КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

11. Знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів шляхом вибуху означає застосування вибухових речовин, вибухових пристроїв чи бойових припасів з метою займання певних об’єктів внаслідок миттєвого хімічного розкладу відповідних хімічних речовин чи їх сумішей та створення внаслідок цього вражаючих факторів.

Про поняття вибухових речовин, вибухових пристроїв чи бойових припасів див. пункти 5, 6, 7 постанови ПВСУ «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами» від 26 квітня 2002 р. № 3.

12. Під іншим загальнонебезпечним способом знищення або пошкодження майна слід розуміти дії, небезпечні для життя і здоров’я людей, а також майна інших фізичних та юридичних осіб (наприклад, затоплення, отруєння домашніх тварин та ін.). Відповідальність за зазначені злочинні дії настає у випадку, коли винний передбачав, що він завдає чи може завдати фізичної шкоди людям, а так само може знищити або пошкодити майно інших фізичних чи юридичних осіб, крім потерпілого, на майно якого вчинено посягання, чи повинен був і міг це передбачити (абз. 6 п. 13 постанови ПВСУ «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність суддів і працівників право-охороних органів»). Спричинення при цьому шкоди довкіллю за наявності необхідних ознак слід кваліфікувати за сукупністю злочинів — за ч. 2 ст. 347 та статтями 245 або 252 КК.

13. Злочин, передбачений ч. 2 ст. 347 КК, належить кваліфікувати за ознакою «спричинення загибелі людей» у разі, коли настала смерть хоча б однієї людини.

14. До інших тяжких наслідків, передбачених ч. 2 ст. 347 КК, належать, зокрема, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній чи кільком особам, середньої тяжкості — двом або більше особам або заподіяння великої майнової шкоди одній юридичній чи фізичній особі (позбавлення притулку, їжі, одягу тощо).

15. У разі, коли винний при вчиненні злочину, передбаченого ст. 347 КК, усвідомлював суспільне небезпечний характер знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу або його близьких родичів, передбачав, що внаслідок зазначених дій настане смерть або будуть спричинені тяжкі чи середньої тяжкості тілесні ушкодження як особам, зазначеним у цій статті, так і іншим особам, або буде заподіяна матеріальна шкода таким особам, і бажав або свідомо допускав настання таких наслідків, вчинене, залежно від конкретних обставин, потрібно кваліфікувати за ч. 2 ст. 347 та відповідними статтями КК, що передбачають відповідальність за інші злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян, життя та здоров’я особи чи власності (абз. 9 п. 13 вищезазначеної Постанови).

Стаття 348. Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця

Вбивство або замах на вбивство працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків, а також члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв’язку з їх діяльністю щодо охорони громадського порядку —

караються позбавленням волі на строк від дев’яти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він не

тільки порушує нормальну діяльність правоохоронних органів та громадських об’єднань, а ще й спрямований на позбавлення життя працівників правоохоронних органів або членів громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовців у зв’язку з їх діяльністю щодо охорони громадського порядку.

2. Потерпілими від злочину можуть бути працівники правоохоронних органів (див. коментар до ст. 342 КК), їх близькі родичі (див. ч. 2 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1992 р. № 3781-XII), члени громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону та військовослужбовці (див. коментар до ст. 342 КК).

Посягання на життя громадського чи державного діяча, вчинене у зв’язку з їх державною чи громадською діяльністю, слід кваліфікувати за ст. 112 КК.

Аналогічні дії щодо інших представників влади чи громадськості, а також службових осіб і окремих громадян кваліфікуються за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК.

Стаття 348 КК є спеціальною нормою щодо п. 8 ч. 2 ст. 115 КК (умисне вбивство особи чи її близького родича ‘у зв’язку з виконанням цією особою службового або громадського обов’язку). Згідно із загальною теорією кваліфікації злочинів при конкуренції загальної та спеціальної норм перевага надається спеціальній нормі, отже, вбивство або замах на вбивство зазначених в диспозиції ч. 1 ст. 348 КК осіб за наявності умов, передбачених ст. 348 КК, повністю охоплюються цією статтею.

3. З об’єктивної сторони злочин полягає у посяганні на життя працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів або члена громадського формування, або військовослужбовця.

Посяганням на життя є умисне вбивство або замах на умисне вбивство хоча б однієї із зазначених у ст. 348 КК осіб (абз. 1 п. 14 постанови ПВСУ «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність суддів та працівників правоохоронних органів»).

Форми і способи посягання на життя потерпілих для кваліфікації значення не мають.

Погроза вбивством зазначеним у ст. 348 КК особам не підпадає під ознаки даної статті. Така погроза залежно від обставин справи підлягає кваліфікації як погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу за ст. 345 КК або як злочин проти особи за ст. 129 КК. Злочин, передбачений ст. 348 КК, з об’єктивної сторони має місце лише тоді, коли посягання на зазначених осіб вчинено у зв’язку з їх службовою діяльністю або громадською діяльністю щодо охорони громадського порядку.

Під виконанням службових обов’язків працівником правоохоронного органу слід розуміти дії, пов’язані із провадженням дізнання, досудового слідства, з охороною громадського порядку, навколишнього природного середовища, здійсненням різноманітних перевірок, запобіганням злочинам та іншим правопорушенням тощо.

Службові обов’язки працівника правоохоронного органу — це обов’язки, передбачені відповідними законами та підзаконними актами, що регламентують правозастосовні та правоохоронні функції потерпілих. Докладніше про поняття «виконання службових обов’язків» та «службові обов’язки» див. коментар до ст. 342 КК.

Для складу злочину, передбаченого ст. 348 КК, не вимагається, щоб потерпілий вживав будь-яких заходів до винного. Достатньо встановити, що посягання на життя працівника правоохоронного органу або члена громадського формування, або військовослужбовця було вчинене у зв’язку з їх діяльністю щодо виконання службових обов’язків чи охорони громадського порядку.

Посягання на життя працівника правоохоронного органу з метою заво-лодіння табельною зброєю слід кваліфікувати за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК як вбивство з метою полегшити вчинення іншого злочину і за ч. З ст. 262 КК як розбій з метою викрадення вогнепальної зброї.

Для кваліфікації посягання на життя працівника правоохоронного органу за ст. 348 КК не має значення, чи перебував потерпілий у цей момент при виконанні обов’язків, чи ні (наприклад, був у відпустці). Але якщо вбивство або замах на вбивство вчинене не у зв’язку зі службовою діяльністю або громадською діяльністю щодо охорони громадського порядку (наприклад, на ґрунті неприязних стосунків або з ревнощів), то ст. 348 КК не застосовується.

4. Злочин вважається закінченим з моменту замаху на життя зазначених у ст. 348 КК осіб, незалежно від настання будь-яких наслідків. При цьому умисні дії, спрямовані на вбивство зазначених осіб, належить кваліфікувати за ст. 348 КК без посилання на ст. 15 КК. Фактичне заподіяння тілесного ушкодження будь-якого ступеня тяжкості за наявності умислу на вбивство не вимагає самостійної юридичної оцінки, оскільки вони є способом вчинення посягання на життя працівника правоохоронного органу, а також члена громадського формування або військовослужбовця. Розробка плану злочинних дій, підшукування співучасників, знарядь для вчинення злочину та інші підготовчі дії слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 14 і ст. 348 КК.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини. Винний усвідомлює, що посягає на життя працівника правоохоронного органу або його близьких родичів у зв’язку з виконанням працівником службових обов’язків, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону чи військовослужбовця у зв’язку з їх діяльністю щодо охорони громадського порядку, передбачає настання смерті названих осіб внаслідок своїх дій і бажає або свідомо допускає її настання.