КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

3. З об’єктивної сторони злочин, передбачений ч. 1 ст. 342 КК, полягає В опорі представнику влади під час виконання ним службових обов’язків, Ч. 2 — в опорі працівнику правоохоронного органу під час виконання ним службових обов’язків, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві під час виконання цими особами покладених на них обов’язків по охороні громадського порядку.

Опір — це активна фізична протидія здійсненню названими особами покладених на них службових обов’язків або обов’язків з охорони громадського порядку. При цьому дії того, хто чинить опір, можуть бути спрямовані безпосередньо проти особи, наприклад, представника влади (винний перешкоджає слідчому пройти в одну з кімнат квартири для огляду місця події або обшуку) або проти предметів, необхідних для виконання цими особами своїх обов’язків (винний знищує документ, який прокурор намагався вилучити).

Опір характеризується такими ознаками: 1) він полягає в активних діях;

2) дії винного спрямовані на організм потерпілого, полягають у застосуванні фізичної сили до нього або проти предметів, необхідних для виконання обов’язків цими особами; 3) дії винного перешкоджають (протидіють) виконанню потерпілим своїх функцій, реалізації повноважень; 4) дії винного вчинені в момент виконання потерпілим покладених на нього обов’язків.

Для об’єктивної сторони необхідно, щоб опір виявлявся при виконанні зазначеними працівниками службових обов’язків або обов’язків з охорони громадського порядку. Як зазначив Пленум Верховного Суду України, працівники правоохоронних органів та військовослужбовці можуть визнаватися потерпілими не тільки тоді, коли вони виконували свої службові обов’язки, перебуваючи безпосередньо на службі, та коли здійснювали заходи щодо охорони правопорядку у відповідності до своїх службових обов’язків, за наказом чи розпорядженням, а й тоді, коли вони вжили зазначених заходів в межах своїх повноважень з власної ініціативи (наприклад, перепиняли правопорушення у неробочий час) (абз. 2 п. 5 постанови ПВСУ «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів» від 26 червня 1992 р. № 8 (Постанови (1963-2000)… - С. 208).

Опір слід відрізняти від злісної непокори. Злісною непокорою, відповідальність за яку передбачено ст. 185 КпАП, є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника міліції при виконанні ним службових обов’язків, члена громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовця у зв’язку з їх участю в охороні громадського порядку або відмова, виражена у зухвалій формі, що свідчить про явну неповагу до осіб, які охороняють громадський порядок. Відмінність опору від злісної непокори полягає в тому, що опір — це активна фізична протидія законній діяльності потерпілих, а злісна непокора — це пасивна поведінка.

4. Склад аналізованого злочину відсутній у випадках вчинення опору представникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві при здійсненні ними явно незаконних дій. Правова оцінка такої ситуації має здійснюватися за правилами необхідної оборони.

5. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення опору.

6. Суб’єктивна сторона злочину характеризується виною у формі прямого умислу. Винний усвідомлює, що чинить опір саме представникові влади, працівникові правоохоронного органу під час виконання службових обов’язків, або члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцю — під час охорони громадського порядку, і бажає тим самим перешкодити виконанню ними своїх обов’язків. Якщо особа не усвідомлювала, що чинить опір названим особам, склад даного злочину відсутній. Такі дії можуть бути кваліфіковані, за наявності необхідних ознак, як злочин проти життя та здоров’я особи або проти власності.

7. Суб’єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-ти років. Ним може бути не тільки особа, щодо якої потерпілий здійснював певні законні дії, а й особа, яка чинить опір здійсненню таких дій щодо інших громадян.

8. У частині 3 ст. 342 КК встановлена відповідальність за опір, поєднаний з примушенням цих осіб шляхом насильства або погрози застосування такого насильства до виконання явно незаконних дій.

Явно незаконні дії — це будь-які дії, що суперечать інтересам служби, призводять до невиконання або неналежного виконання службових чи громадських обов’язків.

Примушення — це фізичний або психічний вплив з метою примусити потерпілого виконати всупереч його бажанню явно незаконні дії (наприклад, застосування насильства з метою звільнення затриманого правопорушника).

Під фізичним насильством розуміють незаконне позбавлення волі, зв’язування, заподіяння зазначеним особам ударів, побоїв, тілесних ушкоджень, інші насильницькі дії. Заподіяння потерпілому при вчиненні опору легких, середньої тяжкості тілесних ушкоджень охоплюється ч. З ст. 342 КК і додаткової кваліфікації не вимагає. Опір, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень або смерті кваліфікується з урахуванням особи потерпілого за сукупністю злочинів відповідно за частинами 3 або 4 ст. 345, ст. 348 чи п. 8 ч. 2 ст. 115, ст. 119, ч. З ст. 350 КК.

Погроза застосування насильства — це дії або висловлювання, що виражають намір винного застосувати фізичне насильство щодо цих самих осіб.

Стаття 343. Втручання в діяльність працівника правоохоронного органу

1. Вплив у будь-якій формі на працівника правоохоронного органу з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або добитися прийняття незаконних рішень —

карається штрафом від п’ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.

2. Ті самі дії, якщо вони перешкодили запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила, або вчинені службовою особою з використанням свого службового становища, —

караються позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до чотирьох років.

1. Для правоохоронних органів діяльність з підтримання правопорядку, запобігання правопорушенням є основною і полягає у невідкладному й адекватному реагуванні на факти невиконання або неналежного виконання вимог і приписів правових норм з боку юридичних і фізичних осіб. Працівники правоохоронних органів повинні діяти на основі закону і не мають права виходити за межі наданих повноважень.

Ефективне функціонування правоохоронних органів може бути забезпечене лише у разі створення належних умов для їх діяльності. Однією з гарантій успішної діяльності цих органів є неприпустимість стороннього впливу при здійсненні службових повноважень.

Як зазначається у ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У статті 7 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. № 1789-ХП (ВВР. - 1991. - № 53. - Ст. 793) . закріплюється, що втручання органів державної влади і органів місцевого самоврядування, посадових осіб засобів масової інформації, громадсько-політичних організацій (рухів) та їх представників у діяльність прокуратури щодо нагляду за додержанням законів або розслідування діянь, що містять ознаки злочину, забороняється.

Названі положення поширюються на діяльність працівників й інших правоохоронних органів.

2. Суспільна небезпечність втручання в діяльність працівника правоохоронного органу полягає в тому, що такі дії порушують нормальну діяльність цих органів, підривають авторитет державної влади, впливають на ефективність функціонування всієї правової системи України. Перешкоджання виконанню службових обов’язків працівниками правоохоронних органів ставить під загрозу правопорядок та права і законні інтереси окремих фізичних та юридичних осіб.

3. Потерпілим від злочину є працівник правоохоронних органів. Про поняття працівників правоохоронних органів див. коментар до п. З ст. 342 КК.

4. Об’єктивна сторона злочину виявляється у діянні, що полягає у будь-якій формі впливу на працівника правоохоронного органу.

Під втручанням у діяльність працівника правоохоронного органу слід розуміти конкретні дії, спрямовані на перешкоджання виконанню цим працівником службових обов’язків або на те, щоб добитися прийняття незаконного рішення. Втручання може виявлятися в умовлянні, шантажуванні потерпілого, погрозі відмовити у наданні законних благ, а також у будь-якій іншій формі впливу (абз. 1 п. 11 постанови ПВСУ «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів» від 26 червня 1992 р. № 8). Вплив може здійснюватися усно, письмово (у тому числі й анонімно), за допомогою засобів масової інформації (публікацій у газетах, виступах по радіо, телебаченню тощо), як особисто, так і за допомогою інших осіб.