Кривавий блиск алмазiв (на украинском языке) - Владимир Кашин

У крамницi, де вешталося кiлька чоловiк, якi знiчев'я розглядали виставленi у вiтринах золотi й срiбнi прикраси, Славов постояв бiля прилавка, а тодi нерiшуче наблизився до двох дiвчаток-продавщиць, що жваво обговорювали у кутку свої справи.

Дiвчата не звертали на Славова жодної уваги. Чудовi психологи, вони з одного погляду зрозумiли, що серед людей, якi зайшли, немає потенцiйних покупцiв i тому повнiстю вiддалися своїм проблемам. Коли хормейстер подав голос, одна з продавщиць мигцем глянула на нього. Проте, не почувши конкретного запитання, бо Славов м'явся, мимрив, махнула рукою на вiтрини, мовляв, дивiться, вибирайте i не морочте без дiла голови. I, здихавшись неперспективного покупця, дiвчина повернулася до розмови.

Славов потоптався на мiсцi i покiрно вiдiйшов до заскленої настiнної вiтрини.

Андрiйко, який залишив лейтенанта на вулицi, попростував до крамницi слiдом за хормейстером. Тепер вiн теж iз удаваною цiкавiстю розглядав вiтрини. Його не здивувало те, що Славов не наважується прямо запропонувати тут свiй товар, хоч поведiнка хормейстера не пасувала образу жадiбної до грошей, рiшучої i жорстокої людини, яка вчинила вбивство. Капiтан розумiв, що Славов ще переживає психологiчну реакцiю, властиву убивцi, якого вже пiсля злочину охоплює духовна прострацiя, мовби вiн тiльки згодом осягнув трагiчнiсть свого злочину i страх вiдплати мiцно тримає його в лабетах, визначаючи усю подальшу поведiнку.

Враховуючи цей стан Славова, а також те, що прямих доказiв його злочину немає, - як з'ясувалося, хормейстер до скупки нiчого не здавав, хоч i тинявся бiля неї, на "гарячому" не був спiйманий, капiтан вирiшив, що допомогти викрити вбивцю може тiльки раптова психологiчна атака.

Ще трохи покрутившись у крамницi, Славов нi з чим вийшов на вулицю.

Капiтан рушив услiд i через кiлька крокiв подав знак Задорожному.

Обоє одночасно опинилися обабiч пiдозрюваного.

- Славов Вiктор Iванович? - спитав Андрiйко.

- Так, - вiдповiв той, пiдозрiло оглядаючи незнайомих людей.

- Карний розшук, - пояснив капiтан, показуючи червоне посвiдчення iз позолоченими лiтерами. - Капiтан Андрiйко.

- Та що ви! На якiй пiдставi?! - нарештi знайшов сили вимовити хормейстер.

- Ви пiдозрюєтесь у вбивствi вашої знайомої Людмили Гальчинської, - жорстко мовив Андрiйко. - Йдiть iз нами. Ведiть себе спокiйно, попередив про всякий випадок. - Я не люблю ексцесiв.

Славов внутрiшньо зламався вiдразу, обурення його прозвучало жалюгiдно, i, кинувши розгублений погляд на сонячнi стежки, що сяйно посмугували тротуари, на вiчнозелений олеандр та пишнi пальми, на далеке синє-синє, вкрите блискiтками море, вiн, здавалося, зовсiм втратив мову. Славов хотiв щось сказати, але на нього напала гикавка, яку не можна було зупинити. Капiтан Андрiйко, звiряючи по пам'ятi фото хормейстера iз живою натурою, пильно вглядався в його смагляве, невиразне, серповидне обличчя, що немов дивилося в себе.

Потiм Славов схотiв засунути руку у кишеню плаща, та капiтан зупинив його жест.

- Нiчого не виймайте.

- Носовичок, - жалiсно пробурмотiв хормейстер, й далi борючись iз гикавкою. - Пiт.

Й справдi пiт рясно зволожив обличчя хормейстера, стiкав вниз i зависав краплями на його чорненьких, пiдстрижених чаплiнських вусиках.

- Гаразд, носовичок виймiть.

Славов iз вдячнiстю кивнув i став витирати пiт з обличчя.

Тим часом Задорожний зупинив таксi..

- Чому ви вбили Гальчинську? - й далi йшов у пряму атаку Андрiйко, не даючи пiдозрюваному оговтатися, зiбратися з думками для опору. - Вiдповiдайте чесно. У нас є незаперечнi докази, i тiльки щире признання може полегшити вашу долю.

Капiтан розумiв, що в цi хвилини в душi Славова повне сум'яття, вихор думок, який пролiтає у йога головi, не дає обрати якийсь один варiант поведiнки, лiнiю опору. Саме це було на руку капiтановi i хоча дещо суперечило презумпцiї невинностi, але допомагало встановити iстину. Допит Славова капiтан Андрiйко почав вiдразу, як приїхали до мiсцевого Управлiння внутрiшнiх справ. Задорожний iще оформляв оплату таксi, а капiтан уже завiв Славова у вiльний кабiнет i вiдразу узявся до справи.

Славов, очевидно, вважав себе в Сочi у повнiй безпецi. Уже минув мiсяць вiд трагедiї у Києвi. Вiн заздалегiдь усе продумав, навiть квартиру для цього помiняв, i приїзд його у груднi до Києва, як вiн вважав, був абсолютно непомiтним. Тому його так приголомшила поява київських оперативникiв, Вiн втратив мову i зараз мiшком сидiв перед Андрiйком у станi повної прострацiї.

Капiтан вирiшив трохи послабити натиск:

- Ви знали Людмилу Гальчинську?

Славов мовчав, нахиливши голову.

У кабiнет увiйшов лейтенант Задорожний. Андрiйко очима показав йому на стiлець неподалiк пiдозрюваного.

- Але ж ви працювали з нею у Палацi культури на Подолi... Людмила Йосипiвна спiвала у хорi, яким ви керували.

Славов i далi мовчав.

- Я думаю, це не кращий спосiб для виправдання - мовчанка, - за знаком капiтана включився у допит Задорожний.

- Чому ви помiняли квартиру? У вас була непогано оплачувана робота, вас цiнували як фахiвця. А ви покинули столицю i переїхали до провiнцiйного Севастополя, - питав Андрiйко.

- Мене запросили на роботу до Морського клубу, - нарештi вiдповiв хормейстер, проте, як i ранiше, не пiдводячи голови.

- Але ви там так i не стали до працi, - парирував у вiдповiдь капiтан.

- I чому ви раптом опинилися в Сочi? - вкинув у перехресний допит лейтенант Задорожний. - Вештаєтесь бiля ювелiрних скупок та крамниць. Щось маєте на продаж?

- Я вiдпочиваю тут... - спромiгся пробурмотiти Славов. Здавалось, вiн уже трохи зiбрався з думками i набрався духу для опору.

- У вас що? Путiвка?..

- Та нi. Так. Дикуном.

- Та пiднiмiть голову, - жорстко промовив Задорожний, - i скажiть, чим ви убили Гальчинську?

Хормейстер судорожно вп'явся пальцями у стiл, так сильно, що вони побiлiли.

-- Вона зрадiла вам як давньому друговi, - майже добродушним тоном вкинув у розмову капiтан. - Пам'ятаєте, як вона скрикнула, коли вiдчинила дверi; "Як давно я тебе не бачила!" Ви що, пiсля вiд'їзду з Києва вперше завiтали до неї?

Славов нарештi пiдвiв голову. По його обличчю стiкали сльози. Вiн тихо схлипував, i весь його вигляд, особливо обличчя, був жалюгiдним. Чепурнi кущики вусикiв пiд носом ще дужче посилювали це враження.

Схлипування переходили в ридання. Андрiйко, не виявивши в кабiнетi води, послав по неї лейтенанта...

Стукаючи зубами об стiнки склянки, хормейстер випив води.

- Я не можу зараз говорити. Менi тяжко говорити... Я втомився...

- Гаразд, зробимо перерву у нашiй розмовi, - погодився капiтан, вiдчуваючи, що поки вони iз Задорожним ще не знайшли у Сочi вагомих доказiв проти Славова, хоч iнтуїтивно вiдчували, що саме тут зрештою знайдуть.

Славова, обшукавши, вiдвели у камеру попереднього ув'язнення, а капiтан i Задорожний вирiшили пiти десь попоїсти.

...Пiсля того, як Славова привели знову до кабiнету для допиту i капiтан разом iз Задорожним стали повторювати у рiзних варiацiях свої запитання, на якi пiдозрюваний або вiдповiдав ухильно, або зовсiм не реагував, мовби вони не його стосувалися, чим дратував Задорожного, пролунав дзвоник вiд чергової по мiськвiддiлу. У камерi, де щойно тримали Славова, знайшли дiамантовi сережки, схованi за трубами батареї центрального опалення.

- Принесiть їх сюди, складемо акт, - розпорядився Андрiйко.

Сережки поклали на стiл, i серед тишi, що запанувала у кiмнатi, було чути тiльки тяжкий подих Славова, i чи не найпромовистiшими були самi дiаманти, що, наповнюючи повiтря бризками свiтла, смiялися, плакали i наче попереджали людей, щоб не чiпали їх, бо в них таїться некерована сила добра i зла.

Про те, що це були цiнностi Гальчинської, капiтан не мав жодного сумнiву. Вони цiлком спiвпадали з описом прикрас, якi носила убита жiнка. Згодом це пiдтвердить експертиза, але тим часом Андрiйко був переконаний у своєму висновку.

Тiльки одне вiн спитав у хормейстера:

- Де ви ховали їх?

Було дивним, що пiд час обшуку їх не знайшли.

- Це не мої, - похмуро вiдповiв Славов.

- Вiктор Iванович, - з нотками декору в голосi промовив капiтан, - адже я попередив, що тiльки чесне визнання може полегшити... Крiм вас, нiкого у цiй камерi сьогоднi не було. Проведемо експертизу i встановимо, що знято їх з убитої, що ви тодi скажете?..

- Ну, мої, - роздратовано буркнув хормейстер - Нехай i мої. То що? Купив для своєї коханки. Тому й никав, як ви сказали, бiля ювелiрних скупок. Мої, не Гальчинської...

- А як ви їх сховали при обшуку?

- У носовичку. Коли витирав пiт.

Андрiйко мало не крякнув, згадавши, що це вiн дозволив хормейстеру користатися носовичком. Але тепер пiсля знахiдки дiамантових сережок остаточно переконався, що вiн на правильному шляху.

Пiсля другого допиту Славова Андрiйко звернувся до прокурора за постановою про обшук у хормейстера в готелi. Обшук, який капiтан iз Задорожним та мiсцевими колегами провели у номерi Славова, дав очiкуванi результати. Капiтан Андрiйко, уражений тим, що зумiв хормейстер сховати вiд нього у носовичку сережки, був особливо ретельний. Вiн нишпорив по усiх закутках примiщення сам, обдивився особистi речi хормейстера, вистукав чемодан, помiтивши пiдшиту внутрiшню обшивку "дипломата", одiрвав її, хоч Славов, який був присутнiй при обшуку, категорично протестував проти цього. Але доскiпливiсть i рiшучiсть капiтана дала свої наслiдки: за обшивкою було сховано два перснi з алмазами i великий рубiн на золотому ланцюжку. Речi, якi зi слiв Шумейкової i племiнниць Гальчинської, належали убитiй.