КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

18. Позитивно вирішується в судовій практиці й питання про можливість використання при призначенні остаточного покарання одночасно кількох принципів призначення покарання за сукупністю злочинів. Це не суперечить закону тому, що навіть часткове складання покарань по суті є сполученням принципів складання і поглинення, оскільки одна частина менш суворого покарання приєднується тут до більш суворого (складається з ним), а інша його частина поглинається останнім. Одночасне застосування кількох принципів доцільно використовувати при призначенні покарання, коли сукупність утворюють більше двох злочинів. Так, наприклад, якщо за ч. 1 ст. 191 КК призначені 2 роки обмеження волі, за ч. 1 ст. 226 КК — 2 роки виправних робіт, а за ч. 1 ст. 212 КК — 3 роки позбавлення права займатися певною діяльністю, то суд у повній відповідності до ст. 70 КК може поглинути чи скласти покарання, призначені за ч. 1 ст. 191 та ч. 1 ст. 226 КК і виконати самостійно покарання, що призначене за ч. 1 ст. 212 КК.

19. Призначення за сукупністю злочинів додаткових покарань регламентується частинами 1 і 3 ст. 70 та ч. 4 ст. 72 КК і повинне відповідати таким вимогам:

1) додаткові покарання можуть приєднуватися до основного, остаточно призначеного за сукупністю, лише за умови, якщо вони попередньо призначені судом хоча б за один злочин, з тих кількох, які входять до сукупності. Отже, якщо додаткове покарання не було призначене судом за окремий злочин, то воно не може бути призначене і за їх сукупністю (Рішення… — 1999. - С. 75-76);

2) одне чи кілька додаткових покарань можуть бути призначені судом тільки за один із злочинів, що входять до сукупності. Якщо за злочин, що входить до сукупності, призначене тільки одне додаткове покарання, то воно приєднується до того основного, яке остаточно призначене судом за сукупністю злочинів. Якщо за один злочин, що входить до сукупності, призначено кілька додаткових покарань, то вони не підлягають ні поглиненню, ні складанню і також усі приєднуються до того основного, що остаточно призначене за сукупністю злочинів;

3) якщо за кілька окремих злочинів, що входять до сукупності, призначено кілька додаткових покарань одного виду, то вони попередньо поглинаються чи складаються між собою за правилами й у межах, передбачених у частинах 1 та 2 ст. 70 КК, і лише після цього приєднуються до того основного покарання, що остаточно призначене за сукупністю злочинів. При цьому належить враховувати, що ст. 70 КК не виключає права суду призначити за сукупністю злочинів остаточне основне покарання шляхом застосування для цього одного принципу (наприклад, складання), а щодо додаткових — використати інший (наприклад, поглинення). Так, якщо за ч. 1 ст. 187 КК суд призначить 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, а за ч. З ст. 189 КК — 5 років позбавлення волі з конфіскацією лише частки майна, то на підставі ст. 70 КК суд має право призначити основне покарання не тільки шляхом поглинення, але й повного чи часткового складання, а додаткове — тільки шляхом поглинення;

4) якщо за кілька окремих злочинів, що входять до сукупності, призначено кілька додаткових покарань різних видів, то відповідно до ч. 4 ст. 72 КК за сукупністю злочинів вони виконуються самостійно. “

20. У частині 4 ст. 70 КК передбачена ситуація, коли після постановлен-ня вироку, але до, у процесі чи після повного відбуття призначеного ним покарання встановлюється, що засуджений винен ще й в іншому (інших) злочинах, вчинених ним до винесення попереднього вироку. Отже, і в даному випадку має місце сукупність злочинів, особливість якої полягає лише в тому, що вчинені особою злочини розкриті в різний час, у зв’язку з чим і покарання за їх сукупністю призначається не одним, а кількома вироками.

21. Призначення покарання за ч. 4 ст. 70 КК здійснюється в три етапи. На першому з них суд виносить вирок і призначає покарання за знову розкритий злочин, а якщо їх було кілька — то за всі ці злочини, керуючись при цьому статтями 65—67 КК, а при необхідності і статтями 68, 69 та 103 КК. На другому етапі суд призначає покарання за сукупністю злочинів, керуючись положеннями частин 1—3 ст. 70 КК. При цьому суд не враховує, що особа вже повністю або частково відбула те покарання, що було призначене їй за раніше винесеним вироком. Отже, до уваги береться покарання в тому повному розмірі, що раніше було призначене цим вироком. Нарешті, на третьому етапі суд здійснює зарахування за правилами ст. 72 КК, яке полягає в тому, що до покарання, яке остаточно призначене за сукупністю злочинів, зараховується судом те покарання, що повністю або частково було відбуте особою за попереднім вироком.

22. При застосуванні ч. 4 ст. 70 КК можуть виникнути ситуації, вирішення яких має певні особливості:

1) якщо за попереднім чи знову винесеним вироками призначене покарання, що не підлягає складанню (див. пункти 14 і 16 коментарю до ст. 70 КК), то як призначення покарання за сукупністю злочинів, так і зарахування повністю або частково відбутого покарання здійснюються з урахуванням положень ч. З ст. 72 КК;

2) якщо за попереднім вироком особу було засуджено із застосуванням статей 75, 79, 104 КК, а за знову винесеним — до покарання, що належить відбувати реально, то складання або поглинення призначених покарань не допускається і кожен вирок, а отже, і призначене ним покарання, виконується самостійно (ВВСУ. - 2003. - № 1. - С. 28-29);

3) якщо за першим (попереднім) вироком особу було засуджено не за один, а за сукупністю злочинів, то при призначенні покарання за правилами ч. 4 ст. 70 КК суд повинен враховувати покарання не за окремі злочини, а виходити з тієї загальної (сукупної) їх міри, що була призначена попереднім вироком за сукупністю цих злочинів.

23. До особи, яка визнана винною у вчиненні кількох злочинів, звільнення від відбування покарання на підставі статей 75, 79 та 104 КК може бути застосоване тільки після призначення покарання за сукупністю злочинів відповідно до ст. 70 КК.

24. Призначення покарання за сукупністю злочинів щодо неповнолітнього здійснюється за правилами ст. 70 КК з урахуванням вимог статей 98-103 КК.

Стаття 71. Призначення покарання за сукупністю вироків

1. Якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

2. При складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. При складанні покарань у виді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п’ятнадцяти років, а у випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більшим п’ятнадцяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п’яти років. При складанні покарань у виді довічного позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, визначається шляхом поглинення менш суворих покарань довічним позбавленням волі.

3. Призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків.

4. Остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

5. Якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив два або більше злочинів, суд призначає покарання за ці нові злочини за правилами, передбаченими у статті 70 цього Кодексу, а потім до остаточного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, повністю чи частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком у межах, встановлених у частині другій цієї статті.

1. Згідно з ч. 1 ст. 71 КК сукупність вироків припускає, що: а) судом постановлений обвинувальний вирок, за яким особі призначене певне (основне і додаткове) покарання; б) після ухвалення цього вироку особа вчиняє новий злочин; в) новий злочин вчиняється особою до повного відбуття того покарання, що було призначене попереднім вироком.

2. Постановлення вироку завершується його публічним проголошенням (ст. 341 КПК), тому правила ст. 71 КК використовуються у випадках вчинення особою нового злочину не тільки після, а й до набрання вироком чинності.

3. Стаття 71 КК застосовується, якщо новий злочин було вчинено особою до відбуття покарання, призначеного попереднім вироком, а саме у випадках його вчинення: 1) до відбуття основного чи додаткового покарання, що підлягає реальному відбуванню; 2) до закінчення іспитового строку при засудженні із застосуванням статей 75, 79 чи 104 КК; 3) до закінчення невідбутої частини покарання при умовно-достроковому звільненні (статті 81 та 107 КК) або звільненні від його відбування на підставі ст. 83 КК; 4) до відбуття більш м’якого покарання, застосованого на підставі ст. 82, ч. 4 ст. 83 КК, закону про амністію (ч. З ст. 86 КК) або акта про помилування (ч. 2 ст. 87 КК); 5) до закінчення строку покарання чи невідбутої його частини при звільненні від покарання за хворобою (ч. 4 ст. 84 КК).