КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини. Винний усвідомлює, що посягає на життя працівника правоохоронного органу або його близьких родичів у зв’язку з виконанням працівником службових обов’язків, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону чи військовослужбовця у зв’язку з їх діяльністю щодо охорони громадського порядку, передбачає настання смерті названих осіб внаслідок своїх дій і бажає або свідомо допускає її настання.

Замах на умисне вбивство осіб, зазначених у ст. 348 КК, може бути вчинено тільки з прямим умислом (ч. 1 ст. 15 КК).

6. Суб’єктом злочину є особа, яка досягла 14-ти років.

Стаття 349. Захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника

Захоплення або тримання як заручника представника влади, працівника правоохоронного органу чи їх близьких родичів з метою спонукання державної чи іншої установи, підприємства, організації або службової особи вчинити або утриматися від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника —

караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.

1. Ця норма є спеціальною щодо ст. 147 КК.

2. Суспільна небезпечність злочину, передбаченого ст. 349 КК, визначається тим, що він не тільки принижує авторитет органів державної влади, порушує їх нормальну діяльність, а й посягає на особисту недоторканність, життя і здоров’я представників влади або працівників правоохоронних органів чи їх близьких родичів і тим самим загрожує особистій та громадській безпеці.

3. Потерпілими від цього злочину можуть бути: 1) представник влади (див. коментар до ст. 364 КК); 2) працівник правоохоронного органу (див. коментар до ст. 342 КК); 3) їх близькі родичі (п. 11 ст. 32 КПК).

Про поняття заручник див. коментар до ст. 147 КК.

Напад на представника адміністрації кримінально-виконавчої установи з подальшим захопленням або триманням його як заручника слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 349 та 392 КК.

4. Об’єктивна сторона злочину складається з декількох самостійних дій і полягає: 1) у захопленні або 2) триманні як заручника представника влади або працівника правоохоронного органу чи їх близьких родичів.

Захоплення заручника — це протиправне, насильницьке обмеження фізичної можливості потерпілого самостійно обирати місце перебування, а тримання заручника — протиправне насильницьке позбавлення можливості залишати місце, в якому утримують потерпілого.

Способи вчинення злочину можуть бути різними (погрози, фізичне насильство, обман, зловживання довірою, таємне або відкрите заволодіння потерпілим) і на кваліфікацію не впливають.

Якщо будь-яка особа таким способом намагається поновити свої порушені права, її дії підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених статтями 349 і 356 КК (самоправство).

Якщо захоплення заручника поєднане з незаконним використанням зброї, вчинене потребує додаткової кваліфікації за ст. 263 КК.

Захоплення або тримання представника влади, працівника правоохоронного органу або їх близьких родичів, поєднані з погрозою вбивства заручника, або із заподіянням йому легких, середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень, повністю охоплюються ст. 349 КК і додаткової кваліфікації за відповідними статтями про злочини проти особи не потребують. У разі заподіяння смерті умисно або через необережність, самогубства заручника такі дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 349 і відповідно статтями 115, 119 або 120 КК.

5. Злочин вважається закінченим з моменту захоплення або тримання представника влади, працівника правоохоронного органу або їх близьких родичів заручниками.

6. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом та спеціальною метою: спонукання державної чи іншої установи, підприємства, організації або службової особи вчинити або утриматися від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника.

Винний усвідомлює, що захоплює або тримає заручником саме представника влади або працівника правоохоронного органу, і бажає таким чином спонукати державну чи іншу установу, підприємство, організацію або службову особу вчинити або утриматися від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника.

Зміст вимог може бути різноманітним. Вони можуть мати політичний, майновий характер тощо. За формою вимоги можуть бути усні, письмові, з використанням технічних засобів зв’язку, висловлені особисто або через посередників. Форма вимог для кваліфікації значення не має. Адресатом вимог є державна чи інша установа, підприємство, організація або службова особа, спроможні задовольнити ультимативні вимоги винного. Якщо спонукання адресовані, наприклад, родичам потерпілого, а не зазначеним у ст. 349 КК особам, вчинене належить кваліфікувати за ст. 147 КК.

Мотиви можуть бути різними: корисливий, прагнення уникнути відповідальності за вчинений злочин тощо. На кваліфікацію злочину вони не впливають.

7. Суб’єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 14-ти років.

Стаття 350. Погроза або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок

1. Погроза вбивством, заподіянням тяжких тілесних ушкоджень або знищенням чи пошкодженням майна загальнонебезпечним способом щодо службової особи чи її близьких або щодо громадянина, який виконує громадський обов’язок, застосована з метою припинення діяльності службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок, або зміни її характеру в інтересах того, хто погрожує, —

карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

2. Умисне нанесення побоїв або заподіяння легкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження службовій особі або громадянинові, який виконує громадський обов’язок, у зв’язку з їхньою службовою чи громадською діяльністю, а також вчинення таких дій щодо їх близьких —

караються обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження службовій особі або громадянинові, який виконує громадський обов’язок, у зв’язку з їхньою службовою чи громадською діяльністю, а також вчинення такої дії щодо їх близьких —

караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

1. Суспільна небезпечність злочину, передбаченого ст. 350 КК, полягає в тому, що в результаті таких дій може бути порушена нормальна діяльність органів влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян, а також заподіюється шкода здоров’ю службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок.

2. Потерпілими від злочину, передбаченого ч. 1 ст. 350 КК можуть бути:

а) службова особа (див. примітку до ст. 364 КК); б) громадянин, який виконує громадський обов’язок, тобто особа, яка здійснює будь-яку суспільне корисну діяльність, зокрема бере участь у попередженні і припиненні злочинів та порушень громадського порядку, забезпечує громадський порядок при проведенні масових заходів, виконує необхідні дії щодо ліквідації наслідків аварії, стихійного лиха. Це особи, які в цілому займають активну громадянську позицію (участь у проведенні слідчих дій, дача показань, нагляд за поведінкою осіб, взятих на поруки, здійснення громадського контролю, членство в товариських судах, будь-яких громадських формуваннях та органах самоорганізації населення (Закон України «Про органи самоорганізації населення» від 11 липня 2001 р.); в) близькі службової особи.

Під близькими особами, про яких йдеться у ст. 350 КК, слід розуміти близьких родичів та будь-яких інших осіб, у долі яких зацікавлений потерпілий (член сім’ї, наречена, коханка, колега по роботі та ін.).

Не є потерпілими від цього злочину громадяни, які здійснюють діяльність, пов’язану з реалізацією виборчого права, права брати або не брати участь у референдумі або у зв’язку з членством у профспілках, політичних партіях, громадських організаціях чи їх органах. Перешкоджання такій діяльності шляхом погрози слід кваліфікувати відповідно за статтями 157, 160 чи 170 КК.

3. Об’єктивна сторона злочину полягає у погрозі, зміст якої чітко визначений законом, а саме у погрозі: а) вбивством; б) заподіянням тяжкого тілесного ушкодження; в) знищенням чи пошкодженням майна загальнонебез-печним способом.

Про поняття погрози див. коментар до статей 129, 195, 345 КК.

Крім того, слід ураховувати, що погроза вбивством щодо службової особи або громадянина, який виконує громадський обов’язок, вчинена членом організованої групи, потребує додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 129 КК.

При погрозі знищенням чи пошкодженням майна спосіб вчинення таких дій має бути тільки загальнонебезпечним (див. коментар до ст. 195 КК).