1Q84. Книга друга - Харукі Муракамі

Надто дивуватися літературним якостям оповідання не годилося, позаяк до нього, мабуть, доклав свій хист і Тенґо. Аомаме мусила читати його, передусім зосередивши увагу на тій його частині, де виступають карлики. Для неї це був надзвичайно практичний твір, в якому ставилося питання життя і смерті. Своєрідний посібник. Вона мусила добути з нього потрібне знання і «ноу-хау». Мала хоч трошки докладніше й конкретніше прочитати про світ, в який потрапила.

«Повітряна личинка» не була, як думали люди, лише нестримною фантазією, витвореною в голові сімнадцятирічної дівчини. Аомаме не сумнівалася, що попри зміни імен більшість описаного в ній — це правдива реальність, крізь яку пройшла дівчина. Пережиті події Фукаері описала якомога точніше, щоб приховану таємницю широко відкрити світові. Щоб довести до відома більшості людей інформацію про існування карликів та їхні вчинки.

Доота, яку вона залишила по собі, мабуть, стала каналом зв'язку карликів з її батьком, лідером секти, а потім реципієнтом. Вони призвели до кривавого знищення непотрібної фракції «Акебоно» й перетворили «Сакіґаке» на пристойну радикальну, але замкнуту в собі релігійну організацію. Тим самим створили для себе зручне середовище.

Чи могла доота Фукаері довго й безпечно жити без неї? Карлики казали, що це неможливо. А на що перетворюється життя мадзи, яка втратила тінь душі?

І після втечі дівчини своїми руками карлики у такий самий спосіб створили кілька нових дооту секті «Сакіґаке». Карлики розширили свій канал зв'язку, що було їхньою метою. Так само як збільшують кількість смуг на автостраді. Таким чином кілька доотстали для карликів перцепієнтка-ми і виконували роль жриць. Однією з них була Цубаса. Якщо припустити, що лідер секти мав статеві стосунки не з мадзами, а з доотами, то стане зрозумілим його вираз про те, що він «багатозначно єднався». Цим також пояснюється, що очі Цубаси не мали глибини, а сама вона майже не говорила. Щоправда, неясно, чому доота Цубаси втекла із секти. В усякому разі, можливо, її повернули до своєї мадзи в повітряній личинці. А криваве вбивство пса було попередженням від карликів. Як і у випадку з Тоору.

Дооти хотіли народити дітей від лідера, але, не будучи мадзами, не мали місячного. Однак, за словами лідера, вони щиро цього прагнули. Цікаво, навіщо?

Аомаме хитнула головою. Багато чого залишалося незрозумілим.

Аомаме кортіло негайно розповісти господині із «Садиби плакучих верб», що, можливо, той чоловік ґвалтував лише тіні дівчат. І що, може, їм не треба було вбивати його.

Та, звісно, в таке пояснення вона так просто не повірить. І її можна зрозуміти. Адже стара пані, як і будь-яка нормальна людина, не сприйме за правду існування карликів, мадзи, дооти чи повітряної личинки. Бо для нормальної людини все це — лише літературна вигадка. Така ж неймовірна, як і Червова Королева і Заєць з годинником в «Алісі в Дивокраї».

Але ж Аомаме справді бачила на небі два Місяці — старий і новий. Вона жила під їхнім сяйвом. Усім тілом відчуваючи викривлену дію сили тяжіння. Крім того, у темному готельному номері власними руками вона вбила лідера. На її руці залишився зловісний слід від того часу, коли гостро наточене вістря голки проникло в його шию. Ще й досі від того відчуття шкіра вкривається сиротами. А перед тим вона бачила, як лідер підняв важкий годинник над комодом сантиметрів на п'ять. Це не галюцинація, не фокус. А незаперечний факт.

Таким чином карлики практично заволоділи сектою «Сакіґаке». Аомаме не знала, чого вони врешті-решт цим домагаються. Можливо, їхні прагнення виходять за межі добра й зла. Однак дівчина, головний персонаж «Повітряної личинки», інтуїтивно відчуває, що в цьому є щось погане, й пробує по-своєму противитися. Залишивши свою дооту, вона тікає з громади і, як казав лідер, для підтримання рівноваги у світі збирає антикарликові сили. Вона намагається проникнути туди, звідки прийшли карлики, скориставшись їхнім каналом зв'язку. Оповідання стало для неї засобом. Тенґо, ставши її партнером, допомагав його вдосконалити. Хоча сам він, мабуть, не розумів, що робить. А може, й досі не розуміє.

У всякому разі, «Повітряна личинка» стала великим ключем.

Усе починається з цього оповідання.

«Однак, власне, яка моя роль у ньому? — подумала Аомаме. — Коли я, слухаючи «Симфонієту» Яначека, спустилася аварійними сходами на забитій автомобілями столичній автостраді, то потрапила у світ з двома Місяцями — маленьким і великим — і загадковим 1Q84 роком. Що це означає?»

Заплющивши очі, Аомаме задумалася.

«Мабуть, я мимоволі приєдналася до антикарликових сил, які створила Фукаері з Тенґо. Ці сили принесли мене сюди, — подумала Аомаме. — Іншого пояснення нема. Виходить, я відіграю в цьому оповіданні немалу роль. Можливо, навіть одну з головних».

Аомаме озирнулася навколо. «Я опинилася в оповіданні, яке вдосконалив Тенґо, — подумала вона. — У певному розумінні я потрапила в його організм. — Вона це відчувала. — Я, так би мовити, перебуваю у святилищі».

Колись давно вона бачила по телевізору старий науково-фантастичний фільм, назву якого забула. В ньому розповідалося, як учені, зменшившись до розмірів, помітних лише під мікроскопом, на засобі пересування, схожому на підводний човен (звісно, також однаково зменшений), проникли кровоносними судинами до мозку хворого й провели там незвичну, неймовірно складну операцію. «Щось подібне, здається, відбувається зі мною, — подумала Аомаме. — Проникнувши у кров Тенґо, я циркулюю в його організмі. Борючись з білими тільцями, які відторгають чужорідне тіло (тобто мене), я прямую до наміченої мети — знешкодження джерела хвороби. Вбивши лідера в номері готелю «Окура», я, можливо, зуміла викорінити цю хворобу».

Від таких думок Аомаме стало на душі трохи тепліше. «Я виконала доручене завдання, — міркувала вона. — Безперечно, важке завдання. Аж страшно подумати. Серед шуму громовиці я холоднокровно й безпомильно завершила роботу. Мабуть, раніше, ніж гадав Тенґо». Вона цим подумки гордилася.

«Якщо повернутися до аналогії з кровоносними судинами, то після виконання завдання мене, мабуть, скоро виведуть з вен і викинуть з організму. Такий закон його існування. Такої долі мені не вдасться уникнути. Та байдуже! — подумала Аомаме. — Я зараз перебуваю усередині Тенґо. Огорнута теплом його тіла й підпорядкована його серцебиттю. Керована його логікою та правилами. І, можливо, його стилем. Як чудово почуватися в ньому!»

Сидячи на підлозі, Аомаме заплющила очі. Понюхала сторінку книжки і вдихнула її запах. Запах паперу й фарби. Спокійно віддалася якомусь потоку. Слухала, як б'ється серце Тенґо.

«Ось воно, царство небесне! — подумала вона. — Я готова до смерті. Будь-коли».

Розділ 20

(про Тенґо)

Лакей-Карась і Божевільний Капелюшник

Безперечно, Місяців було два.

Один — відомий здавна, другий — набагато менший, зелений, іншої форми, блідіший, схожий на бідну, непривабливу дитину далеких родичів, нав'язану певними обставинами й нікому непотрібну. Однак його не можна було викреслити. Це не був ані привид, ані галюцинація. А справді-таки небесне тіло з реальною формою та обрисами. Не літак, не космічний корабель і не штучний супутник. Не пап'є-маше, яке жартома хтось зробив. Це була, безсумнівно, кам'яна брила, що мовчки й непохитно посідала на небі власне місце, ніби крапка, поставлена після глибоких роздумів, або родима плямка, якій судилося бути на обличчі.

Тенґо довго дивився зухвалим поглядом на новий Місяць. Ніяк не міг відірвати від нього очей. Навіть майже не кліпав повіками. Та хоч скільки дивився, Місяць не зрушив з місця. Сидів мовчазно, з кам'яною упертістю на небесному склепінні.

Тенґо розслабив кулак правої руки і майже несвідомо ледь-ледь хитнув головою. «Це часом не пов'язане з «Повітряною личинкою»? — подумав він. — Із світом з двома Місяцями на небі. Коли пробудилася доота, Місяців стало два».

«Це своєрідний знак. Радимо часто й пильно дивитися на небо», — казали карлики дівчині. Цей текст написав Тенґо. За порадою Комацу він описав новий Місяць якомога докладніше й конкретніше. До цієї частини оповідання він доклав багато зусиль. І новий Місяць набув такого вигляду, яким його придумав Тенґо.

«Тенґо-кун, ти лишень ось про що подумай. Читачі досі не один раз бачили один Місяць на небі. Так чи ні? А от двох — ніколи. Тому, коли в оповідання вноситься щось небачене, то воно потребує якомога докладнішого й точнішого опису. Адже можна або треба опустити лише опис того, що майже всім читачам відоме», — казав Комацу.