КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

3. Присвоєння звання не службової особи, а певної професії або фаху (лікаря, артиста, тренера, сантехніка, журналіста) не може кваліфікуватися за ст. 353 КК. Кримінальна відповідальність у таких випадках настає лише за наявності у діях винного інших складів злочинів.

4. Суспільне небезпечні діяння — це різні правопорушення, вчинені особою у зв’язку з присвоєнням нею владних повноважень або звання службової особи. Якщо вчинені суспільне небезпечні дії передбачені як самостійні склади злочинів (крадіжка, шахрайство), відповідальність настає за правилами про їх сукупність. Це можуть бути і адміністративні делікти (наприклад, особа видає себе за регулювальника дорожнього руху і створює небезпечну дорожньо-транспортну ситуацію). Відповідальність у такому випадку настає за ст. 353 КК.

Присвоєння владних повноважень або звання службової особи, не поєднане із вчиненням будь-яких суспільно небезпечних діянь, складу злочину не містить.

5. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення особою, яка самовільно присвоїла владні повноваження або звання службової особи, суспільне небезпечного діяння.

6. Суб’єктивна сторона злочину передбачає прямий умисел. Мета самовільного присвоєння владних повноважень або звання службової особи — використати їх для вчинення суспільне небезпечного діяння. За відсутності такої мети даний склад виключається.

Не є злочином присвоєння владних повноважень або звання службової особи, якщо воно вчинене з метою продемонструвати свою суспільну значущість або було поєднане із вчиненням суспільне корисних дій (наприклад, особа представляється працівником міліції з тим, щоб припинити протиправні дії або затримати правопорушника).

7. Суб’єкт злочину — загальний. Ним може бути будь-яка особа, якій виповнилося 16 років. У випадку присвоєння службовою особою більш високого звання або посади з більш широкими повноваженнями можлива відповідальність за службовий злочин (ст. 365 КК).

Стаття 354. Одержання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації

Незаконне одержання шляхом вимагання працівником державного підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою, в будь-якому вигляді матеріальних благ або вигід майнового характеру у значному розмірі за виконання чи невиконання будь-яких дій з використанням становища, яке він займає на підприємстві, в установі чи організації, —

карається штрафом до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Примітка. Під незаконною винагородою у значному розмірі в цій статті слід розуміти незаконну винагороду, яка в два і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

1. Суспільна небезпечність цього злочину визначається тим, що він посягає на нормальну роботу державних підприємств, установ, організацій, принижує їх авторитет, завдає шкоди майновим інтересам громадян.

2. Предметом злочину є незаконна винагорода, а саме: 1) матеріальні блага; 2) вигоди майнового характеру у будь-якому вигляді.

Матеріальні блага — це будь-які матеріальні цінності: гроші, промислові і продовольчі товари, рухоме і нерухоме майно, вартість якого може бути виражена в грошовому еквіваленті.

Під вигодами майнового характеру слід розуміти: а) право на майно;

б) будь-які дії та послуги майнового характеру.

Право на майно — це набута можливість користуватися, володіти і розпоряджатися чужим майном (заповіт на квартиру, боргова розписка, генеральне доручення на автомобіль тощо).

Дії і послуги майнового характеру — це надання безкоштовних санаторних чи туристичних путівок, проїзних квитків, телефонних карток, квитків на відвідування видовищних заходів (концертів, спортивних змагань тощо), безоплатне виконання будь-яких робіт (наприклад, будівельних, ремонтних, з нагляду за дитиною та ін.).

Розмір отриманої працівником незаконної винагороди має бути значним — перевищувати в два і більше разів неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка до ст. 354 КК).

3. Об’єктивна сторона цього злочину — це незаконне одержання шляхом вимагання працівником державного підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою, зазначених матеріальних благ та вигод за виконання чи невиконання ним будь-яких дій з використанням становища, яке він займає на підприємстві, в установі чи організації.

Отже, склад злочину, передбаченого ст. 354 КК, має місце за наявності сукупності ознак, а саме: а) винагорода є незаконною; б) способом її одержання є вимагання; в) вона є платою за виконання чи невиконання винним певних дій; г) вчинення чи невчинення працівником дій пов’язане із використанням становища, яке він займає на підприємстві, в установі чи організації.

4. Незаконною винагородою слід визнавати одержання працівником таких матеріальних благ або вигід майнового характеру, які офіційно не передбачені за виконання ним роботи на державному підприємстві, установі чи організації.

5. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони даного злочину є одержання винагороди шляхом вимагання. Під вимаганням як необхідною ознакою розглядуваного злочину слід розуміти не тільки прямо виражену вимогу працівника державного підприємства, установи чи організації передати незаконну винагороду, поєднану з погрозою вчинення або невчинення з використанням становища, яке він займає на підприємстві, в установі чи організації, дій, які можуть заподіяти шкоду правам чи законним інтересам того, хто дає винагороду, але й умисне створення таким працівником, який не є службовою особою, умови, за яких особа вимушена дати винагороду з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів.

Зокрема, вимагання може виявлятися у штучному створенні або використанні будь-яких перешкод як приводу для одержання незаконної винагороди, у прямій відмові або умисному затриманні виконання покладених на особу обов’язків, в надуманому посиланні на відсутність матеріалів, запасних частин, на неможливість якісно або в строк виконати роботу чи надати послугу.

6. Якщо незаконна винагорода одержана працівником державного підприємства, установи чи організації за ініціативою громадянина і за відсутності ознак вимагання, склад злочину, передбаченого ст. 354 КК, відсутній.

7. Виконання чи невиконання будь-яких дій, за які одержана винагорода, має бути зумовлене покладеними на працівника державного підприємства, установи чи організації конкретними обов’язками, що визначаються нормативними актами, трудовим договором, інструкціями тощо. Не має значення, чи займав працівник становище, яке використав, постійно, тимчасово чи за спеціальним дорученням. Вимога винагороди за роботу, що не входить у коло обов’язків особи, складу даного злочину не утворює.

Дії, за виконання чи невиконання яких незаконно одержана винагорода, можуть бути як правомірними, так і протиправними. Одержання незаконної винагороди, пов’язане з вчиненням дій, які самі по собі є злочином, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів.

8. Злочин вважається закінченим з моменту прийняття працівником державного підприємства, установи чи організації (особисто або через посередників) матеріальних благ чи вигід майнового характеру у значному розмірі.

9. Для кваліфікації не має значення час одержання незаконної винагороди — до виконання чи невиконання ним будь-яких дій з використанням становища, яке працівник займає на державному підприємстві, в установі чи організації, чи після їх виконання чи невиконання.

Якщо незаконна винагорода не була одержана або була одержана її частина (менша, ніж два неоподатковуваних мінімуми доходів громадян) з причин, незалежних від волі винного, вчинене слід кваліфікувати за відповідною частиною ст. 15 та ст. 354 КК.

10. Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом, корисливими мотивом та метою. Винний усвідомлює, що він незаконно одержує винагороду шляхом вимагання з використанням становища, яке він займає на державному підприємстві, в установі чи організації, і бажає цього.

11. Суб’єкт злочину — спеціальний. Ним може бути працівник державного підприємства, установи чи організації, незалежно від роду діяльності, який не є службовою особою (секретар-референт, консультант тощо). Це можуть бути особи, які працюють в апараті правоохоронних органів, дипломатичної служби, у сфері виробництва, медичного, культурного обслуговування тощо.

Державні підприємства — це підприємства, засновані на державній чи комунальній власності, тобто власником яких є держава чи органи місцевого самоврядування. Державні установи та організації — це організаційні структури, які здійснюють практичне виконання завдань і функцій держави, не займаються підприємницькою діяльністю, і фінансування робіт, пов’язаних з їх діяльністю, здійснюється за рахунок асигнувань, що виділяються з державного бюджету або з місцевих бюджетів адміністративно-територіальних одиниць («Державний класифікатор України: Класифікація організаційно-правових форм господарювання», затверджений наказом Держстандарту України від 22 листопада 1994 р. № 288 (Інформаційний бюлетень Міністерства статистики України. — Ужгород, 1995. — № 1. — С. 25); глава 8 «Державні та комунальні унітарні підприємства» Господарського кодексу України від 16 січня 2003 р.)