Кривавий блиск алмазiв (на украинском языке) - Владимир Кашин

Коли залишилося Адамадзе лише кiлька сантиметрiв, щоб повнiстю витягти коробку, нерви його не витримали. Вiн смикнув дужче, нiж слiд було, i, схопивши коробку обома руками, вискочив у коридор, їхнє купе було першим вiд тамбура i князь, опинившись в ньому, кинувся вiдчиняти дверi. Чорна нiч розкрила свої обiйми. В обличчя вдарив холодний вiтер iз снiгом i на мить ошелешив його. Секундна затримка стала фатальною для Адамадзе. Гауптштурмфюрер наздогнав його i вчепився в мiшок. Мовчки, важко дихаючи, вони боролися у тамбурi, видираючи один в одного здобич. Зимовий вiтер лiпив їм в обличчя колючим снiгом, та в гарячцi борнi вони цього не вiдчували.

Нарештi гауптштурмфюрер, молодший i мiцнiший вiд Адамадзе, в якусь мить зловчився i збив князя на порозi з нiг. Той, хапаючись за стiни вагона, випустив з рук мiшок i упав униз, у чорну снiгову круговерть.

Тим часом ешелон, минувши станцiю, уже збiльшував хiд. Курт Раух зачинив дверi вагона i, похитуючись, кульгаючи, повернувся iз здобиччю у коридор. У коридорi було темно i порожньо, i вiн полегшено зiтхнув...

16

Це була вузька нарада оперативно-слiдчої групи, якщо її так можна було назвати, учасником якої були тiльки двоє: слiдчий Спiвак i капiтан Андрiйко. Строки розшуку i слiдства пiдтискали, радилися майже щодня, i вiдривати усiх причетних до розшуку убивцi Гальчинської для участi у нарадах було недоцiльно. Основнi питання здебiльшого вирiшували при коротких зустрiчах слiдчий Спiвак i капiтан.

Цього разу Андрiйко порадував радника юстицiї тим, що знайшов, хто ховався пiд лiтерою "С" у записнику убитої жiнки: Хоча це був гаданий висновок, адже, крiм Славова, можливо, iснував серед знайомих Гальчинської ще якийсь "С", але з усiх бокiв Славов-Громославов найбiльше пiдходив до версiї "убивця - "С". З розповiдей знайомих i спiвробiтникiв Славова, це був високий молодик з кущиками чорних вусикiв пiд носом, нервовий. Помiтною рисою характеру була жадiбнiсть. Ласий до грошей, вiн цiкавився багатими жiнками, навiть якийсь час жив на утриманнi буфетницi з ресторану що годувала i одягала його. Закiнчив у свiй час музичне училище, працював хормейстером по великих клубах, непогано грав на гiтарi i спiвав, але виступав тiльки у платних концертах.

Словесний портрет актора i диригента Громославова цiлком спiвпадав з уявним образом потенцiального убивцi Гальчинської, тим бiльше що, з розповiдей хористок, вiн з якогось часу видiлив з усiх, навiть молодих i гарненьких, стару Гальчинську i став вiдверто упадати бiля неї.

Але подальше повiдомлення капiтана про те, що, як виявилося, Вiктор Iванович Славов чотири мiсяцi тому виїхав з Києва, помiнявши квартиру на Севастополь, позбавило слiдчого оптимiзму.

- Так усе гарно складалося, зав'язувалося в один вузол, поскаржився капiтан. - Подумайте тiльки: з'ясували, хто ховається пiд "С", установили, що це приятель Гальчинської, а тут раптом - давно виїхав! Втiм, - закiнчив свою розповiдь Андрiйко, - ми перевiримо, чи не з'являвся вiн за цей час у Києвi, чи не заходив до Гальчинської.

- Цiлком можливо, - ухопився за цей план Спiвак: - Це, правда, не дуже просто. Але наша мiлiцiя, я сподiваюсь, легко встановить iстину, - пiдлестився слiдчий.

- Якщо Славов користувався послугами Аерофлоту, - зауважив капiтан. - Там записують прiзвище за паспортом пасажира. Перевiримо корiнцi квиткiв... Але якщо приїхав поїздом чи машиною, буде складнiше. Та й iз авiаторами непросто. Кожної доби з обох аеропортiв Жулян i Борисполя вилiтають десятки лiтакiв iз сотнями пасажирiв на борту в усi областi i мiста Союзу, а так само i за кордон. Якщо перевiряти, скажiмо, весь грудень до кiнця року, а може, трохи й пiсля нього, то доведеться переглянути сотнi тисяч або й бiльше корiнцiв. Збожеволiти! Кожний корiнець перегорни, уважно прочитай прiзвище...

- Але наш карний розшук роботи не боїться.

- Еге ж, - почухав потилицю капiтан, - кепкуєте! А доведеться i вам посидiти за тими корiнцями. Ми вам дозволимо, - пожартував Андрiйко. - Та коли говорити серйозно, - додав вiн, - доведеться попросити у начальника людей. Самим нам не впоратися.

- Гаразд, - пiдсумував Спiвак, потираючи щоки i нiс. - Що iще у нас є, Остапе Володимировичу?

- Та наче нiчого, якщо не рахувати, що менi знову снився есесiвець, що на фото.

- Та ну вас, - засмiявся радник юстицiї. - Так i в мене часом бувало: щось втелющиться в голову i переслiдує як мара.

- Та я нiчого, просто так, - признався капiтан. - Є деякi додатковi деталi про Бородiя, але вони не мiняють картини. Працюємо й над версiєю "племiнницi", успiху поки що нема.

- А знаєте, що я вам скажу, Остапе Володимировичу, щодо племiнниць, - зауважив Спiвак, - вбивство чи не вбивство, а обох все одно доведеться притягати до карної вiдповiдальностi по статтi сто сороковiй за крадiжку майна, особливо огидної, аморальної, оскiльки крадено у мертвої людини, коли господар, у даному разi Гальчинська, не мiг захистити своє добро. Або навiть по статтi двiстi шiстдесятiй - як за мародерство.

- Маєте рацiю, Петре Яковичу, - погодився капiтан. - Жiночки хоч i не кримiногеннi особи, але правопорушення є, i закон має сказати своє слово,

- Так, у вас все, Остапе Володимировичу?- повернувся до справи убивства Гальчинської радник юстицiї.

- Та наче все на сьогоднi.

- Тодi слухайте, - продовжив Спiвак. - Учора на другому допитi лiкар Шумейкова дещо згадала. Вона розповiла, що Людмила Гальчинська давно збиралася поїхати в Баку щось продати з коштовностей, бо їй знадобилися грошi. Проте так i не з'їздила. Вона довго вагалася. Шумейкова сказала: "Боялася покинути хату, хоч i не признавалася в цьому. Я запропонувала, що поживу у неї, поки вона буде в Баку, так Людмила Йосипiвна чомусь страшенно розгнiвалася... На моє запитання: "Чому збиралася саме в Баку?" Шумейкова вiдповiла: "Не знаю". Так само Шумейкова не знає, до кого конкретно в Баку збиралася звернутися Гальчинська... Але, певно, хтось iз знайомих або й родичiв, ще нами не виявлених, у неї в Баку є... Яка ваша думка з приводу цього факту?

- Будемо опрацьовувати як ще одну версiю?- запитально подивився на слiдчого капiтан. Проте, оскiльки той мовчав, додав: - Але матерiалу навiть не нуль, а нуль з мiнусом... Єдине, що можемо зараз зробити, то це попросити бакинцiв, якi тримають на оцi своїх скупникiв коштовностей, що-небудь з'ясувати... Якщо їм пощастить установити, що Гальчинська хоч раз приїздила в Баку i до кого... тодi ми серйозно i за цю версiю вiзьмемось, я так думаю... А поки що розпорошувати сили не слiд...

У цей момент у дверi кабiнету Андрiйка постукали.

- Увiйдiть!- вигукнув капiтан i, повернувшись до Спiвака, сказав: - Я приготував невеличкий сюрприз.

Дверi вiдчинилися. Це справдi була несподiванка для Спiвака. У дверях стояв полковник Коваль. Вiн скинув волохату хутряну шапку i урочисто промовив:

- Здравiя бажаю!

Андрiйко пiдхопився з-за столу. Спiвак теж пiдвiвся i простяг руку полковниковi:

- Скiльки лiт, скiльки зим! Я вже думав, що ви десь узяли дiлянку i огiрки вирощуєте в теплицях... Хiба можна отак зникати?.. Прекрасний сюрприз ви приготували, Остапе Володимировичу, - повернувся до капiтана.

- Для мене це теж приємна несподiванка, Петре Яковичу, - сказав Коваль. - Радий вас бачити.

- Як живете, як справи?- поцiкавився Коваль, роздягаючись Проценти ростуть? Я маю на увазi розкритi справи.

Дмитро Iванович давненько не вiдвiдував мiське управлiння i з цiкавiстю розглядався, чи змiнилося щось вiдтодi, як вiн пiшов на пенсiю. Зараз йому здавалося, що все не так, як було.

- Проценти ростуть, але кiлькiсть нерозкритих справ теж росте. Злочиннiсть збiльшується. Борсаємось, як жаба в болотi, нiяк не вилiземо на сухе мiсце. Та ви нашi болячки i без нас знаєте. На собi вiдчували Одне слово, легше працювати не стало... - говорив капiтан Андрiйко. - От i зараз цiкава випливла справа, i хочемо з вами порадитися. Тому i потурбував вас, Дмитре Iвановичу. Адже так? звернувся вiн до Спiвака...

- Безумовно, - вiдповiв радник, юстицiї. - Але не приховуйте, Остапе Володимировичу, що про це ми з вами давно мрiяли, коли не змогли знайти вiдповiдь на запитання: "Звiдки у Людмили Гальчинської таке багатство?"

Спiвак розумiв, що запрошення капiтаном Коваля жодною мiрою не є акцiєю на зло йому.

Полковник Коваль щиро поважав Спiвака, зблизившись з ним, коли разом розслiдували кiлька кримiнальних справ. Радник юстицiї був професiоналом високого класу. Бiда прокуратури, як вважав Дмитро Iванович, який мав великий досвiд спiвпрацi з нею, що слiдство проводять звичайно молодi працiвники, люди лише з кiлькарiчним практичним досвiдом. Тiльки-но такий слiдчий вб'ється в пiр'я, набере досвiду, як його висувають у прокурори, а на його мiсце приходить новий випускник юрфаку. Таким чином слiдчi найчастiше є просто резервом для юридичної номенклатури. Спiвак працював слiдчим довго i не згоджувався на вищу, прокурорську, посаду. Вiн любив практичну роботу, щоденну боротьбу iз конкретним злом. В свою чергу, радник юстицiї знав полковника Коваля не тiльки iз розповiдей спiвробiтникiв, не тiльки iз сищицьких легенд про нього, газети "Радянський мiлiцiонер" та iнших друкованих органiв. Працюючи разом з Дмитром Iвановичем, вiн не раз захоплювався гострим розумом, тонкою логiкою, iнтуїцiєю полковника, його спiвчуттям до людини, хто б вона не була.