КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

3. Об’єктивна сторона злочину виявляється в діях, а саме: у захопленні державних або громадських будівель чи споруд.

Під захопленням будівель чи споруд слід розуміти протиправне вторгнення і зайняття цих об’єктів, встановлення контролю над ними, блокування їх роботи.

Якщо захоплення поєднане із застосуванням насильства до осіб, які перешкоджають здійсненню злочинного наміру винного, вчинене належить кваліфікувати за сукупністю злочинів: ст. 341 КК і відповідною статтею про злочини проти життя та здоров’я особи. У випадках, коли захоплення будівель чи споруд поєднане з умисним знищенням чи пошкодженням чужого майна, вчинене кваліфікується за ст. 341 і за наявності достатніх підстав за ст. 194 КК.

Для наявності об’єктивної сторони не має значення, захоплені всі приміщення будівлі чи споруди або частина їх площі. .

Спосіб захоплення державної або громадської будівлі чи споруди може бути різним: відкритим, таємним, насильницьким, обманним тощо.

4. Склад злочину формальний. Злочин вважається закінченим з моменту захоплення хоча б частини площі будівлі чи споруди. Тривалість незаконного утримання цих об’єктів на кваліфікацію злочину не впливає.

5. Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел. Винний усвідомлює суспільну небезпечність захоплення державної або громадської будівлі чи споруди і бажає його здійснити. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є спеціальна мета — незаконно користуватися або перешкодити нормальній роботі підприємств, установ, організацій. Мотив злочину на кваліфікацію не впливає.

6. Суб’єкт злочину — будь-яка особа, що досягла 16-ти років.

Стаття 342. Опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві

1. Опір представникові влади під час виконання ним службових обов’язків —

карається штрафом до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов’язків, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві під час виконання цими особами покладених на них обов’язків щодо охорони громадського порядку —

карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, поєднані з примушенням цих осіб шляхом насильства або погрози застосування такого насильства до виконання явно незаконних дій, —

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

1. Об’єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують нормальну законну діяльність органів державної влади і об’єднань громадян, особисту недоторканність та здоров’я їх представників.

2. Потерпілими від злочину можуть бути представники влади (ч. 1 ст. 342 КК), працівники правоохоронних органів, члени громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону та військовослужбовці (ч. 2 ст. 342 КК).

Про загальне поняття представника влади див. коментар до ст. 364 КК. Відповідно до ч. 1 ст. 342 КК потерпілими є представники влади, які не є працівниками правоохоронних органів, членів громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцями, наділені правом у межах своєї компетенції пред’являти вимоги, а також приймати рішення, обов’язкові для виконання фізичними і юридичними особами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості. До них, зокрема, належать депутати рад усіх рівнів, керівники місцевих державних адміністрацій України, військові коменданти, начальники гарнізонів тощо.

Працівники правоохоронних органів — це працівники органів прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, військової служби правопорядку у Збройних Силах України, митних органів, органів охорони державного кордону, державної податкової служби, органів і установ виконання покарань, органів державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інших органів, що здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції. До працівників правоохоронних органів належать також працівники Антимонопольного комітету України, якщо вони безпосередньо виконують зазначені функції (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р. № 3781-XII (ВВР. — 1994. — № 11. — Ст. 50); Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 15 травня 2003 р. № 743-ГУ (Урядовий кур’єр. — 2003. — № 102. — 5 червня).

Спільними ознаками, що характеризують працівників правоохоронних органів є такі: 1) вони перебувають у трудових чи службових відносинах з названими правоохоронними органами; 2) за характером посади, яку обіймають, виконують правоохоронні чи правозастосовні функції.

Протидія виконанню цих функцій є неприпустимою.

Не можуть визнаватися потерпілими від розглядуваного злочину технічні працівники зазначених вище органів, наприклад, працівники митних органів, які не здійснюють митну справу, експерти і спеціалісти, яких залучають для проведення експертиз товарів, інших предметів, та інші особи, які не мають відношення до безпосереднього здійснення митної справи.

Громадське формування з охорони громадського порядку і державного кордону — це об’єднання, загін, дружина або інша організація людей, створені для підтримання громадського порядку і охорони державного кордону, що мають статут і зареєстровані у встановленому порядку в органах місцевого самоврядування.

До членів громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону належать члени зведених загонів громадських формувань, спеціалізованих загонів (груп) сприяння міліції та Державній прикордонній службі України, асоціацій громадських формувань тощо, створених для участі в охороні громадського порядку і державного кордону. Їх завданням є сприяння органам місцевого самоврядування, правоохоронним органам, Прикордонним військам України та органам виконавчої влади, а також посадовим особам у запобіганні та припиненні адміністративних правопорушень і злочинів, захисті життя та здоров’я громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, а також у рятуванні людей і майна під час стихійного лиха та інших надзвичайних обставин, що мають своє положення (статут), зареєстроване в органах місцевого самоврядування (статті 1, 2 та 6 Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» від 22 червня 2000 р. № 1835-Ш (ВВР. - 2000. -№ 40. — Ст. 238); «Типовий статут громадського формування з охорони громадського порядку», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2000 р. № 1872 (ОВУ. - 2000. - № 52. - Ст. 225).

Член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону — громадянин України, що досяг повноліття входить до складу одного із зазначених формувань, наділений під час здійснення такої охорони спеціальними владними повноваженнями, має відповідні відмітні знаки члена громадського формування (нарукавну пов’язку, значок, жетон тощо).

Військовослужбовці — особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці строкової і надстрокової служби та військової служби за контрактом Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Служби національної безпеки України, військ цивільної оборони, а також інших військових формувань, які створюються Верховною Радою України, стратегічних сил стримування, які дислокуються на території України, військовослужбовці-жінки, курсанти військових навчальних закладів (ст. З Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 р. № 2011-ХП (ВВР. - 1992. -№ 15. — Ст. 190) із змінами, внесеними Законом України від 3 квітня 2003 р. № 662-ГУ (ОВУ. - 2003. - № 17. - Ст. 741), які проходять військову службу (Закон України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу» від 25 березня 1992 р. в редакції Закону від 18 червня 1999 р. № 766-ХІУ {ВВР. - 1999. - № 33. - Ст. 270).

Такими, що проходять військову службу, треба визнавати і військовозобов’язаних, які під час навчальних (або перевірних) та спеціальних зборів користуються всіма правами і обов’язками, встановленими Законом, та носять військову форму одягу з відзнаками відповідно до військових звань і роду військ (служби) (статті 7, 29 Закону зі змінами, внесеними Законом України від 15 травня 2003 р. № 744-ГУ (ОВУ. - 2003. - № 23. -Ст. 1016).