КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

12. Так, небезпечність дій конкретного співучасника значно підвищується, якщо він, будучи, наприклад, організатором, не тільки створює організовану злочинну групу, а й фінансує її, розробляє плани її злочинної діяльності, розподіляє ролі між співучасниками, безпосередньо керує ними на місці вчинення злочину і забезпечує приховування їхньої злочинної діяльності. Якщо в злочині беруть участь два пособники, один з яких, наприклад, лише дає пораду, в який час доби краще вчинити крадіжку, а інший відключає сигналізацію, надає знаряддя злому і обіцяє збути викрадене, то, очевидно, що ступінь тяжкості вчинених ними діянь є різною, що і повинно знайти своє відображення в призначеній кожному з них мірі покарання.

13. У випадках, коли незакінчений злочин (готування чи замах) вчинений у співучасті, суд при призначенні покарання кожному із співучасників повинен одночасно (у комплексі) керуватися положеннями як ч. 1, так і ч. 2 ст. 68 КК.

Стаття 69. Призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом

1. За наявності декількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може за особливо тяжкий, тяжкий злочин або злочин середньої тяжкості призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

2. На підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті Особливої частини цього Кодексу як обов’язкове.

1. Відносно визначені, альтернативні та кумулятивні санкції статей Особливої частини КК у переважній більшості випадків дозволяють суду обрати за злочин такий вид покарання і призначити його в тих межах, які цілком відповідають тяжкості вчиненого, особі винного та іншим обставинам справи. Разом з тим закон враховує, що особливості конкретної справи, наявність пом’якшуючих обставин, дані, що певним чином характеризують особу винного — все це може привести в ряді випадків до виникнення ситуацій, коли навіть мінімальне покарання, призначене в межах санкції, виявилося б надто суворим і не досягло б поставлених перед ним цілей. Тому ст. 69 КК надає суду право в особливих (виняткових) випадках «скоригува-ти» вимогу загальних засад призначення покарання, закріплену в п. 1 ч. 1 ст. 65 КК, і призначити більш м’яке покарання порівняно з тим, яке передбачене в конкретній санкції статті Особливої частини КК за вчинений злочин. У статті 69 КК встановлені певні передумови, підстави і порядок призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом.

2. Передумовою (попередньою умовою) застосування ст. 69 КК є вчинення особою злочину: а) середньої тяжкості; б) тяжкого; в) особливо тяжкого (див. коментар до ст. 12 КК). Отже, закон обмежує сферу застосування ст. 69 КК і виключає можливість її використання при вчиненні злочину невеликої тяжкості виходячи з того, що в цьому випадку суд має достатньо можливостей або для призначення менш суворого покарання в межах санкції, або (за інших необхідних умов) для звільнення винного від кримінальної відповідальності чи покарання.

3. Як підстави для призначення більш м’якого покарання в ч. 1 ст. 69 КК вказується на дві групи чинників, які певним чином характеризують вчинений злочин і особу винного: а) наявність декількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину; б) дані, що характеризують особу винного.

4. Обставини, що пом’якшують покарання, як одна з підстав застосування ст. 69 КК, повинні мати певну кількісну і якісну характеристики. По-перше, суд повинен встановити наявність у справі не однієї, а кількох (двох чи більше) таких обставин. По-друге, ці обставини можуть бути або зазначені в ч. 1 ст. 66 КК, або визнані судом такими, що пом’якшують покарання, в силу ч. 2 цієї статті. По-третє, вони повинні знижувати (зменшувати) ступінь тяжкості перш за все злочину, хоча їх наявність впливає і на рівень небезпечності особи самого винного. Нарешті, ці обставини повинні знижувати ступінь тяжкості злочину досить істотно. Очевидно, що останній показник має оціночний характер і залежить від індивідуальних особливостей конкретної справи. Однак у будь-якому випадку встановлені по справі пом’якшуючі обставини повинні перебувати в такому співвідношенні одна з одною і в цілому настільки істотно (значно) знижувати (зменшувати) ступінь тяжкості вчиненого, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було б у даному випадку явно недоцільним. Так, навряд чи є підстави призначити навіть мінімальне покарання за ч. 4 ст. 185 КК (п’ять років позбавлення волі), наприклад, особі, яка вчинила крадіжку вперше, діяла під впливом погрози, внаслідок важкого матеріального становища, що склалося в її сім’ї, з’явилася із зізнанням і до того ж добровільно та у повному обсязі відшкодувала заподіяний злочином збиток.

5. Дані про особу винного як самостійна підстава призначення більш м’якого покарання повинні оцінюватися судом перш за все з точки зору можливості досягнення таким (більш м’яким) покаранням тих цілей, що сформульовані в ч. 2 ст. 50 КК. Ці дані певним чином характеризують особу винного і можуть бути як пов’язані, так і не пов’язані зі вчиненим ним злочином: особа може позитивно характеризуватися з урахуванням її колишніх заслуг перед суспільством і державою (наявність нагород, позитивна характеристика за місцем проживання, роботи чи навчання тощо), а може позитивно виявити себе вже після вчинення злочину (допомога потерпілому, сумлінна праця та зразкова поведінка та ін.). Однак у всіх випадках застосування ст. 69 КК суд повинен встановити і вказати у вироку на такі позитивні дані про особу винного, які дають йому можливість дійти обґрунтованого припущення про те, що призначення в конкретному випадку більш м’якого покарання, ніж передбачено законом (санкцією), є дійсно необхідним і буде цілком достатнім для виправлення винного і попередження нових злочинів (див. коментар до п. З ч. 1 ст. 65 КК).

6. Призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, можливе лише за наявності двох розглянутих підстав застосування ст. 69 КК в їх єдності і сукупності. Якщо судом встановлені тільки обставини, що пом’якшують покарання, хоча і такі, що істотно знижують ступінь тяжкості злочину, але разом з тим у справі відсутні дані, які певним чином (позитивно) характеризують особу винного, застосування ст. 69 КК недопустиме. Не має права застосувати цю норму суд і тоді, коли ним встановлені лише дані, що позитивно характеризують особу винного, а обставини, які пом’якшують покарання, у справі відсутні.

7. Стаття 69 КК встановлює і певний порядок (правила) призначення більш м’якого покарання, відповідно до якого суд має право використовувати один з таких варіантів його пом’якшення:

1) призначити основне покарання, передбачене в санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, але нижче від найнижчої (мінімальної) його межі, встановленої в цій санкції;

2) призначити основне покарання, не зазначене в санкції статті Особливої частини КК і більш м’яке порівняно з тим, яке в ній передбачене;

3) не призначити те додаткове покарання (відмовитися від його призначення), яке передбачене в санкції статті Особливої частини КК як обов’язкове;

4) призначити нижче від найнижчої межі передбачене в санкції основне покарання і одночасно не призначити обов’язкове додаткове покарання;

5) призначити більш м’яке основне покарання, не передбачене в санкції, і одночасно не призначити обов’язкове додаткове покарання.

8. Призначення основного покарання нижче від найнижчої межі припускає, що суд призначає той же вид (а в альтернативній санкції — один із тих видів) основного покарання, який передбачений у санкції статті Особливої частини КК, але при цьому виходить за мінімальну межу (мінімум), встановлену для нього в цій санкції. Застосування цього варіанта пом’якшення покарання можливе лише за умови, якщо для основного покарання у відносно визначеній санкції (або хоча б для одного основного з числа тих кількох, які фігурують в альтернативній санкції) передбачена така мінімальна межа, яка перевищує мінімум, встановлений для даного виду покарання в нормах Загальної частини КК.

9. Однак право суду вийти за мінімальні межі санкції обмежене, оскільки згідно з ч. 1 ст. 69 КК він не може призначити покарання нижче від тієї мінімальної межі, яка встановлена для даного виду покарання в Загальній частині КК. Неможливо це і у випадках, коли мінімальна межа покарання в санкції не зазначена і, отже, збігається з тим мінімумом, який встановлений для того чи іншого виду покарання в Загальній частині КК (наприклад, ст. 118, ч. 1 ст. 155, ст. 164 КК).