КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

3. Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням:

а) невідбутої частини покарання (ст. 82 КК); б) покарання повністю або невідбутої його частини на підставі закону України про амністію чи акта про помилування (ст. 85 КК).

4. Пом’якшення призначеного покарання (ч. З ст. 74 КК). Стаття 74 КК як загальна норма регламентує підстави і умови звільнення від покарання та його відбування для осіб, які досягли повноліття на момент вчинення злочину. Разом з тим у розділі XV Загальної частини КК «Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх» визначені певні особливі підстави і умови звільнення від покарання та його відбування щодо неповнолітніх: а) звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 104 КК); б) звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 106 КК); в) умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 107 КК).

Поряд з цим щодо неповнолітніх у розділі XV виділений додатково самостійний вид звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 105 КК).

2. Частина 2 ст. 74 КК передбачає звільнення особи, засудженої за діяння, від відбування покарання, караність якого новим прийнятим законом усунена (декриміналізація діяння). Підставою для такого звільнення є усунення злочинності діяння, за яке особа була засуджена. Особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунута, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання (ч. 2 ст. 74 КК).

3. Відповідно до п. 1 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК звільненню від покарання (основного і додаткового) відповідно до ч. 2 нення в тому разі, якщо чинний закон є більш м’яким порівняно з законом, який діяв на момент вчинення злочину.

7. Порядок звільнення від відбування покарання передбачений Виправно-трудовим кодексом України.

Стаття 75. Звільнення від відбування покарання з випробуванням

1. Якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п’яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

2. У цьому разі суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього .обов’язки.

3. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного року до трьох років.

1. Відомий багато років нашому праву інститут засудження з випробуванням (умовне засудження і відстрочка виконання вироку) трансформований новим КК в один із видів звільнення від відбування покарання — звільнення від відбування покарання з випробуванням, застосування якого детально регламентовано у статтях 75-79 КК.

2. Відповідно до ст. 75 КК звільнення від відбування покарання з випробуванням можливе при призначенні таких основних покарань, як виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, обмеження волі або позбавлення волі за умови визначення його на строк не більше п’яти років. Однак призначення одного із зазначених покарань саме по собі не вирішує питання про можливість звільнення від відбування покарання з випробуванням. Для його застосування потрібно встановити достатню для цього підставу. В статті 75 КК відсутнє чітке визначення такої підстави, але її зміст надає суду можливість конкретизувати її залежно від обставин справи. У ній зазначено, що звільнення з випробуванням допустиме тоді, коли суд дійде висновку, що виходячи із тяжкості злочину, особи винного та інших обставин виправлення засудженого можливе без відбування покарання. Тому суду завжди потрібно детально з’ясувати фактичну тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи. На це орієнтує і ПВСУ в п. 1 постанови «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 22 грудня 1995 р. № 22 (Постанови (1963-2000)… - Т. 2. - С. 34).

3. Тяжкість злочину визначається тим, до якої категорії злочинів віднесене вчинене діяння (ст. 12 КК), ступенем його тяжкості, суспільної небезпечності та видом і строком передбаченого за цей злочин покарання.

У кожному разі фактична тяжкість злочину повинна бути конкретизована з урахуванням значущості об’єкта та предмета посягання, характеру діяння, обстановки, способу, місця і часу його вчинення, наявності чи відсутності тяжких наслідків та ін. Підлягають обов’язковому врахуванню форма, вид, ступінь вини, мотиви і мета злочину, а також стадії вчинення злочину, закінченим він був чи незакінченим і з яких причин його не було доведено до кінця. З’ясовується і те, вчинений він у співучасті чи однією особою.

4. Не менш важливе значення має і врахування обставин, що характеризують особу винного. Їх можна розмежувати на чотири групи:

обставини, що характеризують поведінку винної особи до вчинення злочину, частіше це такі, як відсутність правопорушень до вчинення злочину,, сумлінне ставлення до праці або навчання, порядна поведінка в побуті, заслуги перед Батьківщиною та ін.;

обставини, безпосередньо пов’язані з вчиненням злочину: відсутність ініціативи вчинення злочину, причетність або непричетність особи до готування чи організації злочину, другорядна роль у його вчиненні та ін.;

обставини, що характеризують поведінку винної особи після вчинення злочину, прикладом яких може бути надання допомоги потерпілому, турбота про його близьких та ін.;

індивідуальні властивості особи: стать, вік, стан здоров’я, родинний стан, спосіб життя, відсутність судимостей, наявність на утриманні непрацездатних родичів, а також такі особливості характеру, як доброта, чуйність чи, навпаки, озлобленість, облудність, агресивність, навички і схильність до азартних ігор, зловживання спиртними напоями тощо.

5. Підлягають урахуванню і обставини, що пом’якшують покарання, наприклад, вчинення злочину під впливом примусу, погрози або внаслідок матеріальної службової або іншої залежності; вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних або інших обставин; вчинення злочину неповнолітнім або жінкою в стані вагітності; вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання; добровільне відшкодування завданого збитку або усунення чи прагнення усунути наслідки злочину, активне сприяння розкриттю злочину або злочинної діяльності організованої групи, з’явлення із зізнанням, щире каяття та ін.

Усі ці обставини в різноманітних їх сполученнях можуть істотно знизити фактичну ступінь тяжкості злочину і особливо ступінь небезпечності винної особи для суспільства, що в своїй сукупності і утворює підставу для висновку суду про можливість звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням.

Тільки таке комплексне з’ясування підстави застосування цього виду звільнення від відбування покарання може забезпечити обгрунтований висновок суду і про можливість виправлення засудженого без реального відбування покарання, але в умовах належного контролю за його поведінкою та виконанням покладених на нього судом обов’язків.

6. Відповідно до ч. З ст. 75 КК встановлення у вироку іспитового строку є невід’ємною ознакою звільнення від відбування покарання з випробуванням. За своїм змістом іспитовий строк — це певний проміжок часу, протягом якого здійснюється контроль за поведінкою засудженого, а сам він під загрозою реального відбування призначеного покарання зобов’язаний виконувати покладеш на нього обов’язки та інші умови випробування.

Іспитовий строк втілює в собі погрозу реального відбування призначеного покарання, якщо засуджений не виконає умови випробування, і перспективу остаточного звільнення від відбування покарання і навіть пільгового погашення судимості, якщо умови випробування будуть виконані.

7. Альтернатива таких можливостей визначає основний зміст і значення іспитового строку. Він полягає в наданні засудженому певного часу для того, щоб своєю законослухняністю і ставленням до виконання покладених на нього обов’язків довести своє виправлення без реального відбування покарання.

Важливе правове значення іспитового строку полягає і в тому, що несприятливі наслідки (реальне відбування призначеного покарання) можливі тільки за порушення умов випробування, вчинені в період проходження цього строку. Будь-які порушення, вчинені за його межами, до уваги не беруться. Значення іспитового строку полягає також у тому, що тільки протягом цього проміжку часу особа визнається судимою і за її поведінкою здійснюється контроль з боку органів виконання покарання. Має значення й те, що іспитовий строк дисциплінує засудженого, привчає його поважати закони, нагадує йому, що він не виправданий, а проходить випробування, від результату якого залежить його подальша доля — бути остаточно звільненим від відбування призначеного основного виду покарання або реально його відбувати.