Кривавий блиск алмазiв (на украинском языке) - Владимир Кашин

Швидкими рухами Адамадзе зчистив ту землю саперною лопаткою i спробував пiдняти кришку коробки. Вона була замкнена на внутрiшнi замочки i не пiддавалася.

Тодi гауптштурмфюрер забрав у князя цю коробку, поклав її на землю i лезом лопати, просунутим пiд замочки, зламав їх. Кришка коробки пiднялася, i очам вiдкрилася казкова картина. Навiть у похмурому свiтлi зимового дня алмази, сапфiри, смарагди блищали, променилися, палахкотiли, грали барвами.

Усi стояли над цiєю красою як завороженi. Апостолов, про якого забули, раптом упав на землю i став хапатися за коробку. Адамадзе узяв його за комiр, пiдняв, як малу дитину, i вiдкинув на землю подалi вiд коробки.

Молодий полiцай, рокривши рота, очманiло дивився на небачене багатство i раптом, озираючись, дико завищав. Вiн помiтив, як гауптштурмфюрер швидким рухом вихопив пiстолет.

Грiм пострiлу у вiльному вiд листя зимовому лiсi полетiв ген-ген до безкраю. Гайвороння злякано спурхнуло i загалдiло над кронами. Полiцай упав на землю, пошкрiб в агонiї пальцями снiг бiля коробки з коштовностями, немов востаннє хотiв дотягтися до них, i затих.

Краєм ока Курт Раух помiтив, що Адамадзе зняв автомат iз плеча i тримав палець на гашетцi.

Апостолов схопився на ноги i, петляючи, мов заєць, побiг лiсом.

- Стрiляй!- наказав Адамадзе гауптштурмфюрер. - Стрiляй!

Проте князь не повертав дуло автомата в бiк втiкача, а мовчки скоса стежив за Раухом. Чи боявся, що, поки буде цiлитися в Апостолова, Раух, скориставшись зручною миттю, вистрелить в нього, чи пожалiв нещасного банкiра, який так i не став його тестем.

- Нехай собi. Вiн для нас не шкiдливий, - вiдповiв Адамадзе, зiрко стежачи за напрямом ствола парабелума гауптштурмфюрера, При найменшому небезпечному поруху вiн миттю натиснув би гашетку свого автомата.

- Так що?- спитав коротко, не мiняючи пози. - Над викопаним скарбом знайдуть ще двох дуелянтiв-самогубцiв?

Раух мовчав.

- Ставимо водночас зброю на запобiжник, не змiнюючи пози, - додав Адамадзе владним тоном. Вiн мiг так триматися - в його руках була бiльш грiзна зброя - автомат з повним диском патронiв. I це вже був не той тапер з кафе "Едельвейс", з яким колись познайомила з Раухом спiвачка Люцiя.

Певно, гауптштурмфюрер зрозумiв, що сила на боцi князя. Вiн кивнув, теж не змiнюючи пози.

- Рахую до трьох, гер Раух... I не раджу хитрувати. В мене теж є досвiд. У вас набутий тiльки в пiдвальних катiвнях, та ще й з пiдручними. У мене - колонiальний... Ну, рахую... раз...

- Два, - сказав Раух.

- Три!..

Адамадзе побачив, що гауптштурмфюрер пiдiймає великий палень руки до запобiжника повiльнiше, нiж: годиться.

- Стоп, гер Раух! Повторимо. Рахую знову, але майте на увазi: ще раз затримаєтесь, змушений буду натиснути на гашетку... Не будьте жаднюгою, вам i половини цього добра вистачить - i вам, i дiтям вашим, онукам i правнукам, якщо вони у вас будуть колись... Отже, рахую... раз... два... три..

Обоє одночасно поставали зброю на запобiжники, i обоє одночасно полегшено зiтхнули.

- Тепер, - запропонував Адамадзе, - витягнемо обойми i висиплемо патрони на землю. Згода? Раух кивнув.

- Ну, знову рахую... раз... два... три..

Коли патрони полетiли вниз, князь узяв автомат на ремiнь, гауптштурмфюрер сховав пiстолет у кобуру i пробурчав:

- Тепер ми обеззброєнi.

- Зате живi, - з посмiхом парирував йому Адамадзе. - А знаєте, ви дуже ризикували. Ви стояли до мене пiд таким кутом, що менi легше було б вас зрешетити, нiж вам стрельнути в мене. Оцiнiть моє благородство, гер гауптштурмфюрере.

- Хтозна. Думаю, вам i однiєї моєї кулi вистачило б, не треба й автоматної черги.

Поки компаньйони торгувалися i тягли жеребки життя i смертi, Павло Амвросiйовкч Апостолов зник з очей. Обоє тiльки зараз звернули увагу на те, що його нiде не видно.

- Пропаде, - пожалiв Адамадзе. - Замерзне в лiсi або загине голодною смертю.

Раух на те тiльки знизав плечима. Цi слов'яни абсолютно незрозумiлi люди. Ну що тепер цьому князю до якогось божевiльного?

Гауптштурмфюрер нахилився, закрив пошкоджену кришку коробки i запхав її у мiшок. Князь хотiв пiдняти мiношукач i лопату.

- Покиньте, - зневажливо зауважив Раух.

- А. що з цим?- спитав Адамадзе, кивнувши на труп полiцая.

- Ворогiв рейху ми не ховаємо, - жорстко вiдмовив гауптштурмфюрер, пiдiймаючи на плечi мiшок iз металевою скринькою. - Важкенька, - з приємнiстю мовив далi, маючи на увазi скриньку.

- Я можу понести, - запропонував Адамадзе.

- Нi, нi, - заперечив Раух. - Своя ноша. У вас, здається, кажуть: свiй тягар не тяжить. Хе... хе, - вiн нарештi теж задоволене посмiхнувся.

- До речi, половина у мiшку чужа, - в тон йому нагадав князь.

- Нiчого, нiчого... А ви будете мене i скарб охороняти...

Вони рушили пологим схилом яру, пiднялися на вiльний простiр i попрямували до села.

...Товарно-пасажирський поїзд Харкiв - Київ, який ходив дуже нерегулярно, в цей день зовсiм застряг пiд Харковом, де партизани зiрвали мiст. Диспетчер сказав гауптштурмфюреровi, що пiд вечiр через станцiю має проходити з Кременчука вiйськовий ешелон, який тут зупинятиметься.

Уже лягали на землю важкi зимовi присмерки, коли ешелон, постукуючи на стрiлках, став уповiльнювати хiд. Раух знайшов пiдполковника, начальника поїзда, вiдрекомендувався i попросив окреме купе, бо везе документи державної ваги.

Через кiлька хвилин вiн i Адамадзе сидiли у купе пасажирського вагона, причепленого до вiйськового ешелону з танками.

Поїзд, пришвидшуючи хiд, м'яко постукував на рейках, вагон приємно погойдувало, i промерзлi в лiсi пiсля безсонної ночi у хатi старости, повнiй блощиць, гауптштурмфюрер i Адамадзе ледве переборювали сон. Вiд втоми нудило. Нервовий стрес, який цiлий день мiцно тримав їх у своїх лабетах, потроху спадав, i очi самi заплющувалися. Проте вони мусили тримати їх вiдкритими i сторожко стежити один за одним i, головне, за мiшком з коробкою коштовностей. Постелi в купе не було, i Раух поклав мiшок у кутку лави, накривши, як подушкою, своєю утепленою чорною шинеллю iз хутровою облямiвкою.

Вiн не лягав, боячись заснути, i так само, як Адамадзе, сидiв, ледь похитуючись, раз у раз схоплюючись i розплющуючи очi, щоб переконатися, що князь так само, як i вiн, незворушно сидить навпроти за столиком, i заспокiйливо вiдчути бiля свого тiла ребра залiзної коробки, накритої шинеллю.

Кожний з партнерiв складав у думцi свої плани.

Для гауптштурмфюрера головним завданням було спокiйно, без будь-яких ексцесiв, дiстатися до Києва, а там, прямо на станцiї, наказати схопити Адамадзе i, запроторивши у свою гестапiвську катiвню, знищити, позбувшись таким чином єдиного свiдка злочину проти iнтересiв Гаймат. Курту Рауху, незважаючи на свої заслуги i чин, треба було врятувати не тiльки коштовностi, а й саме життя. Адже так само, як вiн знищить у Києвi колишнього князя, знищать i його вищi бонзи, якщо пронюхають про незлiченнi багатства Апостолова. "Дойчланд, Дойчланд - юбер алес!" [1] Крiм, звичайно, багатства. ------[1] "Нiмеччина, Нiмеччина понад усе!" (Нiм.) ------

Отже, щоб не привернути до себе уваги, вiн не може непомiтно позбутися зараз, у ешелонi, цього слов'янського виродка... Головне - тихо, непомiтно, вужем прослизнути у свою нору i сховати в нiй цiнностi. Найменша необачнiсть може привести до краху. Йому треба боятися абсолютно всiх i всього, адже навколо такого багатства створюється наелектризоване поле кровi i смертi...

Адамадзе тим часом думав свою гiрку думу. Вiн їхав назустрiч смертi. Розумiв, що гауптштурмфюрер зараз обмiрковує спосiб тихенько розправитися з ним i вiдкладає це тiльки до приходу ешелону у Київ. Дорогою можна було б втекти вiд нього. Але князь хотiв не тiльки врятувати життя, але й багатство, яке вiн вважав своїм. Зрозумiло, подбати про це треба саме тепер, поки ешелон в дорозi. Але як це зробити? Смiливостi надавало йому те, що гауптштурмфюрер був обеззброєний, - жодного патрона в парабелумi, - i те, що вiдчував себе господарем знайденого добра, а гауптштурмфюрера грабiжником, з яким має право боротися до кiнця.

Двоє спiльникiв-ворогiв сторожко похитувалися один проти одного на протилежних полицях вагона, i поїзд нiс їх усе далi в нiч.

Десь за годину Адамадзе, помiтивши, що гауптштурмфюрер, спершись лiктем на столик, кiлька секунд пiдряд не розплющує очей, обережно торкнувся мiшка. Самими кiнчиками пальцiв учепився у мiшковину i потяг її на себе. Раух хитнувся, розплющив очi, кинув дикий погляд на князя, що вже забрав свою руку вiд мiшка, i, вiдчувши пiд боком твердий рiжок коробки, заспокоївся.

Але сон був дужчий вiд гауптштурмфюрера, i Раух знову заплющив очi.

Адамадзе повторив свiй прийом. Не поспiшаючи, сантиметр за сантиметром, сторожко зупиняючись, витягав з-пiд боку Рауха мiшок з коробкою. Прокидаючись на мить, той не вiдчував небезпеки - коробка була поруч. Як на щастя князя, ешелон уповiльнив хiд, ледве повз, i можна було стрибнути з вагона.

Коли залишилося Адамадзе лише кiлька сантиметрiв, щоб повнiстю витягти коробку, нерви його не витримали. Вiн смикнув дужче, нiж слiд було, i, схопивши коробку обома руками, вискочив у коридор, їхнє купе було першим вiд тамбура i князь, опинившись в ньому, кинувся вiдчиняти дверi. Чорна нiч розкрила свої обiйми. В обличчя вдарив холодний вiтер iз снiгом i на мить ошелешив його. Секундна затримка стала фатальною для Адамадзе. Гауптштурмфюрер наздогнав його i вчепився в мiшок. Мовчки, важко дихаючи, вони боролися у тамбурi, видираючи один в одного здобич. Зимовий вiтер лiпив їм в обличчя колючим снiгом, та в гарячцi борнi вони цього не вiдчували.