це коза, кит чи квасоля. Лише б канал зв'язку був, — сказав різкоголосий карлик.

— Ти створила канал. Тому ми його спробували. Поцікавилися, куди ж він веде, — сказав низькоголосий карлик.

— Я створила канал, — сказала дівчина. І цього разу власний голос здався їй чужим.

— Ти зробила для нас добре діло, — сказав тихоголосий карлик.

Кілька карликів голосно погодилися.

— Ти не хочеш погратися з нами — плести повітряну личинку? — запитав інший карлик тенором.

— Бо саме для цього ми й прийшли сюди, — сказав інший карлик баритоном.

— Повітряну личинку? — спитала дівчина.

— Витягувати нитки з повітря й будувати з них оселю. Вона дуже швидко збільшується, — сказав Низькоголосий.

— Оселю для кого? — спитала дівчина.

— Незабаром зрозумієш, — сказав Баритон.

— Коли вийде, зрозумієш, — сказав Низькоголосий.

— Так-так! — вигукнув інший карлик.

— Я можу вам у цьому допомогти? — спитала дівчина.

— Звичайно, — відповів Хрипкоголосий.

— Ти зробила для нас добре діло. Попрацюймо разом, — сказав Тенор.

Коли дівчина набула певних навичок, то витягувати нитки з повітря виявилося не дуже важко. Позаяк вона спритно орудувала кінчиками пальців, то швидко навчилася виконувати цю роботу. Добре придивившись, помітила в повітрі різноманітні нитки.

— Правильно, роби саме так, — сказав Низькоголосий.

— Ти дуже розумна. Маєш добру пам'ять, — сказав Різкоголосий. Карлики мали однакові обличчя, однаковий одяг і відрізнялися лише голосами.

їхній одяг був звичайнісінький. Але, як не дивно, нічим не запам'ятовувався. Якщо відвернути від них погляд, то не вдавалося пригадати, який на них був одяг. Те саме можна сказати й про їхнє обличчя. Воно не було ні добрим, ні поганим. Звичайнісіньким. Якщо відвернути від нього погляд, то не вдавалося пригадати, яким воно було. Те саме стосується волосся. Воно не було ні довгим, ні коротким. Просто волоссям. Крім того, вони нічим не пахли.

Коли ніч кінчалася, півні співали й на сході розвиднювалося, семеро карликів припинили роботу й випросталися, а щойно розпочату білу повітряну личинку (вона досягала розмірів зайчика) заховали в кутку погреба так, щоб її не помітила людина, яка принесе їжу для дівчини.

— Настав ранок, — сказав Тихоголосий.

— Скінчилася ніч, — сказав Низькоголосий.

«З таких різноголосих карликів можна створити хор», — подумала дівчина.

— У нас немає пісні, — сказав Тенор.